Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - "Наші десантники не поступаються закордонним колегам"

Про перспективи розвитку військ, які традиційно називають "блакитними беретами", їхні нинішні проблеми розповідає начальник аеромобільних військ - начальник управління аеромобільних військ Командування Сухопутних військ Збройних Сил України полковник Сергій Лісовий.
- Аеромобільні війська живуть одним життям з усім Українським військом, - говорить Сергій Гурійович. - Тому, звісно, якби було належне фінансування, й наша бойова підготовка була б значно інтенсивнішою, а вишкіл десантників значно кращим. Але попри всі труднощі і негаразди ми суттєво просунулися вперед у підготовці військ. Наприклад, почали масово виконувати стрибки з парашутом уночі. На сьогодні таких стрибків виконано близько 2 тисяч, до того ж зі зброєю і спеціальним спорядженням. Тобто "борт" десантники залишають повністю екіпірованими і готовими відразу після приземлення вступити в бій з противником.
Без "блакитних беретів" не обходилося жодне військове навчання, також і за участі військовослужбовців інших країн. Зокрема, "Козацький степ", "Кооператив КІ- 2005", "Дружній візит до Америки", "Чисте небо-2006", "Артерія-2007", "Чистий птах- 2007" та "Сі Бриз-2008". До речі, вони проводилися як в Україні, так і в інших країнах, зокрема, Польщі, США, Великобританії.
- Від бувалих десантників знаю, що нічні стрибки є доволі ризикованими...
- На щастя, всі вони пройшли успішно, перевершивши, відверто кажучи, наші сподівання. Підтвердженням цього може бути той факт, що за виконання стрибків понад 1 600 офіцерів та військовослужбовців служби за контрактом, а також строковиків отримали нагрудний знак "Ніч", спеціально введений наказом командувача Сухопутних військ ЗС України.
- Але подібні стрибки, як відомо, здійснюються на заздалегідь підібрані майданчики. А коли доведеться десантуватися на незнайому місцевість, чи не позначиться це на виконанні завдань, поставлених перед особовим складом?
- Сподіваюсь, що ні. Адже десантники здійснюють стрибки і на незнайому місцевість, особливо під час проведення міжнародних навчань, як на теренах України, так і за її межами. Наприклад, наша група на чолі з підполковником Володимиром Сенчиком піднявшись у повітря з авіаційної бази армії США Форт-Брег, що в штаті Північна Кароліна і провівши в повітрі 12 годин, здійснила десантування на Яворівському полігоні. Американці, ставши свідками цього десантування, були приємно вражені майстерністю українських "рейнджерів".
- Випадало чути, що інколи молодий солдат не може перебороти страх, аби залишити борт літака перед першим стрибком з парашутом...
- Звісно, такий стрибок є найскладнішим для людини. Насамперед, морально-психологічно. Водночас, нагадаю, що сьогодні юнаків у аеромобільні війська призивають лише за їхнім бажанням. А це означає, що вони приходять вже налаштованими на стрибки з парашутом. До того ж першому стрибку передує тривала підготовка, яка проводиться досвідченими офіцерами в частинах. При цьому значна увага приділяється саме моральній підготовці. Аби хлопцям було легше зробити перший крок у "безодню", перед ними, іноді, стрибають жінки-військовослужбовці, які ще й підбадьорюють своїми чарівними посмішками.
- Не секрет, що техніка та спорядження, що знаходяться на озброєнні аеромобільних військ, зокрема, й парашути, вже давно потребують, м'яко кажучи, вдосконалень. Наскільки вдається підтримувати їх в "робочому" стані?
- Так, маємо, техніку ще радянського виробництва. Наприклад, бойові машини десанту. Але попри поважний "вік", вони, слід наголосити, досить надійні в експлуатації. Зрозуміло, що вони не вічні: термін експлуатації багатьох зразків техніки вичерпався або ж невдовзі вичерпається. Отже, потрібні нові. Ми сподіваємось, що з поліпшенням у державі фінансово-економічної ситуації, цю проблему вдасться усунути. А щодо парашутів радянського виробництва, то термін їхньої експлуатації становить 20 років. Тож незабаром термін їх придатності також вичерпається. Оскільки ж від якості парашута залежить життя людини, то продовження терміну використання тих, які вже вичерпали свій ресурс, ми, звісно, не допускаємо.
- А чи спроможне в такому випадку вітчизняне виробництво забезпечити аеромобільні війська сучасними парашутами?
- У Криму є підприємство, здатне виготовляти парашути як для особового складу, так і для десантування військової техніки. Вони за своїми тактико-технічними характеристиками не поступаються не лише радянським, які маємо сьогодні на озброєнні, а й зарубіжним. Це, до речі, підтвердили й іноземці, яким довелося ними користуватися під час спільних навчань з нами.
- А як загалом оцінюють рівень українських десантників ваші закордонні колеги?
- Можливо, здамся дещо нескромним, але скажу так: наші десантники цілком здатні конкурувати з вояками аналогічних підрозділів інших країн, також і тих, які входять до НАТО. Навіть американці дивуються рівню професійної підготовки українських десантників, знаючи, в яких несприятливих умовах нам доводиться вдосконалювати професійну та спеціальну підготовку.
- Відомо, що в аеромобільних військах 1 календарний рік вислуги рахується за 1,5 року. Але для цього потрібно виконати певну кількість стрибків. Тож скільки, вибачте за не досить коректне питання, необхідно розкрити для цього шатро парашута?
- Раніше кількість стрибків визначалася військовим званням. Зокрема, молодші офіцери повинні були здійснити 5 стрибків на рік, майори - підполковники - 4, полковники - 3, а генерали - 2. Сьогодні вона визначається віковим цензом: для осіб віком до 30 років кількість стрибків повинна становити 5, у віці 40-45 років - 3, а кому виповнилося 45 і більше - 2. Для жінок, які проходять службу в аеромобільних військах, стрибки з парашутом також є обов'язковими.
До речі, за кожний стрибок десантник отримує кошти, які, як дехто вважає, далеко не астрономічні. Наприклад, стрибок підвищеної складності, тобто у повному спорядженні, зі зброєю оцінюється державою в межах 100 гривень. Але в наших військах служать не через можливість у такий спосіб покращити свій бюджет. Принаймні, серед моїх колег ви таких не зустрінете. Для нас головне - приналежність до еліти армії, можливість випробовувати себе на міцність, довести, що ти справжній мужчина. Саме вони є визначальними для десантників.
Слабких духом, тих, хто не вміє цінувати справжні цінності, в нас немає. Принаймні, вони довго не затримуються в наших військах.