Ми мали надію, що Афганська війна – це єдина біда, яку нам довелося перенести через своє серце і душу, але сталося ще жахливіше у рідній країні. Гинуть наші воїни, мирне населення, захищаючи Батьківщину від сепаратистів-бойовиків. Нема спокою в жодній домівці, знову Україна захлинається від вантажу–200 і материнських сліз.
З самого початку «афганці» по всій Україні стали оббивати пороги військоматів, щоб поповнити ряди народної армії. Чверть століття минуло після виведення військ з Афганістану, але військові навички і практика дають перевагу кожному з нас. Сидіти і дивитись, як знищують нашу державу, наш народ, ми не можемо.
Як і по всій Україні, так і в Сквирському районі на Київщині воїнам допомагають чим можуть. Від нашоїгромади 28 червня було направлено благодійну допомогу, яку за покликом сумління транспортував на схід країни наш бойовий товариш Володимир Іванович Кабаль. Він побачив зруйновані будинки, з усіх боків чути постріли, вибухи, скрегіт техніки і жахливі умови проживання наших бійців. Чому Верховна Рада мовчить, вони ж в основному мають сильний бізнес, воротять мільйонами, отримують суттєвий дохід. Чому народні депутати не перерахують місячну зарплату, а чекають допомоги від бідного народу? Наш народ ніколи не стояв осторонь чужої біди, а тут своя біда прийшла в дім.
Наша «афганська» організація вирішила також зробити свій внесок і надати допомогу. Як завжди, генеральний директор ТОВ «Грона» Ірина Петрівна Тарасенко, директор Ніна Михайлівна Левенчук надали транспорт, бензин, печиво, цукор, борошно, запчастини до автомобілів. Директор Сквирського хлібзаводу Олександр Миколайович Рибак дав хліба, макаронні вироби, начальник управління соціального захисту населення Олена Антонівна Димань зі своїм колективом зібрали кошти, військовий комісар Юрій Петрович Волинець, «афганці» Сквирщини також зібрали кошти, на які було закуплено цигарки, шкарпетки, воду, різні крупи, консерви, предмети особистої гігієни, пральний порошок, мило, хлорне вапно, згущене молоко. 11 липня все це було передано особовому складу на блокпостах сходу України. Ви б бачили і чули, як щиро хлопці раділи і дякували нам. А ми хочемо передати їхні добрі слова вам, шановні спонсори, за те, що постійно відкликаєтесь на наші прохання і ставитесь до колишніх і нинішніх учасників бойових дій з порозумінням і повагою.
Як і всі українці, ми молимось за наших воїнів і прагнемо миру й спокою в рідній Україні. На кожному зібранні «афганці» засуджують дії Російської Федерації щодо України. Там, в Афгані, ми проходили службу пліч-о-пліч з російськими та іншими солдатами, ми їли, пили з одного котла, виносили на своїх плечах із бою, ділилися сокровенним, ми допустити думки не могли, що наш брат-росіянин міг направити дуло автомата на нас, українців, це якийсь жах, мізки розриває від баченого, хочеться кричати й зубами вчепитися в горло Путіна.
На прохання нашого бойового товариша, учасника бойових дій, інваліда війни Володимира Івановича Кабаля хочемо звернутися до хлопців й нагадати, що саме їм будувати державу, саме вони – майбутнє України, тому не потрібно витрачати свій розум і силу на протирання штанів по кафе і ресторанах. Чекати, що хтось за них воюватиме за нашу державу. Необхідна й ваша допомога, ваші сила і вміння. Бути не просто мужчиною, а захисником Батьківщини в такий жахливий час дуже важко, але ви маєте бути гідними синами своїх батьків, свого народу, своєї держави. Ми віримо в вас і завжди підтримаємо й допоможемо.
