Під таким гаслом в мальовничому куточку Конча-Заспи, що під Києвом, пройшла зустріч бойових побратимів. воїнів-«афганців» десантно-штурмового батальйону 66-ї окремої мотострілкової Виборської Червонопрапорної орденів Леніна і Олександра Невського бригади (в/ч 93992).
Організатором заходу виступили воїни-«афганці» України під керівництвом полковника у відставці, кавалера трьох орденів Червоної Зірки Володимира Гурніцького, тодішнього командира 1-ї десантно-штурмової роти.
Даний захід зібрав під прапором батальйону 157 однополчан, вихідців з Росії, Молдови, України, Казахстану, Білорусії, Таджикистану.
Було все – тепла зустріч, сльози радості і сльози печалі, і спогади, спогади, спогади…
Впізнавали один одного, згадували, браталися.
Почалась зустріч з вшанування пам'яті бойових товаришів, чиє молоде життя обірвалось на Афганській війні.
Дальше все пішло по військовим правилах: шикування учасників, урочисте внесення прапору та щире привітання командира батальйону Валентина Юхименка і начальника штабу Євгена Дутова.
Ветерани батальйону поклали квіти до Всеукраїнського меморіалу загиблих у Афганістані (на знімку). Були присутні на молебні в пам'ять про загиблих воїнів в Афганістані в церкві Воскресіння Христового, яку в народі називають «афганською», що біля Києво-Печерської Лаври. Відвідали Державний музей-заповідник «Битва за Київ» в селі Петрівці Вишгородського району і експозицію «Трагедія і доблесть Афгану» у Меморіальному комплексі «Національний музей історії Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років», яка навіяла сумні спогади та повернула в молоді роки військової служби. В першому залі, що має назву «Чорний тюльпан», найшли списки своїх однополчан – українців, які полягли на далекій афганській землі. Серед загиблих у Афганістані кожен четвертий з України. Пекло цієї війни пройшли більше 160 тисяч українців.
На світлині на всю стіну постаті воїнів, які йдуть у небуття, йдуть щоб уже ніколи не повернутись, і поруч слова розпачу і печалі: «Ми повернулися не всі, простіть нас матері…».
У зустрічі взяв участь перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану Олег Міхнюк,
На протязі всієї зустрічі панувала особлива атмосфера дружби, спорідненості душ та чоловічої солідарності.
Афганська війна – особливі слова для кожного з нас. Ця війна випробовувала на стійкість, вбивала і калічила, ломала долі і об'єднувала людей, формувала характери і народжувала гостре відчуття відповідальності за себе та своїх друзів. Вона створила особливу спілку людей воїнів-«афганців» – які розуміють одне одного за одним поглядом, кивком голови, які завжди на передовій, які мають свою позицію і відстоюють її і які завжди приходять на допомогу.
Пам'ять повернула кожного з нас в молоді роки служби. В спогадах і почуттях ми повертались на десятки років назад, молоділи душею, згадували і переживали події тих років – проведені бойові операції і душманські засади, військові маневри і маршкидки, армійські будні і втрату друзів.
А потім була польова кухня, армійська каша і бойових 100 грам. Далі зібрались всі на святковий вечір, де за дружнім столом були і пісня, і гумор, і знову ринули спогади про війну та розповіді про теперішнє життя бойових побратимів. Війна, безумовно, жахливе явище. Однак у будь-чому завжди є певні моменти, про які навіть і через 20-30 років можна згадати теплими словами. Друзі не могли наговоритись, не хотілось прощатись.
І дружба народжена там в далекому Афганістані в ті страшні і жорстокі часи і є справжня чоловіча дружба, вона на все життя. Ти відчуваєш, що готовий віддати своє життя за свого побратима, який йде з тобою в бій, і ти абсолютно впевнений, що він так само тебе не підведе. І таке не раз було! Це дійсно справжня чоловіча дружба. Тому так хочеться бути разом, відчувати підтримку та розуміння друга.
Святковий концерт подарували воїни-«афганці» з міста Хмельницького. Всім було цікаво, невимушена та тепла атмосфера була до кінця вечора.
Завершилась трьохденна зустріч ранковим розводом та словами подяки всім присутнім. Усі ветерани батальйону були нагороджені пам'ятними сувенірами і ювілейними медалями.
Учасники заходу висловили слова подяки оргкомітету: Володимиру Гурніцькому (Остріг), Дмитру Кожем'яку (Полтава), Олександру Семеренку (Красноград), Євгену Дутому (Рязань), Петру Канаку (Тернопіль), Василю Петрику (Кременець) за проведення і матеріальну підтримку зустрічі.
На прощання прозвучав марш «Прощання слов'янки», але ніхто не поспішав від'їзджати, довго прощались, обнімались…
Пройшли десятиліття, а ця війна не відпускає. Пам'ять про ті страшні роки та про загиблих побратимів назавжди в серці кожного з нас:
Минають дні, ідуть роки,
Життя листки перегортає,
А біль Афгану навіки
В душі чомусь не замовкає.
