Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

В
         ВОРОНЦОВ Владимир Гаврилович – генерал-полковник, председатель Всеукраинского Союза участников войны (ВСУВ).
         Родился 24 февраля 1929 года. В мае 1941-го полк, в котором отец Владимира служил комиссаром, выехал под Бобруйск в летние лагеря. Там всю семью и застала война, и сын комиссара стал сыном полка. Полк был вооружен орудиями большой мощности, и его огневую мощь враг ощутил на себе сполна, о чем в августе 1941 года писала газета «Красная Звезда».
        12-летний Владимир умел водить машину, хорошо разбирался в технике и вооружении. Непосредственно числился в штате автомобильной мастерской бригады. После Сталинградской битвы в 1943 году полк вывели на доукомплектование в Подольск, в Подмосковье. Туда же приехали эвакуированные в разные города члены семей.
        После 7-го класса Владимир поступил во 2-ю Московскую артиллерийскую спецшколу.        После окончания Рязанского артиллерийского училища лейтенанта Воронцова направили во 2-ю гвардейскую Таманскую стрелковую дивизию им. М. Калинина. Служил командиром взвода, старшим офицером батареи, а затем молодого офицера могучего телосложения перевели старшим адъютантом заместителя командующего бронетанковыми и механизированными войсками Героя Советского Союза генерала П. П. Полубоярова.
       В 1953 году поступил в Военную академию бронетанковых войск им. Маршала Советского Союза Р. Я. Малиновского на командный факультет, в 1956 году капитан Воронцов был направлен начальником штаба танко-самоходного батальона 24-го гвардейского мотострелкового полка в Группе советских войск в Германии.
     В 1961 году принял танковый батальйон 10-й гвардейской Уральско-Львовской добровольческой танковой дивизии, который скоро стал одним из лучших подразделений 20-й армии.
       В. Г. Воронцов прошел все ступеньки в служебной лестнице от командира взвода до командующего армией. Его служба проходила на территориях Московского, Киевского, Белорусского, Закавказского, Забайкальского и других военных округов, а также в Германии и Чехословакии. Ему довелось участвовать в формировании полка, дивизии и армии, которыми затем он командовал и выводил в число лучших. В Забайкалье в 1976 году ему, выпускнику Академии Генерального штаба, пришлось формировать на базе армейского корпуса 36-ю общевойсковую армию. В 1980 году с должности командарма его направили представителем Объединенных вооруженных сил государств – участников Варшавского Договора при командующем Западным военным округом Чехословакии.
         В 1984 году генерал-лейтенант прибыл в Киевский военный округ на должность заместителя командующего по вневойсковой подготовке и вузам. В мае 1986-го возглавлял опергруппу округа по ликвидации аварии на ЧАЭС, а в августе – оперативную группу особой зоны, которая выполняла задачи по дезактивации самой станции и подготовке ее к закрытию «саркофагом».
         Проходя службу в должности заместителя командующего Киевским военным округом, с уважением относился к ветеранам афганской войны, широко использовал и активно внедрял их боевой опыт во вневойсковой подготовке и работе ВУЗов, поддерживал деятельность ветеранских организаций.
     После 50-летней службы в рядах Вооруженных Сил генерал-полковник В. Г. Воронцов
принимает активное участие в ветеранском движении Украины, является членом
координационного Совета стран СНГ. В 2005 году избран председателем Всеукраинского
Союза участников войны. В вопросах защиты прав ветеранов войны – неизменный
союзник и партнер УСВА, ведет работу отдает свой авторитет военачальника делу по
упрочению ветеранского движения, сохранению боевых традиций ветеранов всех поколений,
пользуется среди «афганцев» большим авторитетом.
          Награды: ордена Красной Звезды, «За мужество и умелое руководство оперативной группой» и другие государственные награды, высшие награды общественных организаций, включая медали «За заслуги» УСВА.



