Фінансувати треба соціальні послуги для людей, а не установи, які їх надають
В Україні, на жаль, поки що так заведено, що соціально вразлива людина, потрапивши у складні життєві обставини, змушена сама звертатися по допомогу до соціальних установ. Так, пенсіонер, який, скажімо, вважає, що йому неправильно нарахували пенсію, попри поважний вік і хвороби, має особисто завітати до Пенсійного фонду.

 Людина з обмеженими можливостями, яка прагне знайти роботу, — до центру зайнятості, де часто не працює ліфт і немає пандусів. А багатодітна мати, яка вчасно не отримала виплати на дітей, залишивши малюків удома, — до відділу соціального забезпечення. І що зазвичай вони там бачать? Великі гарні будівлі, у стінах яких почуваються розгубленими та малозначущими. А коли, якщо пощастить, потрапляють на прийом до чиновника, опиняються у великих, гарно оснащених кабінетах, власники яких нерідко розмовляють з такими «прохачами» зверхньо й не завжди ввічливо.
Боротися із таким станом речей вирішили у Міністерстві соціальної політики, на чому наголосила його очільник Наталія Королевська.
— Міністерство прагне змінити стандарти соціального обслуговування. Усі соціальні установи мають працювати на людей, а не на своїх керівників. Пенсіонер, який приходить до Пенсійного фонду, має отримати вичерпну допомогу і почуватися гідно. Безробітний, який прийшов до центру зайнятості, — консультацію та перелік вакансій у повному обсязі та у ввічливій формі. Субсидії мають нараховуватися автоматично. Допомога на дітей — надаватися з мінімальною кількістю довідок та швидко тощо. Отже, фінансуватися мають соціальні послуги для людей, а не установи, які їх надають, — зауважила міністр.
А ще, на переконання Наталії Королевської, в установи соціальної сфери передовсім на роботу повинні брати людей з обмеженими можливостями. Адже тільки змінивши ставлення до них самих соціальних служб, можна вимагати того самого від роботодавців. І переконувати їх у необхідності працевлаштування інвалідів слід власним прикладом, а не тільки квотами і штрафами.
І тому не може бути так, що у центрі зайнятості, який надає послуги всім громадянам, зокрема з обмеженими можливостями, немає належної інфраструктури. «Так не повинно бути, тому вся соціальна сфера має стати повністю доступною для інвалідів: оснащені пандуси, відремонтовані ліфти і, крім того, повинні бути фахівці, які зустрінуть інвалідів при вході й допоможуть з вирішенням їхніх питань», — сказала міністр.
Вона також наголосила на тому, що соціальна допомога врешті має стати саме адресною. Щоб, за можливістю, не людина йшла до соцслужби, а та — до неї. А для цього потрібно знати, хто, де і якої саме допомоги нині потребує.
Так, до 70-річчя перемоги у Великій Вітчизняній війні саме адресна допомога у новій формі має знайти ветеранів. Працівники соціальної служби повинні самі завітати до цих літніх людей та оформити документ нового зразка — Паспорт соціальних потреб ветерана. Туди вноситимуть дані про розмір пенсії, соціальних допомог та інших виплат, які отримує ця людина. І буде обов’язково перевірено, на скільки правильно їх нараховано.
А далі соцпрацівники мають дізнатися головне: чого потребують нині ці люди і чим їм можна допомогти. Адже проблем у ветеранів багато: у когось у будинку протікає дах, десь квартиру не ремонтували десятиліттями чи прорвало трубу, а можливо, не нараховують субсидію. Не слід забувати, що це люди похилого віку, є серед них і самотні. Тому чимало з них потребують допомоги соцпрацівника, аби було кому піти в магазин чи аптеку, приготувати їжу і просто підтримати людину добрим словом. Отже, має бути сформоване своєрідне «Соціальне меню потреб» цієї категорії людей. І потім будуть задіяні саме ті служби, які зможуть надати необхідну конкретну допомогу, — райрада, міськрада, соціальні та комунальні служби, і так до рівня центральних органів влади. Буде розписана певна дорожня карта, як розв’язати проблеми, хто і за який термін зобов’язується це зробити. Відвідуватимуть також і ветеранів, які перебувають у соціальних закладах.
— Зрозуміло, що зробити все й одразу неможливо. Та буде виокремлено пріоритетні моменти, щоб забезпечити життя цих людей на якомога комфортнішому рівні. Втілення програми розраховане на три роки: 2013–2015. І за цей час, я впевнена, ми зможемо змінити якість соціальних послуг для цих людей, а отже, і якість самого життя ветеранів, які не шкодували його під час війни, — резюмувала міністр.