Тридцять років… Багато чи мало це? Якщо у часі, то, звичайно, це багато. А для матері, яка втратила сина-воїна, — це одна мить.
Так, минуло вже 30 років з того дня, як на своє 19-річчя пішов у вічність у далекому Афганістані Михайло Іванович Франчук. Ціною свого життя він врятував цілий підрозділ і цим самим заповів однополчанам повернутися живими додому.
За ці 30 років у сім’ї Франчуків з’явилося чимало онуків Михасів, і всі вони дорогі, але той, що старший, — найдорожчий. Втративши одного сина, мама вже 30 років в особі хлопців Шепетівської спілки ветеранів Афганістану придбала інших синів, які щороку, у день народження та загибелі Михайла, приїздять провідати свою неньку, щоб разом його пам’янути, помолитися у храмі за спасіння його душі, відвідати його останній прихисток на сільському цвинтарі.
Ось і цього року в село Жолудки до оселі батьків — Івана Степановича та Ганни Трохимівни — завітали шепетівські воїни-«афганці» разом з побратимими з Первомайського району Миколаївської області Володимиром Корнійчуком, Володимиром Пустовітенком, Василем Бурлаченком та Ярославом Находою із Волині.
Крім односельців та воїнів-«афганців» у заході взяли участь заступник голови Шепетівської районної ради Артур Мовсісян, від держадміністрації району — Олександр Чмир, сільський голова Людмила Анатоліївна Охрімець. У місцевому Свято-Покровському храмі відбулася панахида за Михайлом та іншими воїнами, які загинули в Афганістані та на Сході України.
Від імені Шепетівської СВА та депутата Хмельницької обласної ради В. М. Мовсісяна батькам Михайла була вручена грошова допомога. Від імені голови Держслужби у справах ветеранів війни та учасників АТО Артура Валентиновича Дерев’янка Володимир Корнійчук вручив батькам подяку за виховання сина-героя.
До речі, А. В. Дерев’янко служив у тому ж підрозділі і в той же час, що і Михайло Франчук.
Шепетівська спілка ветеранів Афганістану щиро дякує А. В. Дерев’янкові за сприяння у поїздці побратимів з м. Первомайська для участі у заході із вшанування пам’яті Михайла Франчука.
