ПАМ’ЯТЬ. Дедалі частіше радянсько-німецька війна сприймається як воєнне протистояння двох тоталітарних режимів, до якого Україна причетна хіба що територією, де відбувались події Другої світової. Не дивно, що для більшості українців героїчна оборона Москви в 1941 році — мало не епізод історії чужої держави.
Та чи не поспішаємо ми відмовитись від ратної слави свого народу на користь сусідів? Адже Путін уже заявив, що росіяни здолали б нацизм навіть без допомоги українців. І чи не дивно, що в імперській Росії, де жорстко переслідуються спроби «переписати історію», постійним об’єктом нападок залишається подвиг 28 героїв-панфіловців, якого, на переконання деяких «дослідників», насправді взагалі не було?..
В енциклопедичних довідниках радянської доби згадка про ці події зазвичай міститься у довідці про слово «Дубосєково» — «залізничний роз’їзд, поблизу якого 16.11.41 р. здійснили подвиг 28 воїнів — винищувачів танків 316-ї стрілецької дивізії. Відбиваючи атаки переважаючих сил противника, вони за 4 год. бою знищили 18 танків і десятки фашистів, але не пропустили ворога».
Варто звернути увагу на відсутність твердження, що всі герої загинули, як писалося про це у газетах воєнної пори. Крім того, на відміну від італійських фашистів, німецькі послідовники тоталітаризму насправді були «нацистами» чи, точніше, «націонал-соціалістами». Ще менше підстав іменувати спецпідрозділом «винищувачів танків» бійців звичайнісінької стрілецької роти, озброєних, крім «штатних» гвинтівок і автоматів, двома протитанковими рушницями, пляшками із запалювальною сумішшю та… протипіхотними гранатами, які для боротьби з танками доводилось скручувати дротом у «в’язанки» по кілька штук.
До речі, 16 листопада 1941 року лише на ділянці 316-ї стрілецької дивізії, значно відомішої під назвою Панфіловської, німці завдали три потужні танкові удари: поблизу згадуваного Дубосєково та підмосковних сіл Строково і Миканіно. В районі першого з цих сіл на шляху гітлерівських танків опинився заслон з 11 саперів, які ціною власного життя знищили 7 із 12 атакуючих панцирників. Під Міканіно дорогу ворогу закрили «сімнадцять безстрашних», як їх згодом назвали. Однак насправді всенародна слава за незбагненним збігом обставин дісталася саме 28 героям-панфіловцям, хоч не менш гідними її були десятки, сотні, тисячі відомих і вже навіки безіменних захисників Москви.
Утім, навіть для героїв Дубосєково «ведмежою послугою» стали «живописні» описи, як німецькі танкісти «выскочили из люков, желая взять живыми уцелевших храбрецов и расправиться с ними», оптимістична розповідь, що «подоспел наш полк и танковая группа неприятеля была остановлена», та твердження, що очолювані політруком Дієвим (як згодом з’ясувалось, так прозвали комісара Клочкова бійці-українці, бо він весь час «діяв») гвардійці «сложили свои головы — все двадцять восемь».
Насправді не було ні міфічного полку, що підоспів на допомогу, ні німецьких танкістів, які покинули захисток броні для «полювання» за піхотинцями. Правда, як завжди, набагато простіша і… жорстокіша. Як стверджується в офіційному донесенні командування дивізії про події 16 листопада, біля роз’їзду Дубосєково 28 бійців «отражали атаку танков противника, наступавших в два ешелона — двадцать и тридцать машин… Бойцы погибли как герои, задержав на четыре часа танки противника, из которых подбили (що не рівнозначно «знищили». — В. Ш.) восемнадцать».
Проте в короткий зимовий день чотири години — це фактично доба, виграна у ворога. Тим часом до Москви вже підходили ешелони із сибірськими дивізіями, несподіваний удар яких став першою катастрофою для гітлерівців, які до того вважалися непереможними. Натомість рота панфіловців стала першим в історії війни підрозділом, усіх бійців якого удостоїли звань Героїв Радянського Союзу.
Однак якщо росіяни, казахи і киргизи шанують пам’ять своїх земляків, які стояли на смерть під Дубосєково, то чи багато з нас знають імена Григорія Безродних, Якова Бондаренка, Івана Добробабіна, Микити Митченка, Івана Москаленка, Григорія Петренка? Крім того, уродженець села із промовистою назвою Стеценково на Воронежчині Дмитро Каленик (Калейников) чомусь вважається… росіянином.
Отож рівно чверть героїв-панфіловців — етнічні українці. Ще більше їх було в далекосхідних дивізіях, невипадково «перехрещених» у сибірські, що формувались насамперед із жителів Зеленого Клину — населеного українцями регіону Далекого Сходу.