У Шепетівці зустрілися ветерани Афганістану, які служили разом у 1979 –
1980 роках в одній частині на ракетній базі у Баграмі. Багато з них не
бачились уже тридцять років.
Однополчани вшанували пам’ять бойового товариша Михайла Михальчука.
Пам’ять про друга, як і про минуле, пов’язане з війною в ДРА, відлунює в
наших серцях болем.
Про життя Михайла Михальчука можна сказати, що воно було не з медом як і під час афганських подій, так і після них. Згодом й так підірване здоров’я інваліда першої групи не витримало, і 5 березня 1993 року не стало нашого побратима по зброї. Силами спілки ветеранів було встановлено на кладовищі пам’ятник. А тепер на місці вічного спочинку воїна-інтернаціоналіста зустрілися його однополчани.
У храмі великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії протоієрей Анатолій Вересюк, у минулому теж «афганець», відслужив панахиду. Звісно, пом’янули й тих, з ким служили, й тих, кому життя обірвала душманська куля.
Ця зустріч спонукала нас до роздумів: час невблаганно біжить уперед, і хочеться знати, як у тих, хто служив разом з нами, склалася доля. Адже не всі однополчани змогли прибути на зустріч, про багатьох нічого не відомо. Отож хотілося б,
щоб однополчани відгукнулися й зателефонували в Шепетівську спілку ветеранів Афганістану за телефонами: (03840) 5-80-68 і 067-977-76-02. Можливо, тим, кого обпалила доля війною, потрібна підтримка. Ми повинні зберегти пам’ять про Афган, це, нагадаю, потрібно живим.
