На блокпостах переднього краю АТО Дмитра знають і бійці, і командири. Тут він робить одну з складних і небезпечних робіт. Хоча на передовій всі роботи небезпечні й складні.
Бюрократи приїздять сюди, коли передова стає глибоким тилом. І тим більше вони ніколи не сядуть за кермо «наливника» – автомобіля, що перевозить пальне. Щодня Дмитро приїздить до танків, БМП і БТРів, які стоять на вогневих позиціях переднього краю, і заливає в них таке потрібне бойовим машинам пальне. Час від часу терористи і ворожі снайпери влаштовують справжнє полювання на його машину. Бо пальне в період активних дій дорожче за золото. Без нього навіть з навченим екіпажем будь-яка бойова машина – просто груда дорогого залізяччя. Власне, тому Дмитро щоразу сідає в свій «наливник», броньований двома бронежилетами, кинутими на дверцята, і їде туди де гаряче.
– Чи не страшно мені? – перепитує Дмитро. – Звичайно, страшно. Тут страшно кожному, але є різниця між страхом і боягузництвом. Боягузів тут немає.
Заправка бойової машини – справа десятка хвилин. Однак щоразу ці хвилини перетворюються на певний карт-бланш для супротивників. Дмитро швидко і справно робить свою роботу. Тут як, напевно, ніде інше відчуваєш тривалість кожної секунди.
Сідаючи в свою машину, Дмитро попросив: «Будете щось про мене писати, напишіть, що зі мною все гаразд, бо, знаєте, телефон «сів», а мама хвилюється…».
Виконуємо прохання. Не хвилюйтеся, мамо, з вашим сином усе гаразд!
