Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Пригадуючи ті події сорокарічної давнини, один з керівників будівництва, голова ради ветеранів Партеніту полковник у відставці Іван Старцев розповів:
- Міцну дорогу побудували військові будівельники. Як кажуть, спрацювали на совість: людям вона вже служить 40 років і ще стільки ж не потребуватиме навіть ремонту.
Після урочистостей я зустрівся з Іваном Павловичем, попросив його розповісти про життя і долі ветеранів військової служби, учасників бойових дій.
Сам Іван Старцев 40 років тому обіймав посаду начальника політвідділу військового будівельного управління. Міністр оборони СРСР маршал А. Гречко поставив завдання побудувати дорогу і санаторій за 4,5 роки. Будівельники здали всі об'єкти за 2,5 з оцінкою "відмінно". Про ті дні нагадує ветеранові годинник, який він отримав з рук Міністра оборони.
Та під час нашої зустрічі голова місцевого осередку ветеранів неохоче розповідав про себе, переважно - про своїх бойових побратимів. Особливо мене зацікавила доля представника військової династії, учасника бойових дій в Афганістані, полковника запасу Анатолія Головіна. Дізнався, що ще цар Петро І вручив графу Головіну, прямому родичу Анатолія Олексійовича, орден Андрія Первозваного. До речі, ця нагорода зберігається в колекції Алмазного фонду в Москві.
Його батько чотири роки воював із фашистами, закінчив військову службу у званні підполковника, а от сини його перевершили: старший син Олександр став генералом, сьогодні живе в Москві, молодший Анатолій - дослужився до полковника. Цікаво, що обидва брати добровільно відбули на війну в Афганістан. А сталося це за таких обставин.
По закінченні в 1980 році Харківського танкового училища Анатолій Головін отримав направлення служити у Групі радянських військ у Німеччині. За два роки дослужився до командира роти. Та старший брат Олександр, який уже воював у Афганістані, в листах до Анатолія постійно наголошував: справжнім офіцером стає не той, хто відмінно карбує крок на полковому плацу, а той, хто побував у бойовій обстановці.
Переконав брат брата: старший лейтенант Анатолій Головін написав рапорт з проханням направити його до Афганістану. Старший брат зустрів Анатолія в Ташкенті. Там, наче таксі, "впіймали" вертоліт, який доставив Головіних у Баграм. Начальник штабу дивізії полковник Кандалін запропонував посаду командира взводу розвідки. Полковник "заспокоїв": "Ти не хвилюйся. Там ротних майже щомісячно вбивають. Так що ротним швидко станеш".
Але останньої миті призначення "переграли": Головіна направили у Баграм командиром роти розвідбатальйону, яким командував Герой Радянського Союзу Руслан Аушев.
Коли новопризначеного командира представляли особовому складу роти, він побачив перед собою майже сотню десантників, у більшості з яких на грудях сяяли ордени Червоної Зірки, медалі "За відвагу", а у комбата - Золота Зірка Героя Радянського Союзу. Вже через дві години після представлення Руслан Аушев сказав: "Готуйся до виходу на бойову операцію..."
І в першому ж бою Анатолій подивився в обличчя смерті: душманська граната влучила в майора Басова, з яким старший лейтенант Головін сидів поруч на броні своєї БМП. До речі, бойова машина командира роти мала номер 013. За деякий час "духи" дали їй свою назву - "шайтан-арба": в одному з боїв в бойову машину влучили три гранати, які пробили її борти, проте ніхто з бійців не постраждав. За це братів Головіних представили до нагородження медаллю "За бойові заслуги".
Незабаром командира роти подали на присвоєння звання Героя. Під час проведення бойової операції підлеглі Анатолія Головіна без жодного пострілу захопили в полон 200 бандитів. Але хтось з його начальників притримав подання, пригадавши норовливий характер ротного командира.
Вдруге представили Анатолія до найвищої відзнаки за захоплення каравану з кількома тоннами напівдорогоцінного каменю лазуриту і душманського скарбника з мішком доларів. Втім Золоту Зірку вручили начальнику особливого відділу, який брав участь у тій операції.
Та все ж бойові нагороди не оминули Анатолія Головіна: він двічі нагороджений орденом Червоної Зірки, а третій - афганський - орден особисто вручив президент Афганістану М. Наджибулла.
Коли через два роки перебування на війні Анатолія Головіна перевели до Київського військового округу, він мав у своєму афганському багажі, окрім бойових нагород, два поранення, дві контузії, двічі лікувався в госпіталі від місцевих хвороб.
Потім три роки служив у Москві по лінії військової розвідки. А на українську землю повернувся на посаду заступника командира бригади через місяць після аварії на ЧАЕС. Головін особисто 33 рази піднімався на дах реактора. Кожен вихід на радіаційні матеріали тривав 30 секунд. І так майже кожного дня протягом двох місяців. А потім - півтора роки лікування в госпіталях.
Завершивши військову службу, полковник запасу Анатолій Головін обрав для проживання курортний Партеніт. Кожен день починав з купання в морі. Попереду було спокійне життя: мав свій бізнес, радів сонцю.
Та все змінилося, коли два роки тому він організував зустріч колишніх воїнів-"афганців", які проживають у Партеніті. Від них дізнався про проблеми, які хвилюють колишніх учасників бойових дій. У будинку одного з них цілодобово не буває води. У другого потребує ремонту дах. У третього... Для вирішення цих нагальних проблем ветерани війни висунули в депутати селищної ради своїх представників. На останніх виборах такий мандат довіри отримав і полковник запасу Анатолій Головін.
Як згодом він повідомив, голова селищної ради Микола Конєв поставив за мету зробити Партеніт перлиною південного берега Криму. Розробленою программою передбачається будівництво житла, об'єктів соціально-культурного призначення, посилення турботи про ветеранів війни, військової служби, їхні родини. Вже найближчим часом буде проведена повна реконструкція скверу Перемоги, меморіального комплексу-пам'ятника воїнам Великої Вітчизняної війни. До виконання цієї програми залучатимуть і депутата селищної ради полковника запасу Анатолія Головіна. Характер у нього бойовий, адже він належить до тих людей, які спроможні примусити місцевих можновладців працювати задля жителів Партеніту, розв'язання їхніх проблем.