Минають роки, але у пам’яті завжди залишаються ті дні, коли до школи
приходили сивочолі ветерани Великої Вітчизняної війни, які ділилися
своїми спогадами про ті буремні роки.
Ми, тодішні хлопчаки і дівчата, з широко відкритими очима слухали їхні спогади. Мабуть, кожен з нас тоді уявляв себе якимось героєм. На жаль, нині у районі та місті можна порахувати колишніх бійців Червоної Армії по пальцях.
Минув ще один День Перемоги – вже 68-й. Болісно спостерігати, як рідіють ряди ветеранів. Проте я ніколи не міг подумати, що і мені та моєму поколінню доведеться перейняти від них естафету.
Цього року Шепетівська спілка ветеранів Афганістану вшанувала пам’ять загиблих у Великій Вітчизняній війні, поклавши квіти до Вічного вогню. Так склалася доля, що у травні ми не тільки вшановуємо ветеранів-фронтовиків, а й замислюємось про життя, яке прожили, віддаючи шану своїм полеглим ровесникам, які полягли на чужині — у горах Афганістану.
Щороку, 15 травня, ми збираємося чи біля обеліска «Чорний тюльпан», чи біля приміщення спілки ветеранів Афганістану, а в останні роки — біля храму великомучениць Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. Адже саме 15 травня 1988 року почалося планове виведення радянських військ з Республіки Афганістан.
Мені дуже приємно, що мої побратими знайшли час у ці весняні дні й відвідали наш храм, настоятелем якого є колишній воїн-інтернаціоналіст, отець Анатолій Вересюк, і вшанували пам’ять полеглих та померлих воїнів (на знімку).
В. ПИПИЧ,
учасник бойових дій в Афганістані.
