Закровоточила знову незагоєна рана зболеної душі людської. Знову в скорботі Коропщина. Знову убралися небесно-сонячні прапори державності у колір горя, смутку, безнадії… Заснув навіки захисник, син, брат, друг, воїн.
Із таким піднесенням зустріли ми свято Незалежності, з такою надією на краще і патріотичними почуттями, а назавтра прокотилася районом звістка: від тяжких ран, отриманих у зоні АТО, після тижневого перебування у госпіталях світ залишив молодий коропчанин Ігор Володимирович Шкляр. 27 серпня хлопця з військовими почестями поховали на Михайлівському кладовищі.
Ігор всього два тижні не дожив до свого 28-ліття. Отримавши важке поранення біля блок-посту поблизу міста Дебальцеве на Донеччині, молодий коропчанин вижив, але тиждень тримався на межі життя і смерті. Солдата намагалися врятувати харківські та київські медики. Благали долю рідні, молили бога. «Ігорю, Господь тебе береже. Тримайся!», «Тільки тримайся. Ми молимося за тебе», − писали друзі хлопця на його сторінці в соцмережі. Та сталося найгірше – 25 серпня Ігоря Шкляра не стало. Якраз наступного дня свята Незалежності, за яку боровся.
Прощання з Героєм відбулося минулої середи. Перед днем похорон всю ніч над Коропщиною плакало небо…
Провести односельця в останню дорогу, віддати йому шану зібрався чи не увесь Короп. В очікуванні проходження траурної процесії, багато людей повиходили з домівок, посходилися до магазинів. Дорослі і діти, молодь, і старше покоління. Всі, заради кого Ігор віддав життя. Поодинці і групами, люди сходилися до кладовища, покинувши свої справи. Герой прямуватиме до місця вічного спочинку. Дорогою без вороття.
Довжелезна колона під звуки оркестру йшла вулицею Шевченка до Михайлівського кладовища. Коли музика затихала, все довкола сковувала мертва тиша. Ні вітру, ні шелесту листя. Природа наче заклякла, віддаючи шану Герою. Чути тільки гіркий плач. Навіть чоловіки, не стримуючи емоцій, раз по раз втирали сльози.
Труну несли на руках військові. На кладовищі біля місця поховання в честь героя влаштували невеличкий траурний мітинг. Виступили перед громадою, подякували, вклонилися доземно батькам Надії Миколаївні та Володимиру Валентиновичу за те що виростили і виховали Героя селищний голова Коропа Микола Белан та голова РДА Анатолій Мілюков. Не сила було стримати сліз класному керівнику Ігоря Галині Головешко, яка теплими словами згадувала свого учня.
− Ігор був скромним, вихованим. Умів працювати з технікою. Він радів життю. 13 вересня мав святкувати своє 28-річчя. Не судилося. Не долюбив, не докохав, не допрацював, − тихо із болем у голосі говорила Галина Василівна, поки її голос не обірвав плач.
На сторінці Ігоря у соцмережі «В Контакті» у розділі пріоритетів вказано, що головним у житті людини він вважав сім’ю та дітей. Але саме цього найголовнішого хлопцю не судилося пізнати. Не встиг ні одружитися, ні залишити своє продовження, за мир та спокій якої віддав життя.
Провести солдата приїхав заступник командира 41-го батальйону територіальної оборони по роботі з особовим складом майор Сергій Майданов:
− Це тяжка втрата для всіх нас - хто знав Ігоря, хто жив з ним у одних наметах, хто бачив його на виконанні бойових завдань, − говорив Сергій В’ячеславович. − Війна посилає жорстокі випробування. Ми втрачаємо кращих людей, втрачаємо героїв. Герої не вмирають, вони вічно житимуть у наших серцях. Ми будемо пам’ятати про них. Слава Україні!
− Героям слава!, − прокотилося кладовищем…
«Тепер нас нічого не жде, вже ніщо нам не поможе…», − все повторяла згорьована мати. Не можна збагнути і передати словами її горя.
Під звуки Національного гімну та залпи військового салюту труну з героєм віддали рідній землі. Спи спокійно, Воїне України! Твій подвиг житиме вічно в наших серцях. Отже, житимеш і ти. Бо ж герої не вмирають!
Оберігав матір від хвилювань
За своє коротке життя Ігор Шкляр встиг залишити добрий спомин про себе. Чимало людей відгукуються про нього, як про чуйну, добру, працьовиту людину. Мав золоті руки, брався за всяку роботу. Після школи служив у армії, здобув військову професію стрільця, помічника гранатометника. В рідному Коропі працював на різних роботах, до мобілізації трудився на СТО.
− Ігор був чесною, спокійною людиною, у нього було багато друзів, − говорить про свого бойового побратима коропчанин Іван Табірца. 18 березня хлопців разом з іншими жителями району мобілізували на службу у Коропському воєнкоматі. Через деякий час їх перевели у Десну. 2 місяці тому хлопці поїхали в зону антитерористичної операції. – Штаб нашого батальйону був біля села Шийківка (Харківська область), поблизу Красного Лиману та міста Дебальцевого. Наскільки я знаю, біля Дебальцевого була перестрілка, військові зазнали мінометного обстрілу, Ігор отримав численні поранення. Його доправили спочатку в лікарню Артемівська, потім у Харків. Тоді він ще не був у комі… В останнє ми з Ігорем бачилися в Артемівську, коли наш батальйон з’їжджався, готувався до перебазування в Дебальцеве.
Своїм батькам, кажуть, Ігор Шкляр не зізнавався, де перебуває. Беріг від тривог та хвилювань маму. А от своє життя і не вберіг.
«Не знаю, як інші поставляться до моєї пропозиції, але думаю, що імена загиблих хлопців з нашого району в зоні АТО (на початку серпня у вічність Коропщина провела атюшанина Станіслава Ковтуна – ред.) мають бути увіковічнені на Алеї Героїв у парку навпроти райвідділу міліції», − написала одна з читачок газети на сторінці видання у соцмережі. Так чи інакше, але в історії району пам’ять героїв має бути увічнена. А надалі хай славу району карбують у мирний час інші герої: такі ж мужні, сильні, працьовиті і сміливі, але ЖИВІ!
