Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

— Як ви потрапили до цієї екзотичної країни?
— Тільки-но одержав атестат зрілості, як одразу й повістка до військкомату. Здоров'я було нормальне, оцінки в атестаті майже всі відмінні, мав спортивні розряди з боксу і легкої атлетики... Та й біографія — «в нормі». Тож запропонували мені пройти підготовчі курси для вступу до військового училища. Довго не роздумував — погодився, бо якось дуже не хотілося до педагогічного інституту, куди мене підштовхували. Я мріяв про пригоди, романтику, мандрівки... І все це я отримав, коли потрапив до військового училища. Ось де знадобилася спортивна підготовка. І оце вже була романтика! Стрибки з парашутом, водіння танка, автомобіля, стрільба з усіх видів зброї, прийоми рукопашного бою, вивчення іноземних мов... На час закінчення училища «підоспіли» конголезькі події. 1960 року Конго здобуває незалежність, і новостворений уряд Демократичної Республіки Конго очолює Патріс Лумумба, ставку на якого робив Радянський Союз.
— У ті часи в СРСР подібні речі не афішувалися...
— Так, нас, звісно, переодягай у цивільний одяг, і добиралися ми до Конго звичайним торговим пароплавом, де зброя та інше військове обладнання маскувалося, як тепер сказали б, під гуманітарну допомогу. До того ж і нам не дозволяли вільно розгулювати палубою – весь світловий день сиділи у трюмах, і лише вночі можна було трохи провітритися.
— Яка на той час була обстановка в країні?
— Це була колишня бельгійська колонія, яка 30 червня 1960 року здобула незалежність. І вже через тиждень Республіку Конго визнав Радянський Союз, встановив з нею дипломатичні відносини. Прем'єр-міністром став прорадянськи налаштований Патріс Лумумба. Зустрічалися і з самим Патрісом — він добре володів російською мовою, бо свого часу навчався у Московському університеті. Обстановка у країні була складна — фактично громадянська війна, яку підбурювали й бельгійські спецслужби. Своя «офіційна» армія в країні лише створювалася, тому ми мусили навчати конголезців військової справи. Але іноді й самим доводилося брати участь у військових операціях. Пам'ятаю, якось розтрощили з гранатометів ворожі казарми, але не встигли відчути ейфорію перемоги, як на підмогу «їхнім» прибув великий підрозділ армії Чомбе, і ми самі ледь не потрапили в оточення...
— Але навчаючи інших, певне, навчалися і самі?
— Коли проводили навчання, то траплялися іноді й кумедні історії. Одного разу посперечалися, що мене у джунглях і з собаками не знайдуть! А в нашій частині було три собаки — один сторожовий і два пошукові. Домовилися так: я іду в джунглі, а через півгодини починається пошук... Все зробили, як і домовлялися. Я побіг так, аби й собаки бачили куди, але біг дуже швидко, знаючи, що неподалік є невелика річечка... Заодно й роздивлявся, де можна сховатися. Коли добіг до місця, пройшов кільканадцять метрів водою, а потім... повернув назад і по своїх же слідах причимчикував до «приміченого» заздалегідь дерева, на яке по ліані заліз у гущавину крони. Через деякий час почув гавкіт собак... Не зупиняючись ні на мить, наші хлопці протупотіли повз мене і побігли вниз, до річки. Коли все стихло, зліз з дерева і попрямував у розташування нашої частини. Повернувшись, шукачі не повірили своїм очам, побачивши мене. Розповіли потім, що з собаками вони перескочили на інший берег, все там прочесали, але моїх слідів так і не знайшли... Як крізь землю провалився!
— Як сприймало вас місцеве населення?
— Коли обстановка була більш-менш спокійна, нам інколи дозволялося «ходити в гості» — у селище племені банту. Прийшовши туди вперше, ми були дуже вражені, почувши музику... Елвіса Преслі, під яку місцеві аборигени танцювали справжній рок-н-рол. В училищі ми здебільшого вчили бальні танці, але й модний тоді рок-н-рол дехто «викаблучував». Серед таких був і я, тож спершу з цікавістю дивився на танцюристів, але від запальної музики ноги самі понесли в коло. Навіть одна чорноброва «приклеїлась» до мене: та так, що я навіть хвацько перекинув її через себе! А коли музика скінчилася, місцева публіка шалено аплодувала саме нам.
Загалом місцеве плем'я ставилося до нас доволі прихильно, а дівчата були не проти навіть на дуже близькі стосунки... Хоча особисто у мене ці екзотичні красуні особливого потягу не викликали.
А невдовзі нас відізвали з країни, та після цього міжусобні чвари там спалахнули з новою силою. Президент Касавубу зняв Лумумбу з посади прем'єра, а невдовзі його заарештували. Лумумба спробував утекти, але був схоплений сепаратистами з провінції Катангу під орудою Моіза Чомбе. Там він і загинув за загадкових обставин. До речі, трапилося це в січні 1961 року. Про ті події та самого Лумумбу нагадує мені марка, що залишилася на старому радянському конверті.