«Справжні вірші не робляться. Поки душа не заспіває...» - це слова Героя Радянського Союзу Олександра Стовби, поета, лейтенанта з Дніпропетровщини (літературний псевдонім – Аіст), який загинув у 1980 році в Афганістані.
Саме ці слова пролунали 26 квітня на зустрічі представників Шепетівської спілки ветеранів Афганістану з членами літературно-мистецької студії «Доля» і завідуючими бібліотеками. Під час зустрічі було презентовано роман Ігоря Моїсєєнко «Сектор обстрілу «Аісти». Автор – поет, прозаїк, кінодраматург, строкову службу проходив в Афганістані в провінції Джеллалабад, у батальоні загиблого поета-героя «Аіста» – Олександра Стовби.
Творчі люди завжди першими відгукуються на всі події, що відбуваються в суспільстві: віршами, новелами, оповіданнями, картинами. Багато років студійці пишуть вірші про ті буремні події, присвячують їх нашим землякам, які повернулися живими, тим, хто загинув в чужій країни, матерям і вдовам, видають збірки до чергової річниці виведення військ з Афганістану. А спілка ветеранів Афганістану проводить роботу з військово-патріотичного виховання молоді.
Враховуючи досить солідний вік учасників Другої світової війни, які вже не взмозі активно вести патріотичну роботу воїни-інтернаціоналісти гідно продовжують бойові й трудові традиції своїх батьків і дідів, і є справжними носіями патріотизму. У районі проживають учасники бойових дій не тільки в Афганістані, але й Анголи, Куби, Ефіопії, Лівану, Чехії, Угорщини, Югославії. А про скількох ще наших земляків, які народилися на Шепетівщині, а призивалися з інших населених пугнктів, ми просто немаємо ніяких даних.
Сьогодні спілка має намір зібрати найбільше інформації про наших земляків – учасників війни в Афганістані і видати до 30-річчя виведення військ Книгу пам’яті. Матеріали до цієї книги набирає Віра Кухарук. Одночасно вона працює над книгою «Спогади», яку пише «афганець» Микола Ліончук, один з 17 шепетівчан-«афганців», які служили в Хіровському десантно-штурмовому батальйоні. А ще вона упорядковує збірку віршів Сергія Чумакова, скульптора, автора пам’ятника «Чорний тюльпан». Її видання теж ініціювали члени спілки.
Війна в Афганістані – це трагедія родин, діти яких змушені були воювати за чужі інтереси. Сьогоднішня війна – трагедія українців, які зі зброєю в руках боронять інтереси свого народу і своєї держави. Сотні наших земляків-воїнів чесно і самовіддано виконують свій військовий обов’язок в зоні АТО. Хоча давно всі в суспільстві розуміють, що це не АТО, а звичайна війна, яку веде сусідня держава. Наші кордони не раз за останні століття освятилися кров’ю українськиї воїнів. До того ж маємо непоодинокі випадки, коли недобросовісні командири видають довідки, де вказують невірно прізвище, неправильно проставляють кількість днів, які провів солдат в зоні бойових дій. А потім справжні воїни, які брали участь безпосередньо у бойових операціях, місяцями оббивають пороги військоматів, тим часом, як велика кількість кабінетних генералів та полковників, навіть не «понюхавши пороху», мають посвідчення учасника бойових дій.
Шепетівська спілка ветеранів Афганістану під керівництвом Валерія Окорського продовжує роботу з увічнення пам’яті полеглих воїнів, підтримує і надає допомогу їхнім родинам. Прикро, що сьогодні на території району в живих залишилася лише родина загиблого Михайла Франчука, у якої держава в минулому році забрала пільги на комунальні послуги. Я не можу сказати, скільки в економічному плані виграли від цього район чі держава, забравши нещасні копійки у вбитих горем батьків, але моральної шкоди завдали великої. На території району діють дві спілки учасників бойових дій у зоні АТО, які надають допомогу сім’ям загиблих, сприяють покращенню житлових умов, допомагають в питаннях лікування та оздоровлення учасників та членів сімей загиблих.
Хотілося б, щоб ці спілки брали також участь у військово-патріотичному вихованню молоді і, спільно з спілкою ветеранів Афганістану, проводили цю роботу.
Під час зустрічі Валерій Окорський зупинився на проблемах психологічної реабілітації учасників бойових дій. Прикро, що нині, як і в роки афганської війни, держава тільки на папері надає таку допомогу, а саме такої реабілітації вони найбільше потребують. Більш детально зупинився на цьому питанні кандидат психологічних наук Ігор Карчевський. Директор ЦБС Людмила Везюк запропонувала керівництву спілки створити при бібліотеці ім.М. Коцюбинського Клуб патріотичного виховання молоді.
Керівник студії «Доля» Віра Кухарук прочитала вірші Олександра Стовби з його збірника «Країна моєї любові» і вірш «Висота» з поетичної збірки Ігоря Моїсєєнко «Відлуння Гіндукушу».
Учасники зустрічі відвідали музей, який своїми силами створили «афганці». Надзвичайно цікаві експонати музею, гарно продумана експозиція вразили студійців. А ще «афганці» пригостили гостей печивом, цукерками і навіть чаєм «Шураві».
Загалом варто визнати, що такі зустрічі повинні відбуватися частіше і суспільство не повинно замовчувати тему війни. Адже воєєні дії у Велику Вітчизняну, в Афганістані не відходять в минуле, а навпаки – надзвичайно актуальні сьогодні. Саме на прикладах патріотизму наших дідів і батьків повинна виховуватись молодь. Ми не повинні робити вигляд, що країна не воює. Ця війна стосується кожного з нас. Ні на хвилину не варто забувати про синів, які відстоюють свободу українців на Донбасі.
На жаль, бездуховність і аморальність суспільства нині очевидна. Ми живемо у час, де визначальними пріоритетами стали матеріальні статки, а не духовні надбання. З екранів телевізорів, в інтернеті йде інформація, що головна мета людини сьогодні – влада і збагачення. Підлість, жорстокість і безвідповідальність пропагують чи не всі фільми, що дивляться школярі. Розбещення молоді дає свої негативні результати. Тому підтримка роботи спілки ветеранів Афганістану, спрямованої на патріотичне виховання підростаючого покоління – обов’язок кожного шепетівчанина-патріота.
Розвиток людини високодуховної не може бути без мистецтва. Згадаймо: «Спочатку було Слово, і Слово в Бога було, і Бог був Слово» (Ів.1:1). Коли людина слухає вірші і виступають сльози на очах, це свідчить про те, що відкривається доступ до найпотаємніших куточків її душі, вона стає особливо сприйнятливою до позитивної інформації. Тому кожен поет, письменник, композитор, художник здатний своїм духовним потенціалом вплинути на свідомість десятків співгромадян. Він зобов’язаний віддати свій талант і розум на користь суспільству. І суспільство повинно скористатися цим надбанням, щоб люди стали кращими і духовно багатшими.
