На них тримається Україна вже понад два роки! На воїнах і на волонтерах. Найтяжчі випробування дістаються першим. І задля того, аби вони, наші справжні захисники, мали хоча б основне для протистояння ворогу, інші приходять їм на допомогу.
Приходять усім миром. Кожен з нас не може стояти осторонь в той час, коли в Україні триває підступна і брудна війна. Кожен уже вніс свою частку в певний благодійний фонд чи громадську організацію, які регулярно і системно допомагають бійцям АТО.     
Одна з таких організацій – найбільш численна і відома на Кіровоградщині – Українська спілка ветеранів Афганістану. З 2013 року її очолює  Віктор Остащук. За його словами, волонтерський рух на Кіровоградщині, а можливо й загалом в Україні, розпочали батьки, які поїхали розшукувати своїх дітей і побачили, що у тих немає найнеобхіднішого для виживання – води. Тоді один з батьків – Олександр Сидорович Дудка – відправив у зону АТО повну машину питної води. Після чого вони почали уважніше придивлятися до всіх проблем, складати списки усього, чого потребували військовослужбовці. Цей рух підхопили інші небайдужі люди. Вони почали об’єднуватися у волонтерські групи та громадські організації.
Завдяки їм становище вояків зони АТО значно поліпшилося. «Порівняно з тим, що відбувалося півтора року тому, – відзначає Віктор Остащук, – нині помічаємо велику різницю в тому, в чому бійці одягнені, як вони харчуються, в яких умовах несуть службу і відпочивають. Начебто все йде на покращення. Та, попри все, і цього замало. Ось, наприклад, зараз, у холодну пору, хлопцям не вистачає теплої білизни. Бо є частини і підрозділи, які стоять просто посеред поля, живуть у наметах і обігріваються у кращому випадку «буржуйкою», у гіршому – палять дрова у залізній бочці. А не дай Бог заснуть, а вона задимить?».
Віктор Остащук отримав свій військовий досвід у Афганістані, де прослужив з 1985 по 1987 рік. Має кілька військових та цивільних спеціальностей. Має мудре виважене ставлення до життєвих проблем. Але через свою природну скромність не поспішає розповідати про ті добрі справи, що встиг вже зробити. Тому передусім відзначає своїх бойових побратимів.
«УСВА має осередки в усіх районах. Наші «афганці» дуже активно працюють як волонтери, доправляючи усе необхідне прямо на місця. Вони знають усіх тих, чиї рідні та близькі воюють на передовій, і везуть туди від них посилки плюс свої вантажі. Найкраще минулого року спрацювали в Долинському, Онуфріївському, Олександрівському, Олександрійському, Добровеличківському, Бобринецькому, Світловодському та Знам’янському районах. Тут люди регулярно збирають гуманітарну допомогу і доправляють її прямо у частини і підрозділи. Для прикладу, тільки онуфріївські «афганці» під керівництвом Володимира Гоги протягом 2015 року чотирнадцять разів здійснили такі перевезення. Зважте, одна така поїздка в середньому тягне на 80 тисяч гривень. От і порахуйте: мільйон двісті! За цією сумою – одяг, медикаменти, продукти харчування, генератори, інструменти. І це без врахування витрат на пальне.
Долинська організація також не шкодує сил і коштів для забезпечення бійців технікою та провіантом. До того ж її голова Микола Гронт знайшов кошти для ремонту і переобладнання двох палат для поранених: однієї у Київському шпиталі, другої – у нашому обласному. Окрім перевезень голова Олександрійської районної організації Валентин Кондрескул взяв особисто участь у спорудженні третьої лінії оборони. А скільки машин передали – тільки Олександрійська міська організація під керівництвом Євгенія Звєрєвщікова вже більше 10 автівок перегнала бійцям у зону проведення АТО! Також організовувався збір коштів для лікування нашого олександрійського «афганця» і «кіборга», народного Героя України Олександра Мусолеги, тяжко пораненого під час оборони Донецького аеропорту.
