для перегляду ресурсу необхідно встановити плагін Java Runtime Environment


    1992 року в Меморіальному комплексі "Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941 - 1945 рр." за ініціативою та участю Української Спілки ветеранів Афганістану було створено реліквійну експозицію "Твої, Батьківщино, сини. Обов'язок. Подвиг. Трагедія" фактично музей радянських воїнів-інтернаціоналістів, єдиний такого рівня у колишньому Радянському Союзі. За ці роки через його зали пройшли сотні тисяч відвідувачів, зокрема гості України із ближнього та далекого зарубіжжя. Зараз експозиція носить назву «Трагедія і доблесть Афгану». «На чужих війнах».
    Не перелічити усіх куточків країни, де б не побували свого часу у пошуку матеріалів колишніх "афганців" співробітники музею. Були навіть у Кабулі.
    Перший “афганський” експонат надійшов до фондів музею ще 1982 року, а загалом зібрано понад 12 тисяч експонатів, тисячі комплектів матеріалів учасників афганської війни.
    До 10-річчя виведення радянських військ з Афганістану створено нову реліквійну експозицію “Трагедія і доблесть Афгану”. Вона розміщується на двох поверхах, у двох залах загальною площею 620 квадратних метрів і налічує близько 4 тисяч експонатів учасників афганської війни – представників 13 національностей, матеріали 28 Героїв Радянського Союзу.
    Минуле назавжди лишається з нами. Тому жодна війна не може бути забутою, навіть та, яку було засуджено суспільством. Рядові солдати воєн не починають – вони гинуть на цих війнах, виконуючи свій військовий обов’язок до кінця.
    У першому залі, що має назву “Чорний тюльпан”, йде розповідь про трагедію полеглих, це своєрідний реквієм по загиблих. Розкидані лопасті вертольота, немов зловісний молох афганської війни, який перемолов людські долі, нікого не залишивши неушкодженими. Понад 3 тисячі синів України – переважно 20-річних – полягли на цій жахливій війні. Їхні імена – у цьому залі, їхні молоді обличчя дивляться на нас з фотографій. 3104 прізвища, 2190 фотокарток. Пошук учасників афганської війни триває.
    На фотозбільшенні – немовби постаті загиблих “афганців”, які уходять у небуття, уходять, щоб уже ніколи не повернутись. І слова: “Ми повернулися не всі, простіть нас, матері...”.
    Піднімаємося на другий поверх сходами, на яких ніби розквітають дерева, що символізує весну, життя, мрії, надії, сподівання хлопців 80-х років.
    Другий зал має назву “Афгані”. Експозиція насичена численними фотографіями, документами, речами, малюнками учасників афганської війни, військовим і медичним спорядженням, численними плакатами, які створюють уяву про той Час, який вибрав хлопців 1960-1970 років народження не для життя, а для війни. Тут також використовуються документи, що раніше не могли бути відомі широкому загалу, бо мали гриф “Цілком таємно”. У них розповідається про події “невідомої війни”, починаючи із передісторії введення радянських військ до Афганістану 25 грудня 1979 року і до їх виведення 15 лютого 1989 року.
    Реліквійні матеріали залу розміщенні по його периметру в ящиках для снарядів та зброї. Пристосовано й інші предмети військового обладнання. Усі разом вони створюють своєрідний лабіринт афганської війни.
    У центрі залу – безліч “речей” війни – свідків дев’ятирічної трагедії. Це немов наш вирок цій неправедній війні. Дороговказ із назвами усіх обласних центрів України нагадує про те, що до Афганістану з 1979 по 1989 рік йшли хлопці з усіх куточків нашої землі і немає жодної області в Україні, де не було б загиблих на цій війні.
    Нелегко уявити очі осиротілих матерів, батьків, дружин, наречених, дітей… На сьогодні в Україні проживає 711 “афганських” сиріт, 505 вдів. Пам’ять про Афгані зберігають ті, хто втратив своїх бойових друзів.
    Війна в Афганістані залишила багато проблем, зокрема проблему інвалідів, військовополонених, пошуку пропалих без вісті. Тому і довершують експозицію матеріали, що розповідають про сьогодення колишніх “афганців”, про їхні проблеми, задачі, які вирішує разом з державою Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів).
І. Коломієць,
завідуюча відділом музею