|
|
|
КНИГА ВДЯЧНОСТІ ТА ПОШАНИ |
|
|
 У країнська Спілка ветеранів Афганістану
(воїнів-інтернаціоналістів)
САХАНЬ Іван Якович — політичний і державний діяч України, народний депутат 2-го скликання, міністр праці та соціальної політики України (1998—2002, 2005—2006). Генеральний директор компанії «Алюміній України».
Народився 1 січня 1948 року в селі Кондратівка Павлоградського району Дніпропетровської області в сім'ї колгоспників. 1974 року закінчив Дніпропетровський сільськогосподарський інститут, за фахом інженер-механік. Здобув другу вищу освіту економіста у Вищій партійній школі.
Трудове життя розпочав трактористом колгоспу «Росія». У 1974—1994 – працював інструктором, першим секретарем райкому комсомолу. П'ять років працював секретарем ЦК комсомолу України. Створив на Поділлі асоціацію підприємств легкої промисловості. Обирався депутатом Дніпропетровської та Хмельницької обласних рад.
У 1994—1998 – народний депутат України 2-го скликання. Обраний по виборчому округу № 417 (Ярмолинецький округ Хмельницької області). Голова підкомісії Комісії Верховної Ради України з питань бюджету.
З 1997 – заступник, перший заступник міністра праці та соціальної політики України. Член Ради по роботі з кадрами при Президентові України. З 1998 – співголова Національної ради соціального партнерства. У червні 1998 року призначений міністром праці та соціальної політики. Член наглядової ради Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань. З 2001 — член Державної ради з питань пенсійної реформи.
У 2002 році — перший заступник керівника апарату Верховної Ради України. У 2003—2005 — генеральний директор компанії «Алюміній України».
27 вересня 2005 року призначений міністром праці та соціальної політики.
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1974–2006 р.р., зокрема у керівництві молодіжних організацій, у Верховній Раді України та Адміністрації Президента, першим заступником і міністром праці та соціальної політики, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів і Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності їх організацій, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів, іхнім заслугам, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень.
Нагороди: орден «За заслуги» третього ступеня (1999). Заслужений працівник соціальної сфери України (2011).
СЕРГІЄНКО Микола Петрович – громадський діяч України.
Народився 18 грудня 1956 року у Вінниці. Освіта: 1971–1975 – Вінницький технікум електронних приладів, 1975–1980 – радіофізичний факультет Київського державного університету ім. Т. Г. Шевченка, інженер-дослідник (диплом з відзнакою).
У 1974–1975 – технолог заводу «Мезон» (Кишинів). 1980–1989 – працював в Київському обкомі, завідуючий відділом оборони ЦК ЛКСМУ.
У 1983–1987 – радник у Демократичній Республіці Афганістан, учасник бойових дій.
1989–1991 – секретар Голови Президії Верховної Ради Української РСР; 1991 – 1996 – помічник Президента України; 1996–2002 – заступник генерального директора Державної компанії «Укрспецекспорт»; з 2002 – керівник групи компаній «Саланг».
Працюючи на відповідальних державних посадах у 1980–2002 р.р., зокрема у керівництві молодіжних організацій, а також в Адміністрації Президент України, завжди з повагою ставився до ветеранів Афганської війни, підтримував діяльність Державного комітету України у справах ветеранів, сприяв створенню і діяльності Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), приймав рішення й готував матеріали для прийняття рішень відповідно до чинного законодавства щодо захисту соціальних прав ветеранів, підтримки діяльності їх організацій, віддаючи належну повагу досвіду ветеранів та їхнім заслугам, наполегливо домагався виконання прийнятих рішень. Заступник голови Партії ветеранів Афганістану.
СМЕТАНІН Анатолій Вікторович – громадський діяч України, журналіст.
Народився 15 квітня 1946 року в місті Антраціт Луганської області.
У 1957–1964 – навчався у Київському суворовському військовому училищі, 1958 року в газеті Київського військового округу «Ленинское знамя» опубліковано його першу замітку.
З 1967 по 1972 – служба у Ракетних військах стратегічного призначення: командир телеграфного центру, командир навчального взводу. З 1972 по 1990 – військовий кореспондент газет КВО, Північної групи військ Радянської армії (Польща), Південної групи військ (Угорщина).
А. В. Сметаніну доручали готувати найважливіші матеріали, писати статті, які вимагають не лише журналістської майстерності, але й тверезого аналітичного розуму й грунтовних знань у найрізноманітніших сферах. У газеті КВО «Ленинское знамя» першим із військових журналістів висвітлював будівництво у 1982 році української ділянки газопроводу Уренгой--Помари–Ужгород, проїхавши її від Сум до Ужгорода. Нагороджений почесною відзнакою «За внесок у справу дружби» (1990), угорською медаллю «За службу Батьківщині» другого ступеня (1988).
Службу в лавах Радянської армії секретар Військової ради Південної групи військ полковник А. В. Сметанін закінчив 1991 року.
З 1978 року – член Спілки журналістів СРСР, з 2002 – член Національної спілки журналістів України. Працював у газеті «Вечірній Київ» військово-політичним оглядачем, спеціальним кореспондентом газети «Киевские ведомости».
Високі професійні якості Анатолій Сметанін розкрив, працюючи керівником прес-служби Генеральної військової інспекції при Президентові України (АП України, 1996–1998), а також першим секретарем з питань інформації, культури, освіти, науки, спорту, туризму та гуманітарних зв’язків Посольства України в Республіці Узбекистан і Республіці Таджикистан (1998–2001).
|
|
|
|
