На Чернігівщині перепоховали 35 жертв фашистських нелюдів
Поблизу Корюківки в урочищі «Зелений гай» на території Меморіального комплексу пам 'яті жителів населених пунктів України, знищених фашистськими окупантами, відбулося перепоховання останків 35 жертв Корюківської трагедії 1943-го. Їх відшукали у райцентрі під час розкопок пошуковці ТОВ «Спеціалізована установа «Військові меморіали». Рештки спалених корюківчан упокоїлися в п'яти домовинах на місці, де 1 березня цього року було вшановано на державному рівні 7000 загиблих і вже перепоховано 231 жертву злочину проти людяності.
У жалобному заході взяли участь представники влади, депутати, керівники територіальних громад, громадськість. Заупокійну літію провела група священиків на чолі з протоієреєм Свято-Вознесенського храму отцем Олександром. На мітингу-реквіємі промовці Ярослав Жилкін, Сергій Бутко, Іван Бузак та інші наголосили на важливості збереження пам'яті про Корюківську трагедію, спалені села усієї України для неповторення такого у майбутньому.
На території Свято-Вознесенської церкви Корюківки цього ж дня громадськість взяла участь у відкритті меморіальної дошки пам'яті священика Олександра Бондаревського.
Вражаючими були спогади вцілілих свідків злочину фашистів про спаленого церковнослужителя, про події 70-річної давності.
— Люди намагалися врятуватися від загибелі в церкві — їх було так багато, що двері не зачинялися, — згадував Володимир Костюк. — Я, тоді десятилітній хлопчик, теж сховався в храмі з рідними.
Під'їхав «Опель», вийшов молодий офіцер зі своєю охороною. Коли вони наблизилися, священик Олександр Бондаревський опустився перед ними навколішки: просив не стріляти, помилувати мирних і ні в чому не винних людей. Був вечір, офіцер сказав: «Нах хауз». Вони сіли в машину й поїхали геть. Закінчивши денну розправу, нелюди поїхали до Щорса. Я нарахував 18 автомашин, які проїжджали біля церкви. Але, відчуваючи лихе, наша родина перед світанком втекла з Корюківки. Потім ми дізналися, що наступного дня гітлерівці повернулися й розстріляли всіх, хто переховувався в церкві. Багато жінок, дітей і літніх людей привели до нашої хати, яка була навпроти храму, і, по-звірячому їх забивши, спалили. На згарищі мама згодом назбирала два корита кісток. Ми їх поховали на кладовищі...
За спогадами Матія Хомка, отець Олександр заспокоював людей: «Не посміють на злодіяння у Божому храмі!». На розстріл він ішов з хрестом, казав: «Це не люди забирають нас, а звірі в людській подобі».
