З весняними святами!
Шановні співвітчизники!
Дорогі ветерани!

Від імені Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) сердечно вітаю вас з травневими святами!    
Великдень є одним з найбільш шанованих свят в Україні, яке відзначають практично в кожному куточку країни. Цього року він припадає на 1 травня. За століття українського християнства склалися певні традиції святкування Великодня. Для віруючих це свято – символ перемоги життя над смертю, початку нового просвітленого шляху.
Міжнародний день солідарності трудящих – це свято єдності людей праці, тих, хто відбудував країну, створює матеріальні та духовні блага, забезпечує поступовий розвиток суспільства, відстоює гідні умови життя, стверджує  демократичні цінності, надихає всіх нас на творення щасливого майбуття. Сьогодні, як ніколи, потрібна консолідація всіх верств українського суспільства на засадах національної ідеї та патріотизму. Лише за такої умови Україна може досягти вершин цивілізації і прогресу.
Особлива і значна дата 9 Травня – День пам'яті та примирення і День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні. Вклоняємося подвигу народу, який переміг фашистських загарбників, відбудував зруйновану країну, виховав нові покоління патріотів. Слава переможцям!
Воїни-інтернаціоналісти завжди рівнялися і брали для себе бойовий і трудовий досвід старшого покоління, вони є гідними спадкоємцями ветеранів Другої світової війни і продовжують їхні бойові й трудові традиції.      
У ці святкові дні хочеться сподіватися на краще життя, на порозуміння в суспільстві, на відродження України як великої європейської держави, а головне – щоб в країні запанував довгожданий мир і спокій. Нехай тепло весни наповнить наші серця і душі добром, любов’ю та впевненістю у завтрашньому дні!    

З глибокою повагою –

Сергій ЧЕРВОНОПИСЬКИЙ,
голова УСВА.

---

Днями до Військового інституту завітав ветеран  Великої Вітчизняної війни, учасник бойових дій, генерал-майор  у відставці Олександр  Федорович Журавель.
Кавалер орденів Червоної Зірки, Вітчизняної війни, «За службу Батьківщині у ЗС СРСР»,  «За мужність» і багатьох інших відзнак за ратний подвиг, невтомну післявоєнну працю і викладацьку діяльність святкує нині свій 90-річний ювілей.
Життєвий шлях ювіляра – яскравий приклад для патріотичного виховання молодого покоління в наші дні. У травні 1944 року в складі маршової роти  Олександр Федорович був відправлений на фронт. Звільняв польські міста, брав участь у бойових діях під час війни з Японією. У Північній Кореї зазнав поранення. Закінчив курси офіцерів фінансової служби, а пізніше Військовий факультет фінансового інституту, проходив військову службу на офіцерських посадах на Півночі, Далекому Сході, в Сибіру та інших військових округах. Після закінчення служби  працював на керівних посадах, потім – доцентом Військового інституту. І сьогодні генерал-майор у відставці О.Ф. Журавель бере активну участь у військово-патріотичному вихованні молоді.
Офіцери, курсанти говорили про те, що життя і служба ветерана – приклад  для кожного військовослужбовця у виконанні військового обов’язку і служінні Батьківщині. Керівництво Збройних Сил України, науково-педагогічні працівники, представники Ради ветеранів, курсанти та офіцери  висловлювали щиру вдячність ветерану за мужність і стійкість, проявлені в роки війни, за доблесну працю в мирний час.
Ветеранська організація Військового інституту спільно з командуванням приділяє велику  увагу військово-патріотичному вихованню студентів і курсантів.  Цілеспрямовано, систематично й планомірно проводять ветерани цю роботу задля формування  у молоді патріотизму через виховання високих громадянських, моральних, психологічних, військово-професійних якостей, необхідних для розвитку суспільства і Збройних Сил України, забезпечення безумовної готовності до сумлінного виконання військового обов’язку і захисту Вітчизни.

---

26 квітня вся Україна відзначає сумну дату в новітній українській історії – 30-і роковини аварії на Чорнобильській атомній станції, події, яка змінила Україну і змінила  весь світ. Усі ці роки ми несемо у серцях і душах  біль, завданий нищівною катастрофою.
У всьому світі пам`ятають про цю трагедію, що сталася вночі 26 квітня 1986 року о 01:23 год. на Чорнобильській атомній електростанції. Аварія забрала життя, зламала долі, лишила домівок багатьох людей та болючу рану в наших серцях. Катастрофа вважається найбільшою за всю історію ядерної енергетики як за кількістю загиблих і потерпілих від її наслідків людей, так і за економічними збитками.
Сьогодні виросло нове покоління, для якого аварія на ЧАЕС стала явищем май-же доісторичним, але щороку дорослі й діти вшановують хвилиною мовчання пам'ять героїв, тих, хто поклав життя у боротьбі з радіацією.
26 квітня є днем національного трауру, жалоби і скорботи в Україні, днем пам'яті про найбільшу техногенну трагедію та вшанування героїзму пожежників, експлуатаційного персоналу ЧАЕС, військовослужбовців, «афганців», авіаторів, працівників міліції, вчених, медиків, будівельників – усіх, хто брав  участь у ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Подвиг цих людей назавжди записано до літопису людської мужності, він навічно залишиться у пам’яті українського народу. Ці герої за покликом серця у перші дні прибули до Чорнобиля і практично голими руками закрили жерло зруйнованого реактора. Вони врятували світ від значно масштабнішої катастрофи, і ми вдячні їм за це.
Дорогі  учасники  ліквідації  наслідків  Чорнобильської трагедії! Низький уклін і довічна повага всім, хто брав участь у подоланні чорнобильського лиха. Вічна пам'ять загиблим, вічна шана героям-ліквідаторам!
Схиляємо голови перед Вашою  мужністю, почуттям обов'язку і відданістю Батьківщині. Зичимо Вам і Вашим родинам доброго здоров'я, миру, злагоди й благополуччя, бадьорості духу та довгих років життя!
З повагою –

---

23 березня у Києві відбувся VII з’їзд  Організації ветеранів України – багаточисленного і структурованого громадського об’єднання  ветеранів війни, військової служби і праці, а також дітей війни.
У роботі з’їзду взяли участь голова УСВА С. В. Червонописький і його заступник В. І. Аблазов. Сергій Васильович подякував ветеранам за плідну співпрацю, говорив про заслуги ОВУ в народженні волонтерського руху в Україні. Голова УСВА висловив негативну оцінку ставленню посадових осіб і органів виконавчої й законодавчої влади до ветеранів усіх поколінь та їхніх проблем. Це, зокрема, було продемонстровано і прийнятими законодавчими актами Верховної Ради України, які обмежують й звужують соціальні права ветеранів, родин загиблих воїнів, і несправедливим розподілом коштів, що передбачені Держбюджетом України  на підтримку громадських об’єднань ветеранів, і рівнем присутності представників органів влади на з’їзді.
Делегати обрали Раду ОВУ, до складу якої від УСВА увійшли С. В. Червонописький і В. І. Аблазов. На засіданні Ради головою ОВУ  переобраний на наступний термін П. С. Цибенко, першим заступником голови обраний В. В. Шмаков.

---

За ініціативи Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), у відповідь на звернення голови УСВА С. В. Червонописького до голови Верховної Ради України В. Б. Гройсмана щодо посилення соціального захисту ветеранів війни і передусім сімей загиблих військовослужбовців проведено зустрічі й засідання у Верховній Раді.
20 квітня відбулося слухання в Комітеті у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції і людей з інвалідністю на тему: «Стан реалізації законодавства у сфері соціального захисту ветеранів війни, жертв нацистських переслідувань та дітей війни».
Правову основу соціального захисту і пенсійного забезпечення ветеранів війни, членів їхніх сімей, осіб, які мають особливі заслуги перед Україною, жертв нацистських переслідувань і дітей війни складають Конституція України, закони України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ і деяких інших осіб та їх соціальний захист», «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», «Про жертви нацистських переслідувань», «Про соціальний захист дітей війни» та інші законодавчі акти України.
Невід'ємною частиною законодавства України є також угоди «Про взаємне визнання пільг і гарантій для учасників та інвалідів Великої Вітчизняної війни, учасників бойових дій на території інших держав, сімей загиблих військовослужбовців» від 15 квітня 1994 року (ратифіковано Верховною Радою України 26 квітня 1996 року) і «Про державну соціальну допомогу членам сімей військовослужбовців, загиблих в Афганістані та інших державах, в яких велися бойові дії» від 24 вересня 1993 року (ратифіковано Верховною Радою України 20 квітня 2011 року).
Заслухано та обговорено виступи голови Комітету О. Третьякова, народних депутатів України, представників центральних органів виконавчої влади, активістів громадських об'єднань, надано рекомендації до апарату Верховної Ради України.
У роботі Комітету у справах ветеранів, учасників бойових дій, учасників антитерористичної операції та людей з інвалідністю взяв участь заступник голови УСВА В. Г. Глюза.

---

20 квітня у приміщенні Міністерства охорони здоров’я України відбувся ХХІ з’їзд Товариства Червоного Хреста України, на якому присутні заслухали звіт про основні результати діяльності за останні п’ять років і  визначили основні завдання на наступний період.
Перед початком роботи співробітники і волонтери Товариства поклали квіти до меморіальної дошки на будинку Маріїнської громади сестер милосердя Червоного Хреста, яка з 1878 року надавала благодійну медичну допомогу нужденним Києва, і де 15-18 квітня 1918 року відбувся перший з’їзд Товариства Червоного Хреста України.
На з’їзді були присутні 100 делегатів Товариства з усієї країни. Серед гостей – представники Міжнародної Федерації Товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця, Міжнародного Комітету Червоного Хреста, Данії, Німеччини та Австрії, посольства Катару. В його роботі взяли участь представники Державної служби з надзвичайних ситуацій, Міністерств охорони здоров’я, соціальної політики, освіти і науки, Державної служби у справах ветеранів війни та учасників антитерористичної операції, Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), Організації ветеранів України та інших неурядових організацій.
Президент Товариства Іван Усіченкo доповів про діяльність за 2011–2015 роки у підтримці найбільш вразливих категорій населення – внутрішньо переміщених осіб, інвалідів, самотніх громадян похилого віку, ветеранів праці та війни, багатодітних і неповних сімей, дітей-сиріт тощо. Велику увагу у доповіді було приділено гуманітарній допомозі, яку надали Товариству міжнародні партнери задля подолання гуманітарної кризи в Україні.
«Ми розгорнули роботу з вдосконалення фінансової та логістичної служби, втілення стратегії підготовки і реагування на катастрофи, запровадження сучасних методів комунікації, посилення роботи з молоддю, зокрема щодо розповсюдження знань про основи міжнародного гуманітарного права», − зазначив президент Товариства.
Делегати заслухали звіт ревізійної комісії. Особливу увагу було приділено затвердженню змін до Статуту Товариства з метою його приведення у відповідність до норм міжнародного Руху Червоного Хреста і законів України.
Обрано керівні органи Товариства Червоного Хреста України – президента, віце-президентів, правління і ревізійну комісію. Президентом Товариства знову одноголосно обраний Іван Усіченко, а генеральним секретарем на засіданні правління затвердили Аллу  Хабарову.
УСВА плідно співпрацює з ТЧХУ з питань імплементації Міжнародного гуманітарного права в Україні, розшуку воїнів, які пропали без вісті під час Другої світової війни, а також при участі у бойових діях в інших державах, у допомозі інвалідам і родинам загиблих воїнів. У роботі з’їзду брав участь заступник голови УСВА Валерій Аблазов, якого обрано до складу правління Товариства.

