Цьогорічна випускниця оперативно-тактичного рівня НУОУ золота
медалістка підполковник Олена Коршець — перша жінка-військовослужбовець
Збройних Сил України, яка за досягнуті результати у навчанні була
удостоєна особливої відзнаки — перехідної шаблі часів Богдана
Хмельницького
Дослужитися до генеральських зірок ця тендітна жінка вважає для себе цілком реальним завданням. «А чому б ні?» — впевнено каже кандидат технічних наук та віднедавна доцент кафедри Повітряних Сил Інституту авіації та протиповітряної оборони Національного університету оборони України імені Івана Черняховського підполковник Олена Коршець.
Боротьбу за кар’єру та прагнення досягати високих звань під час служби у війську жінка-офіцер вважає цілком природним. «А навіщо тоді йти в армію?» — задається питанням вона.
— На жаль, у небо вертольоти не піднімала, хоча й вступила свого часу в Харківський університет Повітряних Сил на льотну спеціальність «Бойове застосування вертольотів». Незабаром мене перевели на іншу, не менш престижну на той час спеціальність, пов’язану із автоматизованою системою управління авіацією, — розповідає Олена Коршець.
Навчання за цією спеціальністю було складним, адже потребувало твердих знань у вищій математиці, фізиці, теорії електрорадіо ланцюгів тощо. Проте для Олени навчання було на радість. Свого часу, як насіння, вона клацала завдання на міських шкільних олімпіадах з інформатики, права. Школу й військовий університет дівчина закінчила із золотою медаллю.
Свої перші наукові розробки молодий лейтенант записала у свій актив на першому році служби у відділенні системного програмування та інформаційного забезпечення Центру АСУ командування ВПС ЗС України.
— То були нескладні, але, як виявилося згодом, дуже корисні програми для підрозділів командування ВПС, зокрема логістики та метеослужби, та вони дозволяли суттєво скоротити час на обробку необхідної інформації. Якщо до цього на цей процес оператори витрачали півдня, то завдяки моїм програмам необхідна інформація надходила до споживача за кілька хвилин, — каже Олена Коршець.
Проте згодом Олена відчула необхідність підняти планку та брати нові висоти у військовій науці. Перевівшись з Вінниці до Харкова, вона служила на одній із кафедр ХУПС інженером. Згодом закінчила ад’юнктуру та успішно захистила дисертацію. Потім служила на посадах наукового співробітника Наукового центру цього вишу.
Наступним кроком у військовій кар’єрі Олени Коршець став вступ у Національний університет оборони України та блискуче його закінчення.
Особистий рецепт успіху Олени Коршець насправді простий. Вона вважає, що їй пощастило зустріти у своєму житті тих наставників, які допомагали їй рухатися у правильному напрямі. Насамперед — це батько та старший брат Андрій. А далі — начальник воєнно-наукового відділу штабу командування Повітряних Сил ЗС України полковник Володимир Коваль, начальник інституту авіації та протиповітряної оборони НУОУ полковник Віталій Тюрін, начальник НУОУ генерал-лейтенант Василь Телелим.
Проте головним провідником у житті Олени Коршець була й залишається мати Людмила Василівна — вродлива, інтелігентна та розумна жінка, яка свого часу хоча й не розділяла вибір доньки стати військовою, проте надала можливість мріям Олени так блискуче втілитися у життя.
