Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

        ЛЕГАСОВА Любов Володимирівна – заступник генерального директора з наукової роботи Національного музею історії України у Другій світовій війні.
        Бере активну участь у керівництві й створенні матеріальної бази музею, багатьох творчих музейних експозицій, присвячених подіям в Афганістані, воїнам-інтернаціоналістам. Проводить наукову і виховну роботу з населенням України, насамперед з молоддю, на прикладах героїзму і самовідданості учасників бойових дій в інших державах.
     ЛЕЛИК Петро Васильович — український політолог, публіцