3 березня 2011 року зупинилося серце ветерана Великої Вітчизняної і Афганської війн, голові Дніпропетровського міського комітету Товариства сприяння і обороні України, члена Організації ветеранів України,  Дніпропетровського міського об’єднання Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), генерал-лейтенанта Волівача Івана Васильовича.
Народився Іван Васильович 4 жовтня 1924 року у селі Тарамське на Дніпропетровщині в багатодітній родині. Жили незаможно, але дружно. З дитинства Іванко полюбив музику, навчився грати на різних музичних інструментах. Але продовжить  навчання завадила війна.
У 1943 році Івана Волівача призивають до армії, він стає рядовим роти автоматників 15-ї понтонно-мостової бригади. Йому довелося визволяти міста і села України, Білорусі і Європи. Війна для 21-річного сержанта Волівача завершилася під німецьким містом Данцингом.
Після війни Іван Васильович продовжив службу у Збройних Силах. У 1947 році вступає до Харьківського танкового училища, по закінченню якого обіймає посади командира взводу, роти в окремому 52-у танково-самохідному полку. Після закінчення у 1961 році Академії бронетанкових військ командує дивізією, потім заступник командувача армії, заступник командувача Київського військового округу з бойової підготовки.
На початку 80-х років І. В. Волівач радник командира північно-східної  зони Афганістану у місті Кундуз. Приймав участь у багатьох операціях по знищенню моджахедів. Допомагав радянським військам в розробці операцій біля міста Ханабад.
Після повернення з Афганістану генерал-майор Волівач командував мотострілецькою дивізією в Московському військовому окрузі, був заступником командувача 8-ї гвардійської загальновійськової армії у Групи радянських військ у Німеччині, а перед звільненням, заступником командувача 6-ї танкової армії у Дніпропетровську.
Після звільнення з лав Збройних Сил у 1986 році він  очолив Дніпропетровський міський комітет Товариства сприяння і оборони України, де приймав  активну участь у підготовці юнаків до служби у війську. Він декілька разів обирався депутатом Дніпропетровської міської ради і завжди допомагав ветеранам війни, родинам загиблим у вирішенні питань їх  соціального захисту. Не забував він і своїх земляків, де допоміг  збудувати  водогін.   
Іван Васильович брав активну участь у патріотичному вихованні молоді, передавав свій багатий досвід, брав участь у заходах, які були організовані ветеранами Великої Вітчизняної і Афганської воєн, він всіляко підтримував громадські ветеранські організації у повсякденному житті. Це була чудова, порядна і чесна людина, до якої можна було звернутися з різних питань і отримати професійну відповідь.
За бойові і трудові подвиги Іван Васильович Волівач  нагороджений трьома орденами Червоного Прапора, орденами Богдана Хмельницького, Вітчизняної війни першого ступеня, «За мужність», багатьма медалями нашої Родині і зарубіжних країн, Почесними грамотами різних установ, нагородами УСВА.
Правління Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів), правління Дніпропетровського  міського  об’єднання УСВА, бойові друзі, колеги, всі, хто знав Івана  Васильовича  Волівача висловлюють щирі співчуття сім’ї, рідним і близьким покійного у зв’язку із тяжкою втратою.
Світла пам’ять о Воліваче Іване  Васильовичі назавжди залишиться у наших серцях.