Музей у "відставку" не збирається
Історія цього найстарішого у ЗС України музею непроста. Спочатку він
відчинив двері для своїх відвідувачів 7 травня 1965 року, а був
започаткований з нагоди 20-ї річниці Перемоги у Великій Вітчизняній
війні і знаходився в парку культури та відпочинку імені Богдана
Хмельницького, доповнюючи меморіальний комплекс "Монумент слави".
Тоді його експозиція розміщувалася в семи великих залах просторої і величної споруди. 1995 року через певні труднощі з його утриманням музей був переведений на базу тоді ще 7-го механізованого полку 24-ї окремої механізованої дивізії. Нині це територія 80-го окремого аеромобільного полку 13-го армійського корпусу. А називається нині - воєнно-історичний музей 58-го Будинку офіцерів. І хоча тут загальна площа значно скромніша, музей зумів зберегти своє особливе обличчя та статус. Насамперед він розповідає про історію Прикарпатського військового округу та з'єднань і військових частин, які входили до його складу. Значна частина експонатів музею присвячена Великій Вітчизняній війні, а також історії створення і розбудови сучасного Українського війська.
- До вашої уваги - однострої військовослужбовців Червоної армії на параді Перемоги в Москві. Зокрема, оригінальний кітель генерал-майора Голубєва - учасника параду переможців, - розповідає завідувач воєнно-історичного музею 58-го Будинку офіцерів полковник запасу Сергій Паліса. - Історія створення цієї форми дуже цікава. Сталін розумів, що армія-переможниця, якою пишався весь народ, на такому урочистому дійстві повинна мати особливий вигляд. Тим більше, що на парад запросили багато закордонних гостей. Тож, аби пошити гарні і добротні однострої, - в Австралії було закуплено 10 тисяч овець. Морським транспортом їх доправили у Владивосток. Там овець постригли, а їхню вовну відправили на три фабрики-переможниці соцзмагань. До того ж тканина для певної категорії військовослужбовців ткалася різна.
Для солдатів, сержантів і старшин вона була однієї якості, для офіцерів молодшої ланки дещо кращої і так по вертикалі. І тепер можна доторкнутися до неї і відчути м'якість цієї тканини, - зазначив Сергій Омелянович.
Загалом у музеї налічується близько двох з половиною тисяч експонатів. Серед них 480 предметів, з яких понад сто одиниць зброї і озброєння, елементи спорядження, військовий одяг. Тут виставлені унікальні картини художників-баталістів, зокрема, Харламова "Волокаламський напрямок", Логінова "Прапор Перемоги", Євстігнєєва "Урожай 1944 року", Толкунова "Безсмертя", Лавриненка "Наші в Празі", Соколова "Штурм парламенту Будапешта" та інші оригінальні полотна. Представлені тут і Бойові прапори з'єднань і військових частин, які визволяли від німецько-фашистських загарбників місто Львів. Серед них і бойовий прапор славнозвісної Залізної дивізії.
- А це апарат "Морзе" часів громадянської війни. А це тодішня "мобілка" - польовий телефон часів Великої Вітчизняної, - жартами збуджував цікавість у школярів екскурсовод.
Особлива гордість музею - зброя. Вона різна: холодна, вогнепальна, автоматична, наша і трофейна, словом, всіляка. Чого лише вартий станковий кулемет системи "Максим" зразка 1910 року! А кавалерійська тачанка 1935 року! Поруч виставлені й не менш відомі і раритетні гвинтівка Мосіна, або по-народному трьохлінійка, пістолет Маузер, револьвер Наган, німецький "Шмайсер". Є тут і чи не єдина в Україні німецька протитанкова гармата часів Другої світової - ПАТ-40 і її радянський прототип "сорокап'ятка". Окрасою цієї колекції є офіцерська подарункова шабля, виготовлена з дамаської сталі, на якій напис "Командиру 3-ї роти ПВУ СС Богомольцю. 1901 рік". - А хто знає, чому шабля іноді називається "шашкою"? - знову привернув увагу відвідувачів Сергій Омелянович. - Ця назва походить від кабардино-черкеського "са-шхо", що перекладається як "довгий ніж". Російській армії, яка воювала у далекому минулому на Кавказі, припала до душі ця зручна і надійна зброя, і солдати почали називати її просто "шашкою".
На вітринах музею почесне місце займають особисті речі, подаровані командувачами військ ПрикВО у різні часи, такими, як генерал армії П. Батов, маршал Радянського Союзу І. Конєв, генерал-полковник В. Бісярін.
- А за цей експонат один колекціонер з Німеччини пропонував новенький "мерседес", - розповів доглядач фондів, показуючи на штандарт німецького оркестру з написом "Вермахту від поліції 1940 р."
Екскурсія була цікавою, а тому час пролетів непомітно. Насамкінець завідувач приніс із сейфа і показав дорогоцінні і в прямому, і в переносному значенні "Орден Леніна" та орден "Червоного прапора", дуже рідкісний, виготовлений у 1918 році. Присутні від усього побаченого були в захваті. "Ласкаво прошу, приходьте ще!" - сказав наостанок офіцер запасу і взявся за...прибирання!
У музею дві основні проблеми - штат і фінансування. На сьогодні штатним розписом передбачена єдина посада - завідувача. Тож ця посада фактично поєднує обов'язки доглядача фондів, і екскурсовода, і наукового співробітника, і зрештою, прибиральника. Мотивація одна - немає коштів. Торік невеличку суму на ремонт будівлі виділив командувач військ Західного ОК. Цього року не передбачається жодних надходжень!
- А музей повинен розвиватися як науково, так і експозиційно. Для цього потрібні хоча б наукові співробітники, які б вивчали історичні матеріали, і поповнення колекції, - впевнений Сергій Омелянович.
Щоб втілювати цю свою доктрину у життя, він сам готує методичні посібники для тих, хто вивчає історію України і займається архівними матеріалами. А на додаток за власні кошти поповнює експозицію музею. За його ентузіазму тут зібрані українські нагороди минулого століття, кілька зразків форменого одягу періоду Великої Вітчизняної війни, а також виставлена польова форма військовослужбовців Збройних Сил України, які виконували миротворчу місію в Республіці Ірак. А ще Сергій Паліса має мрію - зробити музей більш автоматизованим і сучасним.
- Чому у музеї не може відбуватися справжнє дійство, як у театрі! Заходиш, приміром, у зал Другої світової війни, а з гучномовця лунає промова Сталіна чи Гітлера. Проходиш в інший, а там за допомогою мультимедійних засобів відтворюються фрагменти на іншу тематику. Зупиняєшся біля стенду, вибираєш запитання і відвідувачу надається вичерпна інформація за запитом. Я вже й розробив відповідну концепцію. Тільки на один такий зал потрібно близько 500 тисяч гривень, - розповів співрозмовник.
Торік у музеї побувало 2999 відвідувачів. І з кожним роком їх дедалі більшає. Військова історія притягує людей. А людей надихає улюблена робота. І тут музей і військовий пенсіонер знайшли один одного.
Віталій СТЕЧИШИН
"Народна армія"
|
