Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Компетентні відповіді, слушні поради нашим дописувачам надають головний спеціаліст Управління розгляду звернень та прийому громадян Міністерства оборони України юрист Світлана Розовик і заступник директора Департаменту заробітної плати та умов праці Мінсоцполітики — начальник відділу Тетяна Сташків.
Який порядок розгляду звернень громадян, зокрема в структурних підрозділах Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України?
Закон України «Про звернення громадян» регулює питання практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об’єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції щодо поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Військовослужбовці, працівники органів внутрішніх справ і державної безпеки мають право подавати звернення, які не стосуються їх службової діяльності.
Звернення адресуються органам державної влади і місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форм власності, об’єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
У зверненні має бути зазначено прізвище, ім’я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги.
Звернення може бути усним (викладеним громадянином і записаним посадовою особою на особистому прийомі) чи письмовим, надісланим поштою або переданим громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, якщо ці повноваження оформлені відповідно до чинного законодавства.
Воно подається як окремою особою (індивідуальне), так і групою осіб (колективне).
Письмове звернення повинно бути підписано заявником (заявниками) із зазначенням дати.
Звернення, оформлене без дотримання цих вимог, повертається заявникові з відповідними роз’ясненнями не пізніше як за десять днів від дня його надходження.
Звернення, оформлені належним чином і подані у встановленому порядку, підлягають обов’язковому прийняттю та розгляду.
Якщо питання, порушені в одержаному органом державної влади, місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форм власності, об’єднаннями громадян або посадовими особами зверненні, не входять до їх повноважень, воно не більше ніж у п’ятиденний термін пересилається ними за належністю відповідному органу чи посадовій особі, про що повідомляється громадянину, який подав звернення. У разі, якщо звернення не містить даних, необхідних для прийняття обґрунтованого рішення органом чи посадовою особою, воно в той же термін повертається громадянину з відповідними роз’ясненнями.
Забороняється направляти скарги громадян для розгляду тим органам або посадовим особам, дії чи рішення яких оскаржуються.
Письмове звернення без зазначення місця проживання, не підписане автором (авторами), а також таке, з якого неможливо встановити авторство, визнається анонімним і розгляду не підлягає.
Відповідь заявникам в обов’язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у них питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов’язки.
До скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги.
Скарга на рішення може бути подана до органу або посадовій особі вищого рівня протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше ніж за один місяць з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням. Скарги, подані з порушенням зазначеного терміну, не розглядаються.
Пропущений з поважної причини термін може бути поновлений органом чи посадовою особою, що розглядає скаргу.
Рішення вищого державного органу, який розглядав скаргу, в разі незгоди з ним громадянина може бути оскаржене в суді в термін, передбачений законодавством України.
Громадянин, який звернувся із заявою чи скаргою, має право: особисто викласти аргументи особі, що перевіряла заяву чи скаргу, та брати участь у перевірці поданої скарги чи заяви; знайомитися з матеріалами перевірки; подавати додаткові матеріали або наполягати на їх запиті органом, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім при розгляді заяви чи скарги; користуватися послугами адвоката тощо.
Звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше ніж один місяць від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення — невідкладно, але не пізніше ніж за п’ятнадцять днів від дня їх отримання. Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п’яти днів.
Контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, інші центральні органи виконавчої влади.
Кому і в якому розмірі виплачується компенсація замість путівок у санаторії та будинки відпочинку?
Згідно з чинним законодавством (Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту») грошова компенсація замість путівок у санаторії і будинки відпочинку виплачується тільки інвалідам війни, за їхнім бажанням, один раз на два роки.
Учасники бойових дій мають право на компенсацію вартості самостійного санаторно-курортного лікування.
Постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2004 р. №785 (зі змінами) затверджено Порядок виплати грошової компенсації вартості санаторно-курортного лікування деяким категоріям громадян (далі — Порядок), згідно з яким компенсація вартості самостійного лікування учасникам бойових дій виплачується, за їхнім бажанням, у розмірі вартості самостійного санаторно-курортного лікування на час проведення оздоровлення, але не більше середньої вартості санаторно-курортної путівки, визначеної відповідно до пункту 7 Порядку.