---

У приміщенні Дипломатичної академії при Міністерстві закордонних справ України відбулася презентація колективної наукової монографії «Європейське серце прав людини», виданої в нашій країні з нагоди 25-річчя Європейського інституту омбудсмана (ЄІО) за спільною редакцією Генерального секретаря ЄІО та першого омбудсмана України. Книга побачила світ за підтримки ЄІО, Спілки юристів України, Київського університету права НАН України.
Презентація розпочалася з вітальної промови Надзвичайного і Повноважного Посла Австрії в Україні доктора Герміни Поппелер.
Генеральний секретар Європейського інституту омбудсмана доктор Джозеф Зігеле, який прибув до України з візитом на запрошення Спілки юристів України, привітав учасників заходу й зазначив, що ідея цього видання належить Ніні Карпачовій, першому Уповноваженому Верховної Ради з прав людини у 1998–2012 рр., заступнику голови Спілки юристів України, члену Правління і Ради ЄІО, і в цьому він, як очільник ЄІО, та весь креативний склад Правління її повністю підтримали.
Джозеф Зігеле наголосив, що у виданні вдало поєднані як наукова, так і практична складова, а також досвід імплементації міжнародних стандартів у галузі прав людини в правозастосовну практику різних країн. Майже сорок фахівців з Європи та інших континентів одностайні в необхідності діалогу як засобу вирішення складних проблем прав і свобод людини в сучасному суспільстві, толерантності й поваги до кожного.
Від імені Спілки юристів України і Всесвітнього юридичного альянсу учасників заходу привітав Валерій Євдокимов. Він говорив про значення книги для забезпечення, розвитку й просування прав і свобод людини, оскільки у виданні узагальнено 25-річний досвід роботи провідних омбудсманів країн Європи, викладено думки найвидатніших правозахисників сучасності з цього питання. Він порадив покласти цю книгу не на полицю, а на робочий стіл, почитати її з олівцем у руці, адже вона містить відповіді на багато викликів, що постали перед сучасним світом.
Президент Національної академії правових наук України академік Олександр Петришин говорив про наукове значення монографії для розвитку сучасної теорії та історії держави і права та її роль у пошуках відповідей на багато сучасних проблемних питань забезпечення людської гідності. Цю думку підтримав ректор Київського університету права НАН України професор Юрій Бошицький,.
Народний депутат України кількох скликань, почесний член Парламентської Асамблеї Ради Європи Анатолій Раханський подякував авторам видання, наголосивши на важливості розвитку системи національних інститутів захисту прав людини в Україні та країнах Європи на основі міжнародних стандартів.
Співавтор монографії Ніна Карпачова (на знімку) зазначила, що до видання книги, в якій узагальнено досвід, національні особливості правового статусу й практичної діяльності інституцій омбудсманів у європейських та інших країнах світу, її спонукала ситуація в сучасній Україні, що визначається масовими порушеннями прав і свобод людини, передусім внаслідок подій на сході країни. Вона акцентувала увагу учасників презентації на сучасних викликах правам людини, які суттєво загрожують розвитку людської цивілізації: це бідність, що зростає, наростання міграційних процесів, війни, соціальні конфлікти, викрадення і незаконне утримання людей, тортури та особливо тероризм, як проява гострої кризи нинішнього світового порядку.
Ніна Карпачова наголосила на значенні функції медіації як ефективного інструменту вирішення конфліктних ситуацій, а також на необхідності залучення до Мінського процесу врегулювання військового конфлікту на Донбасі впливових громадських організацій з обох сторін конфлікту, передусім, жіночих, як посередниць і мироносиць.  Також з цією метою можуть бути використані медіаційні можливості ЄІО.
У заході брав участь заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) Валерій Аблазов, який у 2005–2012 рр. працював радником Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.
Учасників зустрічі, серед яких були представники дипломатичного корпусу, міжнародних організацій, науки, освіти, громадянського суспільства, гостинно зустрічав виконанням музичних творів австрійських і українських авторів квартет оркестру «Київ-Класик» під керівництвом художнього керівника – головного диригента Національної опери, Народного артиста України Германа Макаренка.

---

Пошуково-меморіальною роботою з питань Другої світової війни займаюся вже багато років, і вона завжди вважалася актуальною. Але сьогодні, коли йде війна на сході України, вона сприймається в нашому суспільстві вже неоднозначно. Частина громадян вважає, що і надалі варто продовжувати  цю важливу справу, а інша частина (в тому числі й немало чиновників різного рівня) вважає, що «не на часі зараз займатися цією роботою».
Певною мірою зрозуміла позиція останніх – адже старі рани тільки ниють, а нові нестерпно болять. Твердо переконаний, що водночас з концентрацією зусиль держави, всіх політичних сил, всіх людей доброї волі на завершення сучасної війни, разом з формуванням поваги до її героїв, до їхніх подвигів, необхідно ще активніше (принаймні громадським організаціям за певної підтримки держави і передусім органів місцевого самоврядування) проводити пошуково-меморіальну роботу з питань Другої світової війни.
На мій погляд, для цього є дві головні причини. По-перше, з кожним днем стає все менше і менше свідків тієї війни, які можуть поділитися своїми спогадами, насамперед з молодими представниками свого роду, що особливо важливо для збереження пам’яті про війну, починаючи з окремої сім’ї. Вони можуть також надати допомогу в проведенні пошуково-меморіальної роботи, зокрема, у створенні книг пам’яті, пошуку місць поховання загиблих воїнів та інших жертв війни. По-друге, відходить з життя покоління співвітчизників воєнних років, які хотіли б і частина з них могла б іще дізнатися про долю своїх близьких – загиблих або зниклих без вісті в роки минулої війни завдяки спільним зусиллям пошуковців, усіх небайдужих людей.
Саме тому Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» і Всеукраїнська асоціація ветеранів війни та служби цивільного захисту спільно із загальноосвітніми навчальними закладами України проводять безстрокову Всеукраїнську пошукову роботу за напрямом «Мій прадід – учасник Другої світової війни». Підготовка таких робіт має не тільки пізнавальну мету, але й важливе значення у патріотичному вихованні учнівської молоді, адже приклади прадідів ближчі дітям, ніж якихось інших, нехай навіть і дуже заслужених героїв, про які їм розповідають в школі, а відтак і сприймаються ними з особливою гордістю і повагою. Роботи вже надіслали учні з 17 областей. Кращі з них розміщено на веб-сайті ВГО «Закінчимо війну». Автори нагороджені подяками. Всеукраїнська асоціація ветеранів війни та служби цивільного захисту, крім того, оголосила проведення такої пошукової роботи серед працівників ДСНС України та членів їхніх сімей.
З жовтня 2013 року Всеукраїнська громадська організація «Закінчимо війну» спільно із Всеукраїнською асоціацією ветеранів війни та служби цивільного захисту, газетою «Сільські вісті» проводять безстрокову Всеукраїнську акцію «Невідома могила жертв війни» з метою увічнення пам’яті невідомих воїнів та інших жертв Другої світової війни.
Завдяки інформації представників здебільшого воєнного покоління до оргкомітету надійшла інформація про 62 невідомі могили й місця поховання жертв війни, в тому числі 10 братських могил і 5 місць масового поховання.
Завдяки старожилам села Пристанційного Житомирської області, і передусім Г. М. Шоботенку, мені вдалося 2015 року створити «Книгу Пам’яті» односельців, які загинули на фронтах Другої світової війни. Дякуючи Г. М. Шоботенку, встановлено контакти з багатьма їхніми родичами, які надали  фотографії, інформацію про життєвий шлях загиблих. При цьому було виявлено ще 15 імен загиблих односельців, які не проходили за обліком Чоповицької селищної ради. Гадаю, що років через п’ять подібну роботу провести буде набагато складніше, якщо взагалі можливим буде повноцінне проведення її з урахуванням того, що вже торік мені не вдалося отримати всю необхідну інформацію.
Не можу не аргументувати необхідність активізації пошуково-меморіальної роботи по Другій світовій війні й наступними прикладами. Наприкінці  2013 року мені вдалося знайти місце поховання уродженця станції Чоповичі Малинського району Житомирської області старшини М. І. Філоненка й встановити, що він був нагороджений медаллю «За відвагу» і орденом Слави третього ступеня, про що повідомив його доньці та сестрі. Зрозуміло, що вони були дуже зворушені звісткою, а донька, крім того, як інвалід дитинства щомісяця отримувала доплату до пенсії за нагороди батька, доки не відійшла в інший світ у грудні 2015 року.
Думаю, що у противників такої роботи, принаймні значної їх частини, змінилися б погляди на доцільність її проведення, якби вони побачили сповнені сльозами очі жительки Казахстану С. М. Жундибаєвої на могилі батька – рядового М. Колмуканова на Лук’янівському кладовищі Києва, про місце поховання якого вона не знала більше 70 років і довідалася тільки в червні 2015 року завдяки пошуковцям.
У листопаді минулого року за інформацією пошуковців із Литви, які знайшли останки лейтенанта Д. М. Хукала, вдалося розшукати його доньку                     Н. Д. Тогобицьку, яка проживає в Зачепилівському районі Харківської області.
Всього за зверненнями громадян України, а також іноземних громадян, пошукових організацій за останні три роки вдалося встановити місце поховання, місце проживання родичів близько 30 загиблих воїнів за результатами дослідження посмертних медальйонів, іншої інформації. Можливо, не так багато, як хотілося б, але кожний випадок – це доля конкретної людини.
Не можу оминути і дещо інший конкретний, досить переконливий факт із пошукової роботи, який свідчить, що дійсно «не на часі», але в розумінні, що вже пізно довелося займатися увічненням пам’яті загиблого воїна.
Торік до мене звернувся житель смт Віньківці Хмельницької області А. М. Наскальний з проханням організувати перепоховання його батька, М. Г. Наскального, загиблого в 1941 році під Гайсином Вінницької області. Місце тимчасового поховання було відоме, оскільки відомі місцеві жителі, які поховали бійця в роки війни. Не вдаватимуся в причини того, чому перепоховання не було здійснено раніше і хто в тому винуватий, скажу лише, що нам також не вдалося цього зробити, оскільки, як виявилося, обидва свідки померли кілька років тому. Нам залишилося тільки спільно з Гайсинською райдержадміністрацією вирішити питання щодо увічнення пам’яті воїна й занесення його прізвища з цією метою на меморіальну плиту на братській могилі у Гайсині, що і було зроблено, але, на жаль, воїн залишився спочивати, тепер уже навік, десь у полі.
Подібна ситуація складається у селі Добрянка Кіровоградської області, де в роки Другої світової війни загинули сотні військовополонених. Місцева вчителька В. Ф. Наливайська, яка була свідком тих подій, впродовж багатьох років добивалася встановлення пам’ятного знака на місці розстрілу воїнів, однак це не вдалося їй зробити: після війни їх вважали зрадниками, а пізніше у когось із місцевої влади не було бажання дослухатися до прохання сердешної. Так вона і померла, не добившись своєї благородної мети. Нам стало відомо, що в селі є ще один свідок тієї трагедії, і ми плануємо за його інформацією влітку зайнятися пошуками місця захоронення військовополонених, тому що у далекій перспективі пошуки знову можуть бути «не на часі»...
Для повноти мого особистого, суб’єктивного висвітлення деяких проблем сучасної пошукової роботи (в повному обсязі не беруся цього робити і не маю таких повноважень) хочу додати, що мої колеги–пошуковці, займаючись питаннями пошуково-меморіальної роботи часів Другої світової війни, не стоять осторонь і сучасної війни в Україні. Багато з них вже брали участь в антитерористичній операції, причому добровільно. Це, зокрема, члени ВГО «Закінчимо війну» А. В. Дроздов із Києва, А. В. Савчук із Житомира і багато інших. А. В. Дроздов (до речі, учасник бойових дій в Афганістані) нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня за участь в АТО.
Деякі пошуковці працювали волонтерами, зокрема члени Житомирської обласної громадської організації «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук» на чолі з О. В. Ловинюком. Член цієї громадської організації Я. Я. Грищук із Овруча 28 разів побував у зоні АТО з волонтерською місією, за що нагороджений орденом «За мужність» третього ступеня. Крім того, він організував встановлення 12 меморіальних дощок героям, які загинули у зоні АТО, на школах, де вони навчалися. Торік він взяв участь в організації перепоховання 17 воїнів, які загинули в роки Другої світової війни.
Член ВГО «Закінчимо війну» В. В. Потапенко разом зі своїми колегами переобладнав близько 20 автомобілів під автомобілі розвідки, прикриття, штурмові та санітарні. Керівник Глухівського пошукового загону «Обеліск» Сумської області Ю. О. Коваленко разом зі своїми товаришами у складі мобільної групи «Чорний тюльпан» займається вивезенням «вантажу-200» із зони АТО.
Подібних прикладів можна навести ще багато, і всі вони свідчать про те, що пошуковці роблять свій внесок і у благородну справу збереження пам’яті про Другу світову війну та її героїв, у перемогу в сучасній війні, незважаючи на   труднощі. Серед труднощів пошуково-меморіальної роботи є насамперед небажання деяких чиновників (інколи прикрите, інколи відверте) сприяти пошуковцям у їхній роботі, посилаючись на війну в країні, фінансову та економічну кризи, нестабільну політичну ситуацію (особливо якщо у когось з них немає бажання працювати). Звичайно, всі згадані чинники додали труднощів у роботі пошуковців, але вони продовжують проводити пошуково-меморіальну роботу з питань Другої світової війни.
Активну участь у проведенні такої роботи беруть ветерани війни в Афганістані, члени УСВА, у яких особливе ставлення до загиблих, пропалих без вісті воїнів, а також  родичів,  які все ще надіються дізнатися про їхню долю. Це, зокрема, Ю. М. Захаров із Закарпаття, В. Настін із Білої Церкви, П. А. Кирилішин із Вінниці, О. М. Синицький із Чернігова та інші.
Водночас ця робота потребує розвитку й підтримки. Дуже хотілося б, щоб до неї активніше долучилися учні, студенти, молодь, адже це не тільки потрібно для суспільства, але й дуже цікаво, пізнавально, щоправда, вона потребує великої наполегливості та витримки і не терпить формалізму. Пошуковою роботою можуть займатися і небайдужі люди старшого покоління,  але для цього обов’язково треба вміти працювати в мережі Інтернет.
Як приклад для ветеранів можу навести пошукову роботу киянина Ю. М. Коробова. Незважаючи на поважний вік та інвалідність, він вже виявив більше 20 невідомих раніше імен воїнів, які загинули в боях у Фастівському районі.
Розпочати пошуково-меморіальну роботу варто з пошуку інформації про своїх рідних, родичів знайомих на веб-сайтах ОБД «Меморіал» і «Подвиг народу». З деякими рекомендаціями щодо проведення такої роботи можна ознайомитися на веб-сайті ВГО «Закінчимо війну» за посиланням http://stop-war.org.ua/rekom.php
Основоположним принципом пошуково-меморіальної роботи, на мій погляд, має бути принцип зберігати пам’ять – виховувати патріотів.

---

Уманська міськрайонна спілка ветеранів Афганістану тривалий час проводить акцію «Згадаймо забуті імена наших земляків», які в різні роки були учасниками бойових дій на території інших держав. Сьогодні наша розповідь про одного з перших воїнів-інтернаціоналістів.
З 1956 року до останніх своїх днів у лютому 1973 року в нашому місті проживав відважний льотчик, герой Великої Вітчизняної війни Василь Тимофійович Лісін. Родом він з Росії. Після закінчення школи і служби в Червоній Армії 1928 року за закликом партії  «Краща молодь – у військові школи» навчався в Ленінградській військово-теоретичній школі ВПС, а потім, до червня 1930 року – в Оренбурзькій військовій школі льотчиків. Служив штурманом в авіаційній ескадрильї, згодом флагманським штурманом винищувальної авіаційної бригади Білоруського військового округу.
У 1936 році почалася громадянська війна в Іспанії. Керівництво СРСР прийняло рішення про надання допомоги республіканському уряду країни, для цього відбирали кращих військових спеціалістів.
Василь Тимофійович кілька разів подавав рапорт з проханням послати його в Іспанію, і наприкінці 1937 року його викликали до Москви, де і було сформовано для відправки чергову групу радянських льотчиків. В обстановці суворої секретності північним шляхом із Мурманська на теплоході відправилися в Іспанію переодягнені в цивільне наші льотчики. Побоюючись чужих вух, не знаючи іноземних мов, вони були вимушені мовчати або спілкуватися пошепки, щоб випадково не видати свою національність. На тому ж теплоході в розібраному вигляді в дерев’яних ящиках з написом «Сигаретос»доставляли їхні літаки.
Лісін був призначений командиром групи республіканських винищувачів монопланів. Це завдання він виконував до середини 1938 року. Багато аеродромів змінила ця група: Фігейрас, Сабадель, Теруель, Реус, Вільям. У небі починається нерівне змагання німецької і радянської техніки. Німці жорстоко бомбардують іспанські республіканські міста, нерідко винищують їх разом з людьми. Коли у повітрі з’явилися радянські винищувачі, у мирних жителів була надія на захист.
Завдання групи Лісіна – захист з неба Барселони, а також Картахени, Валенсії та інших міст. Набагато складніше стало німецьким асам, коли вони відчули відвагу і мужність радянських льотчиків.
Василь Тимофійович здійснив більше 80 бойових вильотів, особисто збив два літака противника. Підготував добру зміну, яка продовжувала боротися з ворогом після того, як Лісіна відкликали в Москву, 1938 року він  був нагороджений орденом Червоного Прапора, 1939-го – орденом Леніна. У наказах про нагородження були такі слова: «За відмінне виконання особливого завдання партії та уряду».
Після повернення з Іспанії полковника Лісіна призначили спочатку в Новосибірськ. а потім на Далекий Схід командиром авіаційного полку. В липні 1941 року його призначають командиром авіаційної дивізії, яка готувала кадри для фронту, в березні 1942 року – заступником командуючого ВПС Другої ударної армії, яка брала участь в обороні Ленінграда. Згодом його дивізія входила до складу військ, які визволяли від фашистських загарбників Донбас, Лівобережну Україну, Крим, Севастополь.
Відомий льотчик-винищувач Герой Радянського Союзу О. М. Ситковський у своїх спогадах пише: «Командир дивізії полковник В. Т. Лісін для нас був ідеалом, нам хотілося бути схожими на нього в усьому – в розмові, ході, польотах». Його бойова біографія викликала захоплення. Над кишенею його гімнастерки променіли два бойові ордени за бої з фашистами в небі Іспанії. Він знав кожного льотчика, з багатьма літав, перевіряючи техніку пілотування, готував їх до бойової роботи.
У серпні-вересні 1945 року В. Т. Лісін брав участь у боях на Далекому Сході. Після закінчення війни продовжував службу в авіації на керівних посадах. За бездоганну військову службу Василь Тимофійович був нагороджений вісьмома орденами: двома – Леніна, двома – Червоного Прапора, Олександра Невського, Вітчизняної війни першого і другого ступенів, Червоної Зірки.

---

Председатель Николаевской облгосадминистрации Вадим Мериков, первый заместитель председателя облсовета, председатель областной организации ВО «Батьківщина» Михаил Соколов и председатель областной организации воинов-интернационалистов и запаса Юрий Соловей подписали Меморандум о сотрудничестве.
В документе отмечены намерения продолжить ежегодную практику выплат единоразовой помощи из областного бюджета для семей погибших и ивалидов войны. В 2016 году это 1800 гривен, каждый последующий год предусмотрено увеличивать эти выплаты на 10%.
Говорили и о социальных льготах, среди которых и приобретение жилья. Вадим Мериков отметил, что уже в этом году в областном бюджете предусмотрено в два раза больше средств по сравнению с 2015 годом. «Этот меморандум – гарантия выполнения социального пакета», – констатировал председатель облгосадминистрации.
Также руководитель области отметил важность создания координационного совета ветеранов при облгосадминистрации. «На координационном совете рассматривались бы актуальные вопросы и ветеранов Второй мировой войны, и воинов-интернационалистов, и ветеранов АТО. Мы должны быть едины, тогда и наша область будет развиваться».
По словам Юрия Соловья, такой документ еще раз подтвердит сотрудничество между руководством области и ветеранской организацией. «Тот контакт, который налажен между областным руководством и нашей ветеранской организацией, очень важен, особенно в этой сложной ситуации, которая сейчас в Украине, мы должны сохранить спокойствие в нашей области».
Михаил Соколов отметил, что ветераны-интернационалисты своей мудростью подтвердили основу гражданского общества: «Мы очень ценим взаимодействие с вашей организацией, и областной совет считает это одним из приоритетных направлений работы». 

---

У Палаці культури «Текстильник» відбулися звітно-виборні збори Рівненської міської організації УСВА.
У роботі взяли участь міський голова В. Є. Хомко, його заступник С. М. Васильчук, депутат міської ради  А. О. Чугуєвець, начальник відділу управління праці та соціального захисту населення О. Л. Петрик, начальник обласного госпіталю ветеранів війни та учасників АТО А. І. Бурачик.
Голова Рівненської міської організації УСВА Сергій Зінич розповів про роботу, яку було проведено за звітний період, поділився здобутками, яких досягла організація за п’ять років, окреслив основні напрями роботи на найближчі роки. Він відзначив, що з перших днів своєї роботи міська організація докладала багато зусиль по відстоюванню прав і соціальних гарантій, наданих на законодавчому рівні інвалідам війни, сім’ям загиблих в Афганістані та учасникам бойових дій, а також по налагоджуванню конструктивної двосторонньої співпраці з міською владою. І, як результат, зазначив він, усі ці роки ми мали тверду підтримку і діловий підхід міського голови до вирішення проблем ветеранів війни і сімей загиблих. На традиційних, щорічних зустрічах міського голови з сім’ями загиблих неодноразово обговорювалися проблемні питання побутового характеру, медичного обслуговування, матеріальної допомоги, які було позитивно і в найкоротші строки вирішено. 
Ініціативи голови і правління міської організації завжди отримували право на впровадження та реалізацію, що підтверджується конкретними результатами і наданим з міського бюджету фінансуванням.
За підтримки заступника міського голови С. М. Васильчука і сприяння начальника управління праці та соціального захисту населення В. М. Мельника вже п’ять років поспіль з нагоди Дня Збройних Сил України збирається актив ветеранської організації в територіальному центрі соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Рівного, який очолює директор Л. І. Степанюк. Художній колектив територіального центру «Надвечір’я» під керівництвом З. М. Іванько дарує присутнім чудовий концерт, а міський голова В. Є. Хомко, відзначаючи найактивніших членів організації, нагороджує їх Почесними грамотами і Подяками виконкому міськради. Приємна невимушена  атмосфера під час проведення цих зустрічей викликає у присутніх відчуття бажаних гостей, які зібрались у родинному колі. 
Велику увагу члени організації приділяють вихованню підростаючого покоління, залученню молоді до активного способу життя. За сприяння РМО УСВА на базі військово-спортивного клубу ім. М. Веремчука було створено гурток дзюдо, придбано татамі. Частину коштів для його придбання виділила міська рада, а  другу частину надав учасник бойових дій в Афганістані В. М. Грицак.
Щорічно організація проводить спортивно-масові заходи, зокрема, це  спартакіада серед інвалідів, учасників бойових дій і членів їхніх сімей; змагання з дзюдо серед дітей на базі СК «Олімпійські надії»; турнір з волейболу на приз імені воїна-інтернаціоналіста І. Холода.
З метою виховання у молоді духу патріотизму і збереження пам’яті про загиблих в Афганістані рівнян Завранчука О. В., Ніколайчука Г. О., Шпудейка О. В., Красільнікова В. І., Кирильчука М. М. міською організацією ветеранів Афганістану за рахунок власних коштів торік виготовлено меморіальні дошки, які встановлено на фасадах шкіл, в яких навчалися воїни-інтернаціоналісти. Завдяки наданому з міського бюджету фінансуванню отримали можливість виготовити меморіальні дошки Баженову С. М., Самолюку М. М., Плєван С. Т., які будуть встановлені на фасадах шкіл.
Сергій Зінич нагадав, що 2012 року було проведено ремонт пам’ятника загиблим в Афганістані та інших локальних конфліктах, а також проведено ремонт і благоустрій надмогильних пам’ятників загиблим в Афганістані, за що ветерани щиро вдячні працівникам КП «Спецкомбінат – ритуальна служба» та їхньому керівнику М. М. Володьку.
Члени РМО УСВА в 2014 році, після перемоги Революції Гідності, коли міліція була деморалізована, а в місті почала зростати кількість правопорушень, створили добровільну дружину, яка з працівниками міліції та самообороною  щоночі впродовж місяця патрулювала вулиці Рівного, чим було забезпечено громадський порядок і спокій мешканців.
Міський голова Володимир Хомко високо оцінив роботу організації, зокрема, сказав, що Рівненська міська організація УСВА є однією з найдієвіших, найорганізованіших у місті, з якою міська влада тісно співпрацює і готова розширювати цю співпрацю, особливо з соціального захисту сімей загиблих, інвалідів війни, учасників бойових дій.
Свідченням визнання роботи організації були виступи ветеранів, які високо оцінили роботу правління і голови, що підтверджено одноголосним визнанням їх роботи задовільною.
Головою Рівненської міської організації УСВА на наступний термін одноголосно обрано Сергія Васильовича Зінича, обрано новий склад правління.

---

Голова Чернівецької облдержадміністрації Олександр Фищук провів нараду з активістами обласної організації УСВА, на якій обговорено важливі питання життя ветеранів.
У нараді взяли участь заступник директора департаменту охорони здоров’я Юрій Лесюк, в.о. директора департаменту соціального захисту населення Юрій Півень, в.о. начальника управління інфраструктури Володимир Трепко.
Розглянуто питання безкоштовного забезпечення учасників бойових дій в Афганістані лікарськими засобами і відповідними рецептами для їх придбання на рівні обласних закладів охорони здоров’я та оздоровлення.
Як повідомив Олександр Фищук, торік для придбання необхідного обладнання для обласного госпіталю інвалідів війни, що є базовим лікувальним закладом для учасників бойових дій в Афганістані, з обласного бюджету виділено близько 1 млн. гривень. На останній сесії обласної ради прийнято рішення про виділення з обласного бюджету 1 млн. 630 гривень  на утримання установи в цьому році, зокрема, на підвищення норми харчування і збільшення вартості ліків на один ліжко-день.
Зауважено, що минулоріч на санаторно-курортне лікування учасників бойових дій з обласного бюджету було виділено 80 тис. гривень. Цього року очікується, що на відповідні цілі буде виділено не меншу суму, ніж торік. Департамент соціального захисту населення облдержадміністрації має намір звернутися до Департаменту фінансів облдержадміністрації з клопотанням збільшити суму фінансування у зв’язку із здорожчанням вартості путівок.
Порушено питання пільгового перевезення учасників бойових дій. Зазначено, що громадяни відповідної категорії згідно з чинним законодавством мають гарантоване право на безкоштовне пільгове перевезення  міжміськими й приміськими маршрутами загального користування області. У разі систематичного порушення перевізниками краю правил пільгового перевезення облдержадміністрація має право в односторонньому порядку розірвати відповідну угоду.

---

Херсонскую область вновь посетила творческая группа «Ташакор» Белоцерковской городской организации УСВА в составе Владимира Возбранного (руководитель) и Леонида Горобца.
За неделю группа дала шесть концертов, четыре из которых – в подразделениях Азово-Черноморского управления пограничной службы Украины и Херсонского пограничного отряда.
Впервые в 2013 году «Ташакор» принял участие во Всеукраинском фестивале патриотического творчества «Оберіг» в Херсоне и стал лауреатом. Спустя три года мастерство группы значительно возросло, об этом свидетельствует и та атмосфера, и радушие, с которым принимают зрители их выступления. Аплодисменты не прекращались на протяжении всех их концертов. Творчески и в тему подобран репертуар, звучит и «афганская» тема, песни о пограничниках и о войне на востоке Украины.
Группа побывала во всех областях Украины,  участвует во многих фестивалях и встречах, поднимает боевой дух участникам АТО, дарит хорошее настроение зрителям.
Командование Азово-Черноморского управления пограничной службы отметило группу «Ташакор» благодарностью, а правление Херсонской областной организации УСВА – Почетной грамотой.

---

По инициативе Дзержинского районного отделения ХГ СВА в Харьковском национальном педагогическом университете имени Г. С. Сковороды на базе художественно-графического факультета состоялась первая выставка-конкурс «Война в Афганистане глазами современной молодёжи».
Для того, чтобы студентам было понятнее и интереснее работать и лучше раскрыть тему конкурса, ветераны организовали экскурсию в музей-диораму «Война в Афганистане. Как это было», Её провёл участник боевых действий в Афганистане, кавалер ордена Красной Звезды, двух медалей «За отвагу», паралимпийский чемпион, председатель Московского районного отделения ХГСВА Николай Николаевич Овчаренко.
В открытии выставки приняли участие председатель правления Дзержинского районного отделения ХГСВА, кавалер ордена «За мужество» третьей степени М. Л. Быков и его заместитель В. К. Мартыненко, кавалер орденов Красного Знамени, Красной Звезды, «За службу Родине в ВС СССР» третьей степени, медалей «За отвагу» и «За отличие в охране государственной границы СССР», воин-интернационалист В. В. Радчук,  преподаватели и  участники конкурса.
Профессор, кандидат искусствоведения, заведующая кафедрой изобразительного искусства Т. В. Панёк и кандидат педагогических наук, доцент кафедры изобразительного искусства А. В. Алтухова отмечали большое значение конкурса для патриотического воспитания молодёжи и сохранения правды истории. Воины-интернационалисты поблагодарили молодых художников и всех, кто принял участие в организации выставки-конкурса. Благодаря финансовой поддержке участника боевых действий в Афганистане, кавалера ордена «За заслуги» третьей степени А. В. Счислёнка участники получили от ветеранов подарки, а победители в каждой номинации награждены ценными призами.

---

При поддержке Херсонской областной организации УСВА во Дворце молодёжи состоялся отборочный тур XIV Всеукраинского конкурса-фестиваля военно-патриотического творчества «Оберіг», посвящённый 72-й годовщине освобождения города от фашистских захватчиков.
Участники и гости почтили минутой молчания память погибших воинов. Хочется надеяться и  верить, что война на востоке страны закончится и  наступит долгожданный мир. Своеобразной иллюстрацией этой надежды стала композиция «Рушник єдиної країни» ансамбля танца «Калиновый цвет» из Херсона. Это красивый, нежный танец, кульминацией которого стало огромное полотно с картой нашего государства.
Директор областного Дворца молодёжи, заслуженный работник культуры Украины Владимир Яценко поблагодарил всех, кто в столь непростое время поддержал фестиваль,  пожелал всем мира и достатка.
В программе приняли участие более 60 конкурсантов. Три отделения концерта длились почти шесть часов. Участники соревновались в номинациях современная песня, художественное чтение, хореография, поэзия, бардовская песня, песня-ветеран.
Самый молодой участник – Никита Баюк из поселка Горностаевка прочитал стихотворение «Памятник» о солдате, совершившем подвиг. Запомнились выступления ансамбля танца «Живчики» из Каланчака и фольк-группы «Олешье» из Херсона. Под аккомпанемент баяна Татьяна Ходос в песне «Огонёк» передала дух того уже далекого времени, когда в 1944 году был освобождён Херсон. Николай Тимофеев исполнил песню «Журавли».
Самым ярким выступлением стал номер «Вечерняя застольная» арт-группы «102 FM»  под руководством Романа Чухалова из Главного управлениия национальной полиции в области.
Лучшие номера отборочного тура будут включены в финальную программу Всеукраинского конкурса-фестиваля военно-патриотической песни и поэзии «Оберіг», который состоится в октябре. Приглашаем участников из других областей!

---

У селищі Любашівка на Одещині з ініціативи Троїцького лісництва, ДП «Ширяївське лісове господарство» проведено озеленення скверів і вулиць.
До акції підключилися Любашівська селищна рада, громадська жіноча організація «Біла акація», Троїцька районна спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), інші громадські організації та небайдужі жителі селища.
Троїцьке лісництво  виділило 200 саджанців черемхи звичайної. На акції його представляли помічник лісничого Н. О. Якименко,  майстер лісу М. І. Левицький, лісник С. І. Паровенко.

---

В
         ВОРОНЦОВ Владимир Гаврилович – генерал-полковник, председатель Всеукраинского Союза участников войны (ВСУВ).
         Родился 24 февраля 1929 года. В мае 1941-го полк, в котором отец Владимира служил комиссаром, выехал под Бобруйск в летние лагеря. Там всю семью и застала война, и сын комиссара стал сыном полка. Полк был вооружен орудиями большой мощности, и его огневую мощь враг ощутил на себе сполна, о чем в августе 1941 года писала газета «Красная Звезда».
        12-летний Владимир умел водить машину, хорошо разбирался в технике и вооружении. Непосредственно числился в штате автомобильной мастерской бригады. После Сталинградской битвы в 1943 году полк вывели на доукомплектование в Подольск, в Подмосковье. Туда же приехали эвакуированные в разные города члены семей.
        После 7-го класса Владимир поступил во 2-ю Московскую артиллерийскую спецшколу.        После окончания Рязанского артиллерийского училища лейтенанта Воронцова направили во 2-ю гвардейскую Таманскую стрелковую дивизию им. М. Калинина. Служил командиром взвода, старшим офицером батареи, а затем молодого офицера могучего телосложения перевели старшим адъютантом заместителя командующего бронетанковыми и механизированными войсками Героя Советского Союза генерала П. П. Полубоярова.
       В 1953 году поступил в Военную академию бронетанковых войск им. Маршала Советского Союза Р. Я. Малиновского на командный факультет, в 1956 году капитан Воронцов был направлен начальником штаба танко-самоходного батальона 24-го гвардейского мотострелкового полка в Группе советских войск в Германии.
     В 1961 году принял танковый батальон 10-й гвардейской Уральско-Львовской добровольческой танковой дивизии, который скоро стал одним из лучших подразделений 20-й армии.
       В. Г. Воронцов прошел все ступеньки в служебной лестнице от командира взвода до командующего армией.  Его служба проходила на территориях Московского, Киевского, Белорусского, Закавказского, Забайкальского и других военных округов, а также в Германии и Чехословакии.  Ему довелось участвовать в формировании полка, дивизии и армии, которыми затем он командовал и выводил в число лучших.  В Забайкалье в 1976 году ему, выпускнику Академии Генерального штаба, пришлось формировать на базе армейского корпуса 36-ю общевойсковую армию.  В 1980 году с должности командарма его направили  представителем Объединенных вооруженных сил государств – участников Варшавского Договора при командующем Западным военным округом Чехословакии.
         В 1984 году генерал-лейтенант прибыл в Киевский военный округ на должность заместителя командующего по вневойсковой подготовке и вузам. В мае 1986-го возглавлял опергруппу округа по ликвидации аварии на ЧАЭС, а в августе – оперативную группу особой зоны, которая выполняла задачи по дезактивации самой станции и подготовке ее к закрытию «саркофагом».      
         Проходя службу в должности заместителя командующего Киевским военным округом,  с уважением относился к ветеранам афганской войны, широко использовал и активно внедрял их боевой опыт во вневойсковой подготовке и работе ВУЗов, поддерживал деятельность ветеранских организаций.
     После  50-летней службы в рядах Вооруженных Сил генерал-полковник В. Г. Воронцов
принимает активное участие в ветеранском движении Украины, является членом
координационного Совета стран СНГ. В 2005 году избран председателем Всеукраинского
Союза участников войны.
В вопросах защиты прав ветеранов войны – неизменный союзник и партнер УСВА, ведет работу отдает свой ведет работу и отдает свой авторитет военачальника делу по упрочению ветеранского движения, сохранению боевых традиций ветеранов всех поколений, пользуется среди «афганцев» большим авторитетом.
          Награды: ордена Красной Звезды, «За мужество и умелое руководство оперативной группой» и другие государственные награды, высшие награды общественных организаций, включая медали «За заслуги» УСВА.

    

Г

      ГЕРАСИМОВ  Іван Олександрович – генерал армії, голова ради Організації ветеранів України.
      Народився  8 серпня 1921 року в Пестровці, Стерлітамацького району, Башкирської АРСР, росіянин.
      1938—1940 — курсант Ульяновського бронетанкового училища. 1940—1945 — командир взводу Одеського військового округу, командир танкової роти Південного і Південно-Західного фронту, командир танкового батальйону Північно-Кавказького фронту, командир танкового полку Воронезького, 1-го Українського фронту, начальник штабу танкової бригади 2-го Далекосхідного фронту. 1945—1950 — начальник штабу полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу.
      1950—1955 — слухач Військової академії бронетанкових і механізованих військ. 1955—1964 — заступник командира дивізії, командир мотострілецької дивізії, командир танкової дивізії Київського військового округу.
      1964—1966 — слухач Військової академії Генштабу ЗС СРСР. 1966—1971 — заступник командувача, командувач танкової армії Групи радянських військ в Німеччині.
       1971—1972 — 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округу. 1972—1975 — командувач Північної групи військ. 1975—1984 — командувач військ Київського військового округу. 1984—1990 — головнокомандувач військ Південно-Західного напрямку. 1990—1992 — головний інспектор Головної інспекції Міністерства оборони СРСР.
         Проходячи військову службу на відповідальних посадах з 1980 по 1992 рр., з повагою ставився до ветеранів афганської війни, широко користувався їхнім бойовим досвідом, впроваджував його практику військ, підтримував діяльність ветеранських организацій.

      У 1976—1986 — кандидат у члени ЦК, 1986—1991 — член ЦК КПРС, 1976—1986 — член ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПУ, депутат ВР СРСР 8—11 скликань (1971–1991), депутат Верховної Ради УРСР.
     З 1991 — голова ради Організації ветеранів України.
      Довгий час у громадській і політичній діяльності підтримував УСВА своїм авторитетом. Брав участь у заснуванні й керівництві виборчого блоку «Трудова Україна», що створювався у 1997–1998 рр. для захисту прав ветеранів і чорнобильців Організацією ветеранів України спільно з УСВА і «Союзом Чорнобиль України».
    У 1998 — кандидат у народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 1 у списку. На час виборів – голова ради ОВУ, безпартійний.
     Народний депутат України 4-го скликання (2002—2006) від КПУ, № 3 в списку. На час виборів – голова Ради ОВУ, безпартійний. Член фракції комуністів (з 05.2002). Заступник голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 2002). Народний депутат України 5-го скликання (2006–2007) від КПУ, № 3 в списку. На час виборів – народний депутат України, член КПУ.
      Народний депутат України 6-го скликання з грудня 2007 р., обраний за списками КПУ. Обіймав посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни і праці, інших громадян похилого віку Комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
      Голова Головної редколегії «Книги пам'яті України» (до 2006). Президент Інституту європейської безпеки і конверсії. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії.
      Нагороди: Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (1999, орден Богдана Хмельницького трьох ступенів, два ордена Леніна, орден Жовтневої революції, три ордена Червоного Прапора, два ордена Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни першого ступеня, орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» третього ступеня, 50 медалей, Почесна відзнака Президента України, Відзнака «Іменна вогнепальна зброя».
      Помер  5 червня 2008 року в Києві. На будівлі Міністерства оборони в Києві відкрито меморіальну дошку І. О. Герасимову.

---

Верховна Рада України постановляє:
I. Внести зміни до таких законодавчих актів України:
1. Кодекс законів про працю України (Відомості Верховної Ради УРСР, 1971 р., додаток до № 50, ст. 375) доповнити статтею 77-2 такого змісту:
«Стаття 77-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни.

Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік».
2. У Законі України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425 із наступними змінами):
1) пункт 11 частини першої статті 6 викласти в такій редакції:
«11) особи, які у складі груп піротехнічних робіт (груп розмінування) залучалися до безпосереднього виконання завдань щодо розмінування (виявлення, знешкодження та знищення) вибухонебезпечних предметів на території України, та особи, які на мінних тральщиках брали участь у траленні бойових мін у територіальних і нейтральних водах у воєнний і повоєнний час»;
2) у пункті 12 статті 12 та пункті 17 статті 13 слова «одержання додаткової відпустки без збереження заробітної плати строком до двох тижнів на рік» замінити словами «одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік».
3. У Законі України "Про відпустки" (Відомості Верховної Ради України, 1997 р., № 2, ст. 4 із наступними змінами):
1) у розділі ІІІ:
назву викласти в такій редакції:
«Розділ III ДОДАТКОВІ ВІДПУСТКИ У ЗВ’ЯЗКУ З НАВЧАННЯМ. ТВОРЧА ВІДПУСТКА. ВІДПУСТКА ДЛЯ ПІДГОТОВКИ ТА УЧАСТІ В ЗМАГАННЯХ. ДОДАТКОВА ВІДПУСТКА ОКРЕМИМ КАТЕГОРІЯМ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ»;
доповнити статтею 16-2 такого змісту:
«Стаття 16-2. Додаткова відпустка окремим категоріям ветеранів війни
Учасникам бойових дій, інвалідам війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік»;
2) пункт 4 частини першої статті 25 викласти в такій редакції:
«4) учасникам війни, особам, на яких поширюється чинність Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», - тривалістю до 14 календарних днів щорічно.
Особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, статус яких встановлений відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», – тривалістю до 21 календарного дня щорічно".
4. Частини другу і третю статті 11-1 Закону України «Про гуманітарну допомогу» (Відомості Верховної Ради України, 1999 р., № 51, ст. 451; 2010 р., № 8, ст. 62; 2014 р., № 4, ст. 61) викласти в такій редакції:
«Після смерті інваліда, дитини-інваліда автомобіль, визнаний гуманітарною допомогою, яким інвалід, дитина-інвалід були забезпечені через органи соціального захисту населення, за бажанням членів їхніх сімей, спадкоємців передається їм у власність безоплатно за рішенням центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері соціального захисту населення, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі відсутності членів сім’ї, спадкоємців або у разі небажання членів сім’ї, спадкоємців отримати автомобіль, визначений у частині другій цієї статті, такий автомобіль повертається органам соціального захисту населення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України».
ІІ. Прикінцеві положення
        1.Цей Закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування.
        2. Встановити, що:
статус учасника бойових дій зберігається за особами, яких визнано учасниками бойових дій відповідно до пункту 11 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», до набрання чинності цим Законом;
норми цього Закону щодо передачі безоплатно у власність членів сім’ї, спадкоємців автомобіля, визнаного гуманітарною допомогою, яким інвалід, дитина-інвалід були забезпечені через органи соціального захисту населення, поширюються також на випадки, коли смерть інваліда, дитини-інваліда та звернення членів сім’ї до органів соціального захисту населення про залишення їм автомобіля без сплати податків і зборів відбулися до набрання чинності цим Законом.
3. Кабінету Міністрів України:
привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом;
забезпечити приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.
14 травня 2015 року.
№426-VIII.

Офіційне опублікування: «Голос України» №98 від 05. 06. 2015 р.
     Дата набрання чинності -  06. 06. 2015 року.

---

На звернення голови Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) С. Червонописького до міністра соціальної політики України  П. Розенка щодо пільгового перевезення інвалідів війни, учасників бойових дій, членів сімей загиблих отримано відповідь від заступника міністра соцполітики України В. Мущиніна.

---

Днями директора Знам’янського МСТК ТСОУ (Кіровоградська область), учасника бойових дій в Афганістані В. Колебіденка запросили до місцевого  професійного ліцею. Разом з побратимом по службі в армії В. Криловим він розповів  учням про побачене і пережите на афганській війні.
Володимир Олександрович згадував, як 18-річних юнаків відправили виконувати свій військовий обов’язок у далеку і незнайому країну, де точилася жорстока й незрозуміла війна. І всі вони вірили, що це – остання війна, яка випала на їхню долю, що їхні діти не будуть воювати. На жаль, сподівання не виправдалися. Тепер війна прийшла і в нашу країну.
Нині в Україні прийнято Концепцію національно-патріотичного виховання дітей та молоді, одним із напрямів якої є військово-патріотичне виховання. Необхідно, щоб юнаки та дівчата усвідомлювали і розуміли, що війна – це вже не щось далеке, необхідно бути готовими й чітко розуміти, як діяти в тій чи іншій ситуації. Молодим людям слід бути особливо уважними й обережними. В. Колебіденко розповів учням про різні види вибухівки, демонстрував зразки макетів мін, пояснював принцип і наслідки їх дії, вчив, як діяти у разі виявлення вибухонебезпечних предметів.
Представник Знам’янсько-Олександрівського військкомату П. Ісаєнко ознайомив учнів з умовами вступу на контрактну службу до лав Збройних Сил України.
Організатор зустрічі – старший майстер, викладач предмету «Захист Вітчизни» С. Комарь та адміністрація ДНЗ «Знам’янський професійний ліцей» щиро дякували гостям.

---

Для учнів Токмацького професійного ліцею і для засуджених, які перебувають на обліку райвідділу кримінально-виконавчої інспекції управління ДПтСУ в Запорізькій області, воїни-інтернаціоналісти провели урок мужності.
Урок «Афганістан. Без права на забуття» присвячено пам’яті земляків, які загинули під час виконання інтернаціонального обов’язку і захисту територіальної цілісності України. Присутні хвилиною мовчання вшанували світлу пам’ять загиблих.
Про події далекої війни юнакам розповідали воїни-«афганці» міста О. Г. Шпагін, І. Г. Мащенко і С. Л. Криволап. Крім зворушливих розповідей про військову службу, про загиблих бойових побратимів, пролунали вірші й пісні, які написали гості-ветерани.

---

Смертельна небезпека щораз чатувала і коли виконував бойові завдання, і коли обробляв військову техніку в зоні ЧАЕС.
Небагатослівний і здебільшого мовчазний Сергій Романюк не любить з кимось .ділитися особисто пережитим на афганській війні. Хто не був там із його армійських колег – щасливий. А хто побував у Афгані, розуміє бойових побратимів із півслова. Навіщо тут слова – ніхто ще сповна не зміг розповісти, описати всі страхіття, особливості, суперечності, біль і розпач, мужність, відвагу й горе у незабутні миттєвості війни. Хто там не побував, той цього сповна не пізнав, не пережив. Спогади не дають спокою, хоча вже 27 років минуло, як повернувся звідти. Через 15 місяців тривожної небезпечної служби у пекельному Афганістані. Не вірилось, що колись дочекається цього...
Кожен день тамтешньої служби для старшого лейтенанта Сергія Романюка, командира роти – коменданта військового аеропорту Кабулу розпочинався на світанку об'їздом 2400-метрової злітно-посадкової смуги. Щораз особисто робив це, аби вже потім дати «добро» на виліт і прийом-посадку наших вертольотів й літаків з «живою силою», новим поповненням бійців, пораненими, медикаментами, командуванням 40-ї армії… Ворог постійно обстрілював аеродром американськими ракетами «Стінгер» і будь-що намагався збити чи підстрілити нашу авіацію. І не раз душманам це вдавалось. Горіли-вибухали вертольоти, літаки, гинули пілоти на очах Романюка. А він кипів, лютував у хвилини ворожої переваги й власної безпомочі, коли не було місця ні на землі, ані у небі...
Не менша смертельна небезпека щораз чатувала, коли виконував інші бойові завдання. Зокрема, у складі автомобільних колон 26-річний офіцер доставляв за 540 кілометрів із столиці Афганістану до прикордонного містечка Хайратон авіаційні двигуни, запасні частини, що вийшли з ладу. Десять разів ходив з колонами через горезвісний гірський перевал Саланг. З роти Романюка тут загинуло двоє бійців.
З жовтня 1987 по січень 1989 року служив у Афганістані (польова пошта №29761). І не раз замислювався, чому саме на його долю, на військову службу випало стільки випробувань. По закінченню Воронезького вищого авіаційно-інженерного училища з гордістю носив гарну лейтенантську форму і мріяв про успішну службову кар'єру, цікаву й
перспективну. І не думалось – не гадалось, що доведеться пройти ще й Афган і Чорнобиль. На ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС отримав відрядження у перші дні травня 1986 року, фактично відразу після вибуху смертоносного ядерного реактора. У зоні відчуження Романюк разом із іншими займався незвичною і неочікуваною роботою – дегазацією й дезактивацією військової техніки. За зміну в зоні відчуження обробляли до 25 вертольотів. Задіяний там був упродовж місяця, за що має статус ліквідатора другої категорії і численні проблеми зі здоров'ям.
Після повернення з Афганістану Сергій Васильович Романюк продовжував військову службу в Гайсині на Вінниччині до 1998 року. Потім працював на різних підприємствах, у Ладижинському філіалі ПАТ «Миронівський хлібопродукт». А зараз, так життєві обставини склалися, знову в пошуках будь-якої роботи. Тож і по війні заслуженого благополуччя, спокою немає.

---

Про свою службу в Афганістані у 1982–1984 роках і найпам’ятніші  бої згадує   десантник Валерій Глущенко, нагороджений медаллю «За відвагу»
«Ось тут і займемо оборону», – сказав командир взводу. Його команди були чіткі та ясні. Наша десантно-штурмова рота була розділена повзводно. Завдання полягало в тому, щоб взяти під контроль найбільш небезпечні райони і дати можливість колоні пройти в провінцію Оліхель. Наша бронегрупа лишилася внизу, а ми піднялися в гори, де було видно все, як на долоні.
Сидиш на горі, дивишся вниз і починаєш розмірковувати на всякі теми. Сонце піднімається все вище й вище. На небі – жодної хмаринки. Тут, на сонці, всі плюс 60. Хочеться пити, і коли береш в руки теплу флягу, чомусь пригадуєш рідний дім і наші колодязі з кришталевою водою. Бере сум, і до болю в серці починаєш розуміти, яке це щастя жити там, де народився.
Гуркіт прокотився над верхів'ями гір і завис над ними. Він з кожною секундою наростав.  Ось далеко в долині з'явилася голова колони. Першими на повній швидкості йшли танки. Здавалося, цей потік броні й сталі не може зупинити жодна сила. Але хто був на війні, той знає, що на кожну силу є ще більша сила. «Духи» вдарили по колоні із гранатометів з боку виноградників. Щоб зберегти колону і дати їй пройти без затримок, ми відкрили вогонь.
Як і передбачалося, душмани переключилися на нас. Зав'язався бій. У перші ж хвилини стало зрозуміло, що перевага в живій силі на боці ворогів. Вони кинулися в атаку прямо на наші кулемети. Спочатку нас це навіть розсмішило, а потім стало не до жартів. Нас було 24, а їх – сотні три. Скільки ще було боїв і перестрілок, але цей бій запам'ятався особливо.
Не можна недооцінювати ворога. І ми це відчули на собі. Душманські кулі, наче якісь невидимі пальці, щупали кругом нас каміння, шукаючи живих. Хто чув це, той ніколи не забуде, як вони свистять, розрізаючи повітря, як клацають, як завивають і схлипують, коли знаходять живу ціль.
Сонцю, здається, набридло нам світити, і воно швидко стало заходити за гори, а бій розгорявся. Колона давно пройшла, і тепер гудів бій, ніби вогонь в печі, і тільки зрідка виривалися окремі крики. Так захопився, що отямився, коли скінчилися набої. Озирнувшись, побачив, що нас лишилося зовсім мало, але продовжували стріляти. Поміж камінням стогнали й кричали поранені. Вбиті так і застигли на своїх місцях, тримаючи в руках зброю. Коли бачиш страждання і смерть своїх товаришів, забуваєш про себе. Охоплює всепоглинаюча жадоба помсти.
Я перезарядив автомат і приготувався стріляти, але раптом яскравий спалах засліпив очі, біль різонула голову. Відразу стало темно. «От і все…», – майнула думка. Став повзати на колінах і шукати свій автомат. Що таке загубити зброю – знає кожен воїн. Це ганьба. І я його знайшов, схопив і відчув, що це саме мій. Хтось скаже: та вони всі однакові. Але це не так. Коли ти день і ніч зі своїм автоматом, звикаєш до нього так, що навіть із заплющеними очима, на дотик, можеш його розпізнати. Я тримав його щосили, а біль в голові поглинала все. Не бачучи нічого, я став інтуїтивно повзти до своєї бронегрупи. Пам'ятаю якийсь рівчак. Потім голоси товаришів. Мене кудись тягли, несли. Запихали у вертоліт. І отямився в госпіталі в Кабулі. Пізніше я дізнался, що в тому бою наших було 14 поранених і 7 вбитих. Цілих лишилося тільки троє. Мені пощастило.
Немає на світі таких слів, якими можна було б передати подяку і повагу до наших військових лікарів. Там, в Афганістані, ми їх називали останньою надією і ангелами-хранителями.
Через три тижні із моїх очей і голови зняли пов'язки, і я знову побачив світ. Це була дуже щаслива мить – ніби знову народився. Я побачив у госпітальній палаті радість товаришів. Дехто з них був без рук, без ніг, але я бачив, як вони раділи за мене, проводжали з госпіталю і бажали всього найкращого. Мабуть, ці слова настільки щирі й чисті, що дійшли до самого Бога. Ще рік я служив у Афганістані. Було ще багато боїв, але мене вже більше не ранило.
Із нашого взводу в живих лишилося мало, а поранені були всі. Хто воював там, той знає, що ті два роки – як двадцять. І, мабуть, кожен, хто вижив, скаже, що десь є рай, тому що ми бачили пекло.
Після повернення з Афганістану закінчив Сумський педагогічний інститут імені А. Макаренка, працював учителем фізкультури в Курманівській загальноосвітній школі. Працюю сільським головою у рідному селі Курмани Недригайлівського району Сумської області.

---

     Афганістан – це щось дуже особисте для тих, на чию долю випало воювати на чужій війні, хто зміг вижити, пройти цей нелегкий відрізок життєвого шляху, не зламавшись.
    Кожного разу під час підготовки статті про учасників бойових дій в Афганістані у мене виникають однакові відчуття. Звичайно, герої моїх матеріалів – різні люди, які в повсякденному житті, як і всі інші, радіють, люблять, працюють, хворіють. Але варто торкнутися теми Афгану, попросити згадати роки служби, як усі вони в одну мить, нехай на секунду, але стають однаковими: одноманітні вирази облич, пустий погляд, і здається, що вони закриваються, щоб не сказати чогось дуже сокровенного.
   Ось і цього разу під час розмови з підполковником міліції житомирянином  Віктором Лисаком виникло неоднозначне відчуття, неначе я втручаюся у щось занадто особисте. За плечима у нього двадцять місяців Афгану, шість сотень безкінечно довгих днів, упродовж яких йому довелося подорослішати, змужніти і переосмислити все своє життя.
      Для 18-річного юнака Афганістан почався 1987-го зі звичайного аркуша паперу, на якому розмашистим почерком ним власноруч було підписано згоду на службу в чужій країні. Перед Віктором пролягла дорога на війну: п'ять діб у потязі до Ташкента, звідти – в Тузель, Кабул, і нарешті – військова частина 16411 у Баграмі.
   – Хіба молодість може думати про щось серйозне, навіть якщо йдеться про війну, – всміхається Віктор Анатолійович. – Ось і ми, солдати строкової служби, добиралися до місця призначення в окремому купе потягу з піснями під гітару, з жартами-примовками, і навіть жодного разу серйозно не заговорили про те, що нас чекає.
    Між тим Афганістан зустрів новачків нестерпною спекою і неймовірною кількістю пилу, в якому ноги вгрузали по самі щиколотки. Спраглим солдатам вказали на цистерну, але замість прохолодної води вона була наповнена гарячим чаєм, що заварювався на верблюжих колючках. Пояснювалося це тим, що сиру воду пити категорично забороняється, оскільки на території країни лютує дизентерія. Це потім солдати навчаться охолоджувати воду в найспекотніший день і зберігати її прохолодною навіть під немилосердним пекельним сонцем.
   – Нам видали спецівку, яку між собою називали «мабутою», без усяких розпізнавальних знаків і нашивок, – згадує Віктор Анатолійович. – Після цього розподілили за родом діяльності. Оскільки на той момент я мав кваліфікацію фельдшера, то командування відрядило мене у парашутно-десантну групу пошуково-рятувального загону.
    Новачки мали можливість придивитися до життя, що вирувало навкруги, довідатися про місцеві правила у бувалих вояків, та й самим відчути різницю між колишнім і нинішнім життям. Навіть літочислення в афганського народу відставало на 300 років. Проте за бажання у будь-якій провінції в дуканах можна було дістати будь-що – від цвяха до автомобіля, від столичної горілки до місцевих наркотиків.
    До ставлення місцевих жителів теж довелося звикати. Показні посмішки можна було бачити на їхніх обличчях тільки до того моменту, поки сонце не ховалося за перевал. Коли ж наставала темрява, добродушні посмішки змінювались пострілами.
   Під час проведення однієї з операцій буквально в двадцяти кілометрах від місцевого аеродрому був збитий наш літак. Рятувальну команду, в складі якої був і Віктор, відправили на місце події. Завдання – знайти усіх: і поранених, і тих, кому вже не знадобиться допомога медиків, доставити у санчастину.
   – Ні, страху або чогось ще подібного не відчував, – говорить Віктор Лисак. – Свою службу сприймав як відповідальну роботу, яку треба зробити швидко і якісно. Від побаченого зуби починали стукотіти вже потім, після рятувальних операцій.
     Нерідко рятувальники і самі опинялися у смертельній небезпеці. Пораненено було і Віктора Анатолійовича, якому осколок від вибухівки попав у шию. На його рахунку близько тридцяти операцій з порятунку поранених і десятки врятованих життів. Згадує, що страху як такого не було. І тільки за два місяці до закінчення служби він в одну мить раптом із жахом зрозумів, що не може уявити своїх близьких людей. Пам'ять навідріз відмовлялася малювати їхні обличчя.
   – Ось тоді стало страшно, – ділиться співрозмовник. – Бувало, обхопиш голову руками, замружиш очі й з усієї сили намагаєшся згадати  рідних. І аж відчай бере – нічого не виходить. Свідомість видає тільки образи поранених і загиблих. Опритомнів тільки тоді, коли нарешті опинився вдома.
      За участь у Афганській війні Віктору Лисаку було вручено, крім інших нагород, особливо пам'ятні для нього медалі «За бойові заслуги» і «За відвагу».
   – Це комусь ночами снився Афган, – продовжує він. – А мені ніколи було впадати у спогади. Хотілося вчитись, одружитися і влаштуватися на гарну роботу.
     Після повернення на батьківщину влаштувався фельдшером на станцію швидкої меддопомоги. А ще через три роки волею долі пішов на службу в органи внутрішніх справ.
     У пам'ятні для «афганців» дні Віктор Лисак зустрічається з товаришами по службі. Їм  є про що говорити, що і кого згадати, і навіть є, про що помовчати. Це зрозуміло тільки їм одним.

---

Олександр Петрович Захаревський — уманчанин, випускник школи №11, відмінник, активіст, професійно займався веслуванням, неодноразово ставав переможцем змагань різних  рівнів. Та у 1985 році життя хлопця трагічно обірвалося — його забрав Афганістан. Про загиблого земляка нагадуватиме меморіальна дошка, відкрита днями на фасаді школи.
Починаючи з 1986 року, з 14 по 20 березня (день народження і день його загибелі) в школі №11 проходять дні пам’яті Олександра Захаревського. З метою патріотичного виховання учнів 1990 року засновано музей воїна-інтернаціоналіста, в якому на шести стендах відображено його життєвий шлях. Це 83 експонати: особисті речі (учнівські зошити, конспекти з військового училища, парадний мундир, піонерський галстук, волейбольний м’яч, художні книги) та речі сім’ї Захаревських. За ініціативи тренера Владислава Грязнова у 1989 році було започатковано змагання з веслування на байдарках і каное пам’яті загиблого «афганця». А відтепер при вході до школи про героїчного випускника нагадуватиме ще й меморіальна дошка. Багато зусиль для її відкриття доклали голова Уманської міськрайонної спілки ветеранів Афганістану Олег Зайченко, меценат Анатолій Яценко, адміністрація школи.
— Як кажуть, людина живе доти, доки живе пам'ять про неї. Своє минуле варто пам'ятати і шанувати, яким би славетним чи болючим воно не було, — зазначив Олег Зайченко. Він висловив подяку керівництву  школи за постійну патріотичну роботу з учнями під час виховних годин, уроків, заходів, присвячених пам’яті Олександра Захаревського, подарував для музею книги «В горнилі локальних конфліктів».
У відкритті меморіальної дошки взяли участь  дружина героя – Людмила Захаревська, сестра Любов, секретар міської ради Людмила Кирилюк, начальник відділу освіти Оксана Мельник, начальник Уманського об’єднаного міського військкомату підполковник І. Святий, священнослужителі, бойові побратими, педагоги та учні.
Відбулася цього дня ще одна урочиста подія: за дорученням міського голови О. В. Цебрія секретар міськради Л. М. Кирилюк вручила відзнаку Президента України — пам’ятну медаль «25 років виведення військ з Афганістану» Володимиру Івановичу Дальченку, Василю Федоровичу Маліку, Олександру Анатолійовичу Якішину.

---

Як повідомляє Державне підприємство по розповсюдженню періодичних видань «Преса», 7 квітня  розпочалася передплата на періодичні видання на друге півріччя 2016 року. Оформити передплату можна за «Каталогом видань України» та за «Каталогом видань зарубіжних країн» у відділеннях поштового зв'язку, в операційних залах поштамтів, у пунктах приймання передплати, на сайті ДП «Преса»  www.presa.ua, скориставшись послугою «Передплата ON-LINE».
Газету Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) «Третій тост», де  друкуються законодавчі матеріали з питань соціального захисту сімей загиблих військовослужбовців, інвалідів війни, учасників бойових дій, юридичні консультації, матеріали про життя і роботу організацій УСВА (територіальних, місцевих, районних), спогади, проза і  поезія, можна передплатити  в усіх відділеннях поштового зв’язку України. Мінімальний передплатний період – один місяць.
Наш індекс – 30224.
Вартість передплати з урахуванням приймання передплати і доставки складає:
на місяць – 4, 08 грн.,
на три місяці – 11, 54 грн.,
на шість місяців – 20, 38 грн.
Підтримуйте газету воїнів-інтернаціоналістів «Третій тост» своєчасною передплатою.

---

У спортзалі Осипенківської школи дитячо-юнацький клуб фізпідготовки (директор – М. П. Перетятько) провів щорічний XV турнір Бердянського району з волейболу на Кубок пам’яті воїна-«афганця» Володимира Петровича Проходи.
Володимир народився у селі Осипенко Бердянського району Запорізької області в сім’ї колгоспників. Закінчив місцеву десятирічку, мріяв вступити до інституту механізації сільського господарства. Хотів, як і батьки, працювати на землі. 18 листопада 1984 року призваний до лав Збройних Сил, у Афганістані – з квітня 1985 року, сержант, заступник командира саперного взводу. 18 березня 1986 року в бою під Ханабадом сержант В. Прохода героїчно загинув. Нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки. У рідному селі одну з вулиць названо на честь героя.
Серед гостей змагань, які відбулися у день 30-х роковин загибелі юнака, були ветерани-«афганці» району, спонсори. За традицією капітани команд, воїни-інтернаціоналісти поклали квіти до могили героя на сільському меморіалі Слави.
У напруженій боротьбі вже вдванадцяте перемогла команда Осипенківського ДЮКФП. Усі команди отримали грамоти і призи, волейбольні м’ячі, переможці – кубок і медалі. Заступник голови Бердянської районної ради М. М. Закоморний придбав солодкі подарунки, а районна організація ветеранів Афганістану організувала обід для учасників змагань.
Кошти на придбання призів і кубків, грамот надали народний депутат України О. С. Пономарьов, керівник ФГ «Тополь» з Великої Білозірки П. О. Терець, керівник ТОВ «Агро-Юні» Ю. М. Погорілий, Денис Філімонов, Павло  Новосела, Сергій Солонський.

У традиційному волейбольному турнірі пам’яті воїна-інтернаціоналіста Миколи Заліпи, який загинув у Афганістані й нагороджений посмертно орденом Червоної Зірки, у НВК села Велимче Волинської області взяли участь сільські команди.
Хвилиною мовчання вшанували пам’ять загиблих земляків. Місцеві «афганці» Олександр Літвінович, Петро Півень, ратнівчанин Лук’ян Вознюк, багаторічний спонсор турніру, підприємець села Велимче Федір Павлович поклали квіти на могили Миколи Заліпи, Миколи Кагана, Петра Кагана.
Перемогу на волейбольному майданчику святкували Датиня, яким вручено перехідний кубок і грамоти. Гостям змагань, крім грамот, подарували волейбольні м’ячі від Ратнівської спілки ветеранів Афганістану, волейбольну форму від спонсорів.
Дякуємо усім, хто причетний до організації турніру: сільському голові Анастасії Павлович, головному судді Василю Нікончуку, підприємцям Миколі Видричу, Володимиру Бохонюку, Володимиру Сарапіну, Галині Ващук, Світлані Бегаль.

На базі Полтавського клубу юних десантників «Гвардія» відбулися обласні змагання військово-патріотичних клубів під девізом «Маргеловський тримаємо стрій».
Юні десантники віком  від 12 років змагалися за такою програмою: тактична підготовка і кульова стрільба, історія Повітряно-десантних військ та озброєння ЗСУ, укладка парашута Д-6 і медична підготовка, командні якості, топографія місцевості, збирання і розбирання автомата АК-74, фізична підготовка. Виступи команд оцінювали воїни-«афганці» і десантники. Переможцям вручено перехідний вимпел, призерам – почесні грамоти.


У 2011 році в Тисмениці на Івано-Франківщині започатковано відкритий районний турнір з волейболу, присвячений пам’яті  загиблих в Афганістані. Серед  його організаторів – районна організація УСВА.
Урочистий парад відкриття  відбувся в спортивному залі загальноосвітньої школи з поглибленим вивченням окремих предметів.
– Згуртувавши довкола волейбольного меморіалу чимало прихильників здорового способу життя, ми демонструємо свій патріотизм і єдність, — наголосив ініціатор турніру — голова РО УСВА Дмитро Сатур (на знімку). — Водночас вшановуємо світлу па¬м’ять побратимів Володимира Себедина, Петра Майстра, Ігоря Сущинського, Михайла Присяжнюка, Василя Костюка, які загинули, виконуючи інтернаціональний обов’язок в Афганістані.
Спортивний азарт панував у залі з першої гри. Слобідське «Торнадо» завершило фінальну зустріч з рахунком 3:1, вперше ставши володарем кубка. Волейболісти зі Старого Лисця були другими, на третьому місці – команда з Милування.

Також у Прикарпатті, в Єзуполі відбувся традиційний баскетбольний турнір, присвячений пам’яті загиблого тридцять років тому воїна-«афганця» Ігоря Сущинського.
До могили загиблого земляка поклали квіти, запалили свічку пам’яті, родині полеглого вручено матеріальну допомогу.
Голова Тисменицької районної організації ветеранів Афганістану Дмитро Сатур, воїни-інтернаціоналісти Семен Кушнір, Михайло Форгач, Євген Бобик, Іван Костюк сердечно привітали учасників турніру.
Кращими серед юнаків були баскетболісти БК «Говерла», серед дівчат – з Івано-Франківської ЗОШ № 25.
Дмитро Сатур вручив учасникам турніру вимпели, а переможцям – медалі від районної організації УСВА.

У Великорішнівському НВК,  у спортивній залі клубу «Горизонт» відбулися змагання на Кубок Хмельницької області з пішохідного туризму у закритих приміщеннях серед учнівської та студентської молоді «Північ Хмельниччини» пам’яті воїнів-інтернаціоналістів та учасників АТО.
У змаганнях брали участь 73 спортсмени високої кваліфікації – від третього спортивного розряду до кандидатів у майстри спорту. Вони долали особисто-командну і командну смуги перешкод, на яких змагалися учасники двох вікових груп – учнівська і студентська молодь.    Усі спортсмени швидко і правильно долали умовні перешкоди, злагоджено діяли у команді, допомагали одне одному.
Вагомий внесок у реалізацію стратегії розвитку національно-патріотичного виховання дітей та молоді здійснює Шепетівська спілка ветеранів Афганістану. Завдяки їй учасники змагань мали змогу випробувати свої сили у розбиранні й збиранні автомата АК-74 під керівництвом досвідченого інструктора В. С. Пипича.
Спонсором змагань виступила Шепетівська спілка ветеранів Афганістану на чолі з головою Валерієм Окорським. З підтримкою здорового способу життя виступив також «Перший національний аграрний кооператив».


У Будинку культури селища Чечельник Вінницької області  відбувся обласний турнір з рукопашного бою, присвячений 27-й річниці виведення військ з Афганістану.
Спортклуб з рукопашного бою «Сапсан» не так давно відкрився у селищі, але у його вихованців вже є здобутки.
Про клубне життя розповів тренер «Сапсану», бронзовий призер Кубка України  2015 року з рукопашного бою Дмитро Таранець:
– Наш клуб розпочав свою роботу наприкінці 2014 року, тут сьогодні займаються 35 юних спортсменів. Мої вихованці є учасниками багатьох змагань, маємо одного фіналіста чемпіонату України – Олександра Токового і дев’ять  чемпіонів області.
Обласний турнір проводився серед юнаків і юніорів. Наші хлопці виступили гідно, а найголовніше – це досвід участі у змаганнях.


У Каховці на стадіоні «Олімпійський» за програмою VIII молодіжних спортивних ігор Херсонщини проведено Спартакіаду допризовної молоді області.
А напередодні на цьому стадіоні відбулись змагання Спартакіади допризовної молоді серед збірних команд загальноосвітніх шкіл Каховки, присвячені пам’яті воїна-інтернаціоналіста Юрія Михайлюка та каховчан, які загинули в зоні АТО на сході України.
Під час урочистого відкриття обласних змагань учасників привітали почесні гості – представники Каховського міського товариства воїнів-інтернаціоналістів на чолі з Наталією Скін.
У змаганнях взяли участь 15 команд міст і районів Херсонщини. У програмі – біг на 100 і 3000 метрів, підтягування на високій поперечині, метання гранати Ф-1 на дальність.
У загальнокомандному заліку перемогла збірна Каховки, на другому місці –  команда Нової Каховки, на третьому – Чаплинського району. В особистій першості з багатоборства найкращий результат показав новокаховчанин Іван Петлінський.
Переможці й призери відзначені кубками, медалями і дипломами.