 18 жовтня минуло 25 років з того часу, коли поплатився своїм життям на
афганській війні Орест Гальчук із села Сапова Теребовлянського району
Тернопільської області. Кожного року цієї осінньої пори на Орестову
могилу навідуються його бойові побратими: Петро Канак і Микола
Андусишин з Тернополя та Ігор Калиняк і Василь Пилипів із Прикарпаття
(служили хлопці у Джелалабаді, в 66-й ОМСБ, в/ч пп 93992). До речі, Петро і Микола – ведуть свій родовід із сіл, які
розташувалися неподалік Сапови, де народився, зростав і пішов в армію
загиблий саповчанин – Орест Іванович Гальчук.
На світлині: мама Ореста Гальчука – Любов Омелянівна і бойові побратими на могилі загиблого солдата, з котрим свого часу ділили усі труднощі армійської служби. Любов Омелянівна присвятила вірш воїнам-«афганцям» - бойовим побратимам свого загиблого сина.
Тривожна пам’ять
З доріг-шляхів вас зустрічаю
Мов рідного свойого сина,
Який в Афгані, у чужому краю,
Погас як свічечка – загинув.
Біль серця звідтоді так і не стих.
Розчулена душа ледь цвітно мріє.
Нема Орися-сина вже давно в живих
На Тебе, Боже, покладаю всю надію.
Думки мережаться-снуються і пісні -
Сумні вони здебільшого у неньки-мами.
Прокляття сипляться і сипляться війні
За плином літ, за усіма вітрами.
Ви мої діти теж, мої сини…
Жахливий спогад спопеляє лиця.
На лезі долі посумнілої і трутизни
Слова спалахують, немов вогонь-зірниця.
Тяжкий мій хрест. Я знаю…й мушу
Нести тягар цей, Боже, через силу.
Ви помоліться, хлопці, за одвеснілу душу,
Відвідуйте завжди Орисеву могилу...
Любов Гальчук,
мама загиблого воїна-«афганця».
|
