Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Проте Дерев'янко її так і не отримав. Та все ж, як кажуть, нагорода знайшла героя. Офіцер за цю операцію був нагороджений орденом Червоної Зірки, як і решта його підлеглих. Товариш офіцера Олександр Денисов, який нині очолює Спілку ветеранів Афганістану Шевченківського району столиці, розповів, що загалом в активі підполковника Артура Дерев'янка серед багатьох нагород є ще два ордени Червоної Зірки та орден Червоного Прапора. Вони красномовно свідчать про його героїзм та відданість військовій справі під час виконання так званого інтернаціонального обов'язку в Республіці Афганістан.
..Спочатку молодий офіцер потрапив до Кабула. Потім його направили в Джелалабад. А згодом перевели до частини, що базувалася неподалік міста Газні. Він спочатку здивувався, коли побачив з повітря посадковий майданчик, на який одночасно могло приземлитися не більше двох вертольотів, та маленьку смугасту будівлю з надписом "Аеропорт Газні-2". Коли вертоліт торкнувся землі в Газні-2, із згаданої будівлі вийшов радянський солдат і українською мовою сказав: "Дивись: наші прилетіли!". Ці слова відразу заспокоїли молодого офіцера: усе гаразд - і тут є свої...
Чимало випало пережити за довгі місяці афганської війни офіцерові, але 13 червня 1987 року Артур Дерев'янко запам'ятав на все подальше життя. Війна в Афганістані була в розпалі. Одним з видів розвідки вважалися оглядові польоти на вертольотах для вивчення тієї чи іншої ділянки місцевості та огляду автомобілів і мирних караванів, які пересуваються вдень. Раптом під час прольоту над виходом із ущелини групою вертольотів Мі-8, які ще називали "бджілками", та двома "крокодилами" - вертольотами прикриття Мі-24 було виявлено довжелезний караван. Командир розвідувальної групи відразу наказав його перевірити.
Один із вертольотів приземлився біля голови колони, а вертоліт, в якому знаходився командир групи лейтенант Дерев'янко, - ближче до центру. Коли наші військові наблизились до каравану, відразу стало зрозуміло, що його вантажем є зброя. Верблюди були завантажені безвідкатними гарматами, зенітними гірськими установками та реактивними снарядами. Поряд - жодної людини. Як з'ясувалось пізніше, всі погонщики - душмани, побачивши "вертушки", сховалися в ущелинах. А верблюди продовжили рухатися далі завданим маршрутом. Постало питання про зупинку цих "кораблів пустелі". І лейтенант Артур Дерев'янко наказав відкрити вогонь по тваринах. На перший погляд, це здавалося жорстоким, але тоді насамперед йшлося про безпеку і життя радянських солдатів, оскільки рано чи пізно ця зброя була б застосована проти них. Почувши постріли, душмани атакували розвідувальну групу.
Дерев'янко прийняв рішення зайняти кругову оборону і відбивати атаку душманів. Але головною проблемою було те, що поряд знаходився кишлак, до якого, власне, і прямував караван. Підмога звідти прийшла швидше, ніж із бази радянських військ. Проте коли прилітали вертольоти, щоб забрати вантаж з каравану, душмани знову ховались. Коли ж вертольоти поверталися на базу, відновлювалися спроби відбити караван і доставити вантаж до місця призначення.
Бій тривав із 5.30 до 13.00. За цей час вдалося евакуювати всю зброю. По завершенні операції в місці дислокації батальйону весь плац був завалений зброєю. За цей бій всі 16 бійців отримали орден Червоної Зірки, а Володимир Бондар, який врятував життя командирові, - орден Червоного Прапора.
Тоді не загинув ніхто, тільки один із солдатів отримав поранення. І взагалі за час служби в Афганістані серед підлеглих Артура Дерев'янка загинув тільки один боєць. Не випадково його називали "фартовим".