Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Десять ніколи незабутніх місяців воював у чужій, далекій, незнайомій країні. У скількох бойових рейдах та операціях особисто брав участь ще в Афгані збився з рахунку. Взагалі тоді не до підрахунків було, бо кожен бій міг стати останнім для Білецького. Адже, до всього, служив у розвідувальній роті, яка постійно виконувала ризиковані завдання по виявленню душманських угрупувань для подальшого знешкодження. Діяли під прикриттям вертольотів, артилерії. На війні розвідники, як і сапери, не мали права на найменшу помилку, неточність в оперативній інформації, добутих розвідданих. Адже кожна з них обходилася б дорогою ціною – життя сотень воїнів-інтернаціоналістів.
Своїм другим днем народження вважає і завжди відзначає 22 травня. Саме цього дня у 1980 році його бойова розвідувальна машина підірвалась на душманській міні. Білецький зумів врятуватися і пересів з іншими розвідниками на другу БРМ, але невдовзі душмани і її підірвали. Олександр отримав чергову контузію, але вижив. Потребував термінової госпіталізації, але не було ким його замінити. І знову бій... Довелося також боронити, не давати підступу ворогу до одного із найважливіших тоді стратегічних воєнних об'єктів Афганістану – майже двокілометрового тунелю на гірському перевалі Саланг.
Дошкуляло нашим бійцям все: незвичний важкий клімат, брак кисню, підла ворожа підступність, коли «духи» вночі й вдень повсюди вели своєрідну партизанську війну. Коли внизу, в долині температура більше 50° С спеки, а високо в горах – сніг і мороз понад 40 С. Навіть додому перші два місяці служби в Афганістані не дозволяли листів надсилати. А коли дозволили,то кожен лист обов'язково проходив військову цензуру, а кожен солдат рідним обов'язково зобов'язувався писати, що служиться добре, в Афганістані мирно, клімат нормальний.
Чим ще запам'ятався Афган? Що випало служити тут разом із ровесником-сусідом з Гайсина, що на Вінниччині, Володимиром Кравцем. Щоправда, дослужував сам – Володя був важко поранений і комісований з армії. У нього ж по війні Білецький був старшим боярином на весіллі. Але Кравця Афган так і не відпустив, невдовзі Володя помер. З іншими земляками – Василем Іщуком, Володимиром Сабодажем, з якими поєднав Афган, Олександр нині постійно зустрічається й спілкується, разом відзначають традиційний День вшанування «афганців». Звично він знову одягне бойові нагороди, загалом має 18 різних медалей та Почесну грамоту Президії Верховної Ради СРСР за виявлені мужність і героїзм, стійкість і відвагу при виконанні інтернаціонального обов'язку. Та найбільшою своєю нагородою нині 55-річний інвалід війни II групи Олександр Васильович Білецький вважає те, що йому пощастило повернутися з Афгану живим...