Г

    ГЕРАСИМОВ Іван Олександрович – генерал армії, голова ради Організації ветеранів України.
      Народився 8 серпня 1921 року в Пестровці, Стерлітамацького району, Башкирської АРСР, росіянин.
      1938—1940 — курсант Ульяновського бронетанкового училища. 1940—1945 — командир взводу Одеського військового округу, командир танкової роти Південного і Південно-Західного фронту, командир танкового батальйону Північно-Кавказького фронту, командир танкового полку Воронезького, 1-го Українського фронту, начальник штабу танкової бригади 2-го Далекосхідного фронту. 1945—1950 — начальник штабу полку, командир танкового полку Ленінградського військового округу.
      1950—1955 — слухач Військової академії бронетанкових і механізованих військ. 1955—1964 — заступник командира дивізії, командир мотострілецької дивізії, командир танкової дивізії Київського військового округу.
      1964—1966 — слухач Військової академії Генштабу ЗС СРСР. 1966—1971 — заступник командувача, командувач танкової армії Групи радянських військ в Німеччині.
       1971—1972 — 1-й заступник командувача військ Прикарпатського військового округу. 1972—1975 — командувач Північної групи військ. 1975—1984 — командувач військ Київського військового округу. 1984—1990 — головнокомандувач військ Південно-Західного напрямку. 1990—1992 — головний інспектор Головної інспекції Міністерства оборони СРСР.
         Проходячи військову службу на відповідальних посадах з 1980 по 1992 рр., з повагою ставився до ветеранів афганської війни, широко користувався їхнім бойовим досвідом, впроваджував його практику військ, підтримував діяльність ветеранських организацій.

      У 1976—1986 — кандидат у члени ЦК, 1986—1991 — член ЦК КПРС, 1976—1986 — член ЦК КПУ, член Політбюро ЦК КПУ, депутат ВР СРСР 8—11 скликань (1971–1991), депутат Верховної Ради УРСР.
     З 1991 — голова ради Організації ветеранів України.
      Довгий час у громадській і політичній діяльності підтримував УСВА своїм авторитетом. Брав участь у заснуванні й керівництві виборчого блоку «Трудова Україна», що створювався у 1997–1998 рр. для захисту прав ветеранів і чорнобильців Організацією ветеранів України спільно з УСВА і «Союзом Чорнобиль України».
    У 1998 — кандидат у народні депутати України від виборчого блоку «Трудова Україна», № 1 у списку. На час виборів – голова ради ОВУ, безпартійний.
     Народний депутат України 4-го скликання (2002—2006) від КПУ, № 3 в списку. На час виборів – голова Ради ОВУ, безпартійний. Член фракції комуністів (з 05.2002). Заступник голови Комітету у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів (з 2002). Народний депутат України 5-го скликання (2006–2007) від КПУ, № 3 в списку. На час виборів – народний депутат України, член КПУ.
      Народний депутат України 6-го скликання з грудня 2007 р., обраний за списками КПУ. Обіймав посаду голови підкомітету з питань законодавчого забезпечення соціального захисту ветеранів війни і праці, інших громадян похилого віку Комітету ВР у справах пенсіонерів, ветеранів та інвалідів.
      Голова Головної редколегії «Книги пам'яті України» (до 2006). Президент Інституту європейської безпеки і конверсії. Учасник ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС першої категорії.
      Нагороди: Відзнака Президента України «Герой України» з врученням ордена «Золота Зірка» (1999, орден Богдана Хмельницького трьох ступенів, два ордена Леніна, орден Жовтневої революції, три ордена Червоного Прапора, два ордена Червоної Зірки, орден Вітчизняної війни першого ступеня, орден «За службу Батьківщині в Збройних Силах СРСР» третього ступеня, 50 медалей, Почесна відзнака Президента України, Відзнака «Іменна вогнепальна зброя».
      Помер 5 червня 2008 року в Києві. На будівлі Міністерства оборони в Києві відкрито меморіальну дошку І. О. Герасимову.