Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - «МИ ВЖЕ НЕ В АФРИЦІ. У НАС ЗОВСІМ ІНШИЙ ПРОТИВНИК»

За інтенсивністю виконання складних польотних завдань найскладнішою стала миротворча місія ООН у ДР Конго, третя ротація якої запам’яталася навіть бувалим льотчикам.
Базовий табір 18-го овз дислокувався у Гома, розташованому на півтори тисячі метрів вище рівня моря. Навкруги гори, що додавало складнощів у виконанні польотних завдань. Навантажені озброєнням вертольоти, піднімаючись у розрядженому повітрі, працювали на межі своїх можливостей.
— Через два тижні після прильоту нам довелося працювати по-бойовому, — розповідає льотчик. — Працювали по горах, на яких знаходилися позиції бандформувань, які, окопавшись, контролювали основні автомобільні шляхи. То був перший випадок у моєму житті, коли довелося реально застосовувати наше озброєння — вертолітні гармати, НАРи. За день доводилося здійснювати 5–6 вильотів, після чого обстріли припинялися. Проте наступного дня все повторювалося знову. Дуже важко було вибивати противника з вогневих позицій…
Так протягом місяця інтенсивної роботи миротворцям вдалося виконати завдання та відтиснути бойовиків на суттєву відстань. Згодом все завершилося перемовинами та здачею бойовиків у полон.
Проте найгірше чекало наших миротворців попереду. За деякий час вони дізналися про сумні події на Батьківщині.
— Хто з нас міг подумати, що таке станеться. Сім разів мені довелося брати участь у миротворчих місіях, допомагаючи іншим країнам встановлювати мир, а зараз… Ніколи не міг подумати, що доведеться це робити в Україні. Кожен з нас у душі сподівався на краще. Але коли почули, що Крим окупували… Ми почали готуватися до того, що по прибутті в Україну відразу будемо працювати по-бойовому, — розповідає льотчик.
Представники місії ООН із розумінням поставилися до прагнень миротворців та по можливості збільшували кількість годин для тренувань льотчиків. Тож літали вони частіше — як удень, так і вночі готуючись до виконання бойових завдань.
Після ротації замість відбуття у відпустки за три-чотири тижні вертолітники прибули до зони АТО.
— Найважче було перелаштувати себе психологічно, що це вже не Африка і в нас зовсім інший противник, який озброєний не лише стрілецькою зброєю та зенітними установками, а й сучасними системами ППО, — розповідає офіцер. — Якщо в Африці доводилося літати на певній висоті, то на Донбасі висота — найперший ворог. Тож чим нижче летиш, тим краще. Додає відповідальності й густонаселеність наших районів, тож будь-які неточності в роботі неприпустимі.
Наш противник дуже мобільний, його важко відслідковувати. Часто, виконуючи завдання із зачистки визначених районів, ми виявляли чимало точок, про які не було відомо раніше. Це незафіксовані позиції військової техніки, артилерійських установок тощо. Тож ми передавали таку інформацію для наступної пари вертольотів, що летіла за нами та накривала визначені об’єкти.
Сьогодні, знаючи місцевість, як свої п’ять пальців, і до межі використовуючи можливості бойового вертольота, екіпажу «Сірого» інколи доводиться літати так, як це можуть робити лише справжні аси армійської авіації. Саме такі, як вони, стоять сьогодні на стражі нашої Батьківщини. Тож залишається сподіватися, що згодом переможе здоровий глузд і буде встановлений довгоочікуваний мир, бо ми цього варті.