На сході України продовжує діяти режим перемир'я. Але ми із хвилюванням
вслухуємося в напружену тишу: чи не перед бурею? І думаємо, що попереду:
мир чи черговий етап воєнних дій після перегрупування сил по обидва
боки? Із цим питанням ми звернулися до заступника начальника
Антитерористичного центру України, керівника АТО в Луганській області
генерал-майора Ігоря ВОРОНЧЕНКА.
- Ігорю Олександровичу, які процеси відбуваються сьогодні в армії?
- Триває перегрупування сил: зміна військ, відновлення їх боєздатності, відведення частин, що брали участь у бойових діях, з позицій і заміна їх на більш боєздатні підрозділи. Це відбувається в районі Щастя, Металіста, Трьохізбенки, Слов'яносербська -- словом, по всій лінії, де ми зупинилися. Частини, що брали участь у боях, відводяться у пункти постійної дислокації, де будуть доукомплектовані -- особовим складом і технікою. До слова, техніки в нас вистачає, велика кількість баз. А після такого відновлення військові підрозділи будуть знову передислоковані на колишні позиції.
- Чи дотримуються умови перемир'я?
- Ми дотримуємося всіх умов домовленостей. Я з усією відповідальністю заявляю: жоден снаряд з нашої території у бік Російської Федерації не полетів. А от Росія відправила до нас не одну тисячу тонн. По всій лінії кордону (від Мілового до Ізвариного) зафіксовані факти щоденного обстрілу, вогневі й стартові позиції російської артилерії й ракетних військ. Вогонь вели зі "Смерчів" з боку Єлані, Войкового, з інших точок. А "Смерч", між іншим, працює на 120 км. Природно, у нас є й жертви, це теж зафіксовано. Ми передавали ці дані в ОБСЄ, їх представники виїжджали на ділянки кордону, щоб у всьому переконатися особисто.
- У ЗМІ з'явилася інформація, що Росія виводить військову техніку з території Луганської області. Може, це добрий знак?
- Так, така інформація є, і вона підтверджена. Наприклад, нещодавно з території області справді вийшла колона з хурами (незрозуміло, що вони вивозять -- устаткування чи щось іще). Велика колона, ішла хвилин сорок -- це як мінімум посилений батальйон. Але я при всьому бажанні не можу назвати ці процеси добрим знаком. Бо натомість в область ввозиться ще більше російської техніки й бойовиків. Так, замість однієї виведеної колони на Луганщину в'їхали чотири, у кожній -- 48 БТРів, 15 КАМАЗів з особовим складом, 20 -- з боєприпасами. Ви уявляєте потенціал? То про який мир можна говорити? Усе просто: з російського боку теж проводиться зміна військ. Адже ми їх дуже сильно потріпали: у районі Лутугиного, Металіста. Уже виведено повітряно-десантні підрозділи 76-ї дивізії, морську піхоту Північного флоту, частини, що воювали під Савур-могилою, під Амвросіївкою. Нині виводяться частини, що воювали під Савур-могилою, під Амвросієвкою. Але це не більш ніж зміна військ. Я не можу назвати конкретні цифри, оскільки нині ми не контролюємо весь кордон. В Ізвариному, приміром, пункт пропуску залишився тільки на папері, а насправді ключі від кордону -- в росіян і терористів. Хоча які терористи? Я абсолютно точно знаю, що всі процеси, які відбуваються в Луганській області, керуються з Москви. Цим займаються ФСБ, ГРУ. Всі команди надходять звідти -- і прикордонникам, і цим самим сепаратистам (більшість із яких теж із території нашого "північного брата"). Я бачив світлини багатьох із них -- це ті самі росіяни, які "працювали" у Криму. І коли кремлівські керівники говорять про відсутність своїх співгромадян у Луганській області -- це нахабна брехня. У Криму було те ж саме. Знаю не з чуток, бо сім років прослужив у Керчі командиром полку. Пізніше росіяни визнали свою участь у кримських подіях. На сході України вони діють за тією ж схемою.
Але я не вірю, що тут вони зможуть перемогти. Безсумнівно, російська військова машина набагато сильніша за українську. У РФ на обороноздатність завжди спрямовували величезні гроші, а наші керівники останні чотири роки тільки розпродавали армію. У результаті нині, по суті, одна людина поставила під сумнів безпеку всього світу. Основні інститути ООН, ОБСЄ, інших міжнародних організацій із захисту прав людини безсилі перед безумцем, який вирішив перекреслити історію й написати її по-своєму. Але це ще нікому не вдавалося!
- Усі проблеми нашої армії впираються у фінанси?
- На жаль, ні. Наполеон казав: "Великі батальйони завжди праві". У моєму розумінні, у цьому разі йдеться не тільки про масштаби, а й про наповненість, про злагодженість дій бойових підрозділів. Потрібна правильна організаційна структура, за якої кожен чітко знає свою роль і місце в строю, за якої не дублюються функції. Але коли я в Криму намагався скоротити всіх непотрібних "писарів", мені не давали цього зробити. А за нинішньої структури, коли в підрозділах чимало баласту, дуже складно грамотно воювати. Що це за оперативність, коли бригада приводить себе в бойову готовність аж 18 днів? За цей час і рак на горі свисне!
Ще дуже важливий момент. Я нещодавно розмовляв з танкістами, вони в один голос кажуть: контрактники, які були в бригадах, набагато краще підготовлені. Розповіли, що один такий екіпаж два танки підбив. От на що нам треба орієнтуватися. Контрактна армія -- це не викинуті державою гроші, це її гарантована обороноздатність.
Але головне навіть не в цьому. Через війну в нас нарешті сформувалася й зміцніла національна ідея: єдність України, її соборність. Однак рівень свідомості громадянського суспільства ще досить низький, воно тільки піднімається з колін. Думаю, ці процеси швидко наберуть обертів. Тоді й армія зміниться.
Я зустрічався з багатьма американськими й британськими військовими. Рівень підготовки в їхніх військах -- найвищий. І нам не треба винаходити велосипед, досить запозичити їхню організаційну модель. Склад військ, порядок комплектації, злагодженість підрозділів -- чудово все відпрацьоване. Поряд з кадровими військовими там є резервісти, рівень підготовки й дисципліни яких не гірший (а може, і кращий), ніж у наших контрактників. Але й соціальні гарантії для тих, хто в резерві, відповідні.
Однак набагато важливіше, на мій погляд, інше. Американці за свій прапор готові порвати будь-кого. Ми до цього поки що не доросли. Тільки один приклад. Кілька місяців тому в Сватове прибув харківський батальйон. Ми пояснювали, що хлопці повинні воювати за Луганську область, а не за Харківщину, -- таке завдання поставлено. І це було досить проблематично. От у чому наша слабкість. Але я певен, що цю "хворобу росту" ми обов'язково переживемо.
- Які настрої в частинах?
- Ніякої паніки я не помітив, бойовий дух на висоті. Хоча, звичайно, хлопцям складно, адже багато хто вже брав участь у боях. Коли постійно перебуваєш під вогнем і молишся Богу, щоб цього разу не накрило, важко зберегти психіку в абсолютно нормальному, спокійному стані. Коли бачиш, що в повітрі висять безпілотники, а коректувальники під виглядом мирних жителів коригують вогонь по наших позиціях -- залишається тільки терпіти, зціпивши зуби. І це теж нелегко. Але хлопці тримаються. Велике спасибі місцевим жителям за підтримку армії. Нещодавно ми були в Лисичанську, до машини постійно підходили люди й запитували: "Хлопці, вам молока (винограду, хліба, сала) дати?" Пропонували сигарети, шкарпетки й навіть гроші. Більшість ставиться до своєї армії саме так. Я не збираюся ідеалізувати -- звичайно, у родині не без виродка. Бувають випадки порушення військової дисципліни, особливо в добровольчих батальйонах. Не стомлююся повторювати: жоден факт негативної поведінки військових стосовно мирних мешканців не залишиться безкарним. Усе, що було відібрано (а такі випадки теж мали місце), повернуть. У правовій державі вердикт повинен виносити суд, а не командир добровольчого батальйону. Чинити свавілля й виходити за межі своїх прав і обов'язків не дозволено нікому.
- Як ви бачите майбутнє Луганської області?
- Воно багато в чому залежить від політиків. Не можна перекладати відповідальність за все, що відбувається, тільки на армію. Є таке поняття, як структура операції. За якийсь блок, безумовно, відповідають військові. Але є ще інформаційна безпека, соціальна складова й багато іншого. Бойові дії -- це вже надзвичайний захід. Як говорив Сунь Цзи, спочатку треба розбити задуми противника, потім задуми сусідів і тільки потім воювати.
Що чекає на Луганщину? На мою суб'єктивну думку, треба йти на переговори. Поки що всі команди надходять із Росії. Але коли Путіна буде загнано у глухий кут (а це обов'язково станеться), ситуація зміниться.
Крім того, у мене є інформація, що деякі з лідерів терористів уже починають вимагати самостійності. Вони не хочуть бути ні під Москвою, ні під Україною. Що стосується армії: ми відступати не будемо! Тим більше -- піддаватися на російські провокації. Я сам чув по телебаченню "оповідки", що ми нібито відкрили вогонь із мінометів по ринку, де були мирні жителі, що не даємо провести в Луганськ воду та інше. Брехня! Я спеціально спрямовую на всі наші пости й позиції співробітників ОБСЄ -- для пильного контролю за нашими діями з боку міжнародного співтовариства, для їхньої об'єктивної оцінки. Нам нема чого приховувати!
Сьогодні тривають спроби розхитати ситуацію в Лисичанську, Рубіжному, Сєверодонецьку та інших містах. Не можна піддаватися інформаційним провокаціям противника. Так, нині ми займаємо оборонну позицію. Але я переконаний: те, що відбувається сьогодні, -- не кінець війни. Нам усім слід набратися витримки й терпіння. Любити свою країну, землю, на якій народилися, і захищати їх.