Ті, хто повернувся додому, ветерани АТО, часом важко звикаються з новим цивільним станом. Їм поки що важко зорієнтуватися в якихось соціальних інституціях, знайти необхідні установи, сформувати новий погляд на мирне життя. Тому ветерани«афганці» допомагають їм, разом вирішують їх нагальні потреби. Ось як про це говорить Віктор Остащук: «Для того, щоб не втручатися в життя окремої організації, ми вирішили зробити наступне. Я, наприклад, в якості члена правління входжу до організації ветеранів АТО, її голова – так само до нашої. На такому рівні ми й об’єднуємо зусилля. Я дуже добре розумію, що це різні війни, різні погляди людей. Я бачу, що хлопці хочуть себе виявити у чомусь, виявити свою самостійність. І ми не намагаємося задавити їхні ініціативи своїм авторитетом чи повчаннями. Але коли є спільні проблеми, ми сідаємо за один стіл заради їх вирішення. Ми, «афганці», до нинішнього свого становища йшли 27 років. І задля того, щоби ветеранам АТО скоротити цей шлях, ми готові поділитися з ними досвідом, підказати, куди треба йти, а куди взагалі не варто. Сподіваюся, у подальшому у нас буде гарна зміна, яка скаже своє слово і стане активною частиною громадянського
суспільства».
До питання про його участь у визволенні полонених українських військовослужбовців Віктор Миколайович поставився дуже обережно і відповідав неохоче. Ця частина волонтерської роботи УСВА поки що не може бути розголошеною з багатьох причин. Перш за все, щоб не нашкодити подальшому процесу, адже в пошуку та звільненні полонених бере участь дуже багато людей. Завдяки їх зусиллям батькам і рідним було повернуто десятки військовослужбовців, а також багато тіл загиблих, які не залишилися зниклими безвісти.
Мені також пощастило поспілкуватися з волонтером на ім’я Віктор. Він з тих, хто збирає по різних місцях міста й області гуманітарну допомогу, а потім везе її в зону АТО. Займається цим з осені 2014 року. Як і його тезка, він був небагатослівним, говорив про свої поїздки неохоче і якось так, наче про сторонню людину. Хоча потрапляв у різні складні ситуації. І під мінометний обстріл теж...
«Знаєте, є люди, котрі увесь тиждень займаються своєю роботою, а у вихідні беруть машину, надану іншим волонтером, і годинами ганяють по «убитих» дорогах. Наприклад, в бік Сватового чи Щастя. Машини часто ламаються, я п’яту вже змінив. Збирати продукти та речі мені допомагає батько. Йому вже за 60, але він такий наполегливий і затятий волонтер, може будь якого фермера чи бізнесмена умовити поділитися необхідним. Так, активність з їх боку трохи підупала. Чому? Схоже, люди звикли до війни. До того ж керівництво держави поводиться так, що довіра падає. Відповідно почуття патріотизму і самопожертви теж.
Колись я ночував під Мар’їнкою і, ввімкнувши телевізор, почув виступ якоїсь державної особи, здається, з Міноборони. Вона зверталася до волонтерів і закликала не витрачати кошти на аптечки, тому що у кожного бійця їх аж дві, ми закупили доволі, запевняла вона. Проте, скільки я там буваю, за весь цей час я бачив такі аптечки лише в одному полку, частково. А в чому ходять наші «партизани»? Добре, хоч одну пару армійських берців мають, хоча потрібно мінімум дві, швидко зношуються, якщо не імпортні.
Велика вдячність тим, хто допомагає. Все, що ви нам надаєте, потрапляє за призначенням. Це 28--ма, 30-та, 57-ма, 80-та і 93-тя бригади, це батальйон «Айдар», 17-й, 34-й, 42-й батальйони. Є багато місць, де ми були з різними вантажами. Дорогою на усіх блокпостах теж хлопців годуємо, не шкодуємо. Зараз, наприклад, є велика потреба в теплих речах. Але хто погодиться принести ще й консервацію або інші продукти, теж добре. Ось наш телефон: 0951875268. З повагою Віктор».