Уже шостий місяць герой-десантник з 80-ї окремої аеромобільної бригади
сержант Сергій Загасайло бореться за життя в Головному
військово-медичному клінічному центрі «Головний військовий клінічний
госпіталь». Цілодобово біля пораненого чергує його матір Алла Ігорівна
та волонтери.
Ще півроку тому медики давали лише якихось 3-5% на те, що Сергій виживе. Завдяки військовим лікарям та небайдужим людям сьогодні 23-річному контрактнику вже значно краще, проте до повного одужання ще далеко, адже отримані в бою травми дуже важкі.
Того трагічного дня, 24 травня, Сергій ніс службу на блокпосту поблизу Слов’янська, між Костянтинівкою і Семенівкою. Все було, як і в попередні дні. Вже звичний розпорядок дня виконувався, як то кажуть, на автоматизмі, й постійні обстріли позиції 80-ї окремої аеромобільної бригади стали частиною повсякденної служби. Хоча десантники і звикли до постійних боїв, проте стрімкого наступу терористів не очікували. Почався мінометний обстріл. Багато солдатів, які відпочивали, не встигли навіть шоломи одягти. Кілька з них загинули в перші секунди. Вибухи чулися звідусіль і здіймали землю в повітря — терористи не економили боєзапасів.
За час, проведений у зоні бойових дій, Сергій добре навчився орієнтуватися на звук, де впаде чергова міна, випущена терористами. Під час бою один із терористів вистрілив із підствольного гранатомета. Розуміючи, що декілька його бойових побратимів не встигають заховатися, сержант Сергій Загасайло кинувся до них саме тоді, коли вибухнула граната. Повністю закрити колег йому не вдалося. Але основний удар він прийняв на себе, врятувавши не одне життя.
З обстріляного блокпоста Сергія доправили в Ізюм, звідти — в Харків, де його прооперували. Після того контрактника перевезли до госпіталю в Києві. Осколками в нього було пошкоджено ділянки мозку і пробито череп, від колін до низу ніг повністю вирвані м’язи й сухожилля, права рука перебита в двох місцях. І це не увесь перелік поранень, через які Сергія неодноразово оперували. Хлопець три тижні пробув у комі, три місяці пролежав у реанімації. Попереду — тривала і складна реабілітація.
Алла Ігорівна не знала, що її син перебуває в зоні бойових дій. Він їй казав, що тренується на полігоні, щоб не хвилювалася. 25 травня їй зателефонували і повідомили, що Сергія поранено. Вона відразу поїхала до сина і знаходиться біля його ліжка донині.
Товариші, які також того дня отримали поранення, але значно легші за поранення сержанта Загасайла, під час лікування постійно провідували свого рятівника. Однак нині вони вже повністю одужали та повернулися на передову.
Варто сказати, що коли почався Майдан, Сергій взяв відпустку і вирушив на головну площу країни, де простояв не один день. Він хотів кращого майбутнього для України, тому не зважав на вмовляння матері повернутися додому.
У березні цього року минув лише рік, як Сергій підписав контракт. З перших днів неоголошеної війни він перебував на Сході України. За словами Алли Ігорівни, він обрав шлях військового, бо йому подобалося бути захисником Батьківщини. Це його покликання.
За порятунок бойових побратимів та хоробрість, виявлену в бою, сержант Сергій Загасайло нагороджений орденом «За мужність» III ступеня та пам’ятним знаком «За воїнську доблесть».
Волонтери весь час допомагають Сергію медикаментами та необхідними для лікування коштами. А днями до героя-десантника навідалися директор столичної загальноосвітньої середньої школи №279 Леся Дорош разом з учителями й батьками школярів, які вручили Аллі Ігорівні зібрані в навчальному закладі кошти, листи та малюнки.