Згідно з Порядком середню вартість санаторно-курортної путівки визначає Мінсоцполітики за поданням Фонду соціального захисту інвалідів та за погодженням з Мінфіном щороку в межах обсягу бюджетних коштів, виділених відповідно до Закону України про державний бюджет на поточний рік.
Зокрема, в 2006–2007 роках вона була визначена в розмірі 200 грн, у 2009 році — 260 грн, у 2010 році — 275 грн, в 2011 — 300 грн, а сьогодні становить 320 грн.
Підставою для виплати компенсації вартості самостійного санаторно-курортного лікування є такі документи: заява про виплату компенсації, про сплату повної вартості санаторно-курортної путівки, про підтвердження проходження санаторно-курортного лікування за власний кошт або зворотний талон санаторної путівки.
Ці документи надаються в обласні військові комісаріати за місцем перебування пенсіонера на обліку, які направляють їх до місцевих органів влади для витребування коштів для виплати компенсації.
Чи має право на додаткову відпустку одинока мати, якщо вона є військовослужбовцем?
Відповідно до статті 19 Закону України «Про відпустки» право на соціальну додаткову відпустку має, зокрема, одинока мати.
Визначення «одинокої матері» наведене в пункті 9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами трудових спорів» від 06.11.1992 № 9 та пункті 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки».
Право на додаткову відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька (також і розлучена жінка, яка сама виховує дитину).
Оскільки пункт 5 частини тринадцятої статті 10 Закону України «Про відпустки» визначає одиноку матір як таку, що виховує дитину без батька, факт утримання (аліменти) для надання відпустки значення не має.
Якщо жінка дійсно є одинокою матір’ю, то вона надає довідку з органів реєстрації актів громадянського стану. Проблема виникає з наданням такої відпустки розлученій жінці, оскільки батько в дитини є і в багатьох випадках спілкується з нею і бере участь у її вихованні.
Більше того, стаття 157 Сімейного Кодексу України визначає, що питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов’язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
У разі ухилення батька від виконання своїх обов’язків з виховання дитини мати має право звернутися до суду з позовом про позбавлення його батьківських прав.
Чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред’явити розлученій жінці, яка виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки.
Отже, для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред’явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, у якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
Зокрема, одним з таких документів може бути рішення суду про позбавлення відповідача батьківських прав; ухвала суду або постанова слідчого про розшук відповідача у справі за позовом про стягнення аліментів; акт, складений соціально-побутовою комісією, створеною первинною профспілковою організацією чи будь-якою іншою комісією, утвореною на підприємстві, в установі, організації, або акт дослідження комітетом самоорганізації населення, в якому зі слів сусідів (за наявності їхніх підписів у акті) підтверджується факт відсутності участі батька у вихованні дитини; довідка зі школи про те, що батько не бере участі у вихованні дитини (не спілкується з учителями, не забирає дитину додому, не бере участі в батьківських зборах тощо).
Словом, жінці може бути надана соціальна додаткова відпустка як одинокій матері тривалістю 10 календарних днів на підставі копії свідоцтва про народження дитини, копії свідоцтва про розлучення і довідки зі школи, в якій зазначено, що батько не бере участі у вихованні дитини.
Чи передбачені працівнику бібліотеки військової частини надбавка за особливі умови роботи й матеріальна допомога на оздоровлення та на вирішення соціально-побутових проблем?
Надбавки за особливі умови роботи та матеріальну допомогу на оздоровлення та вирішення соціально-побутових проблем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 30.09.2009 № 1073 «Про підвищення заробітної плати працівникам бібліотек» та від 22.01.2005 № 84 «Про затвердження Порядку виплати доплати за вислугу років працівникам державних і комунальних бібліотек» (зі змінами) (далі — Порядок) встановлюються працівникам державних та комунальних бібліотек (публічних, спеціальних та спеціалізованих), які здійснюють культурну, освітню, інформаційну, науково-дослідну, методичну діяльність та обіймають посади, зазначені в додатку до Порядку.
Зазначені надбавки встановлюються і працівникам бібліотек, що є структурними підрозділами військових частин, оскільки відповідно до статті 6 Закону України «Про бібліотечну справу» бібліотеки військових частин за призначенням належать до спеціальних бібліотек.