22 червня 1941 року, 4:00 ранку, мить ..., і шквал крові, болю і смерті. Він тривав кілька довгих років, одних із самих довгих років в житті тих, кому вдалося пережити весь цей жах на нашій землі. А багатьом не вдалося. Не судилось пережити цю мить, адже це тільки мить у тисячолітній історії всього нашого людства.  

Кожен раз в цей День ми згадуємо. Згадуємо про тих, хто так і не повернувся з цієї війни. Про тих, хто кров’ю і потом відстоював нашу Перемогу. Про тих, хто першим прийняв на себе цей страшний удар і про тих, чиї життя були покалічені і зруйновані.
Ніхто не забутий! Ніщо не забуте! Так ми говоримо своїм дітям. Ми стали передавати це з покоління в покоління. Ми закріпили цю пам’ятну дату в наших серцях. Вона є в наших національних календарях, за даними проекту DilovaMova: Україна встановила цю дату Указом Президента України від 17 листопада 2000 року № 1245/2000, вона має назву «День скорботи и вшанування пам’яті жертв Війни в Україні»; Росія – Указом Президента Російської Федерації від 8 червня 1996 року № 857 «Про День пам’яті і скорботи», Білорусія 22 червня відзначає як «День всенародної пам’яті жертв Великої Вітчизняної війни». Ми пам’ятаємо. Ми сумуємо.
Залишивши образи, ми навчилися прощати. Ми вміли прощати завжди. Прощати і не ображатися на людство за те, що воно допустило подібний хід розвитку подій. Ми навчилися любити. Любити тих, хто дорогий нам, хто поруч з нами. Любити життя, а не смерть, ненависть і агресію. Тому ми виграли тоді. Тому перемагаємо і зараз. І не дай нам Бог забути про це!
22 червня Президент України П. Порошенко, ветерани Великої Вітчизняної війни, члени уряду, народні депутати України, представники ветеранських громадських організацій, військовослужбовці з нагоди  Дня  скорботи и вшанування пам’яті жертв війни в Україні поклали квіти до могили Невідомого солдата і хвилиною мовчання вшанували пам'ять загиблих і померлих визволителів Батьківщині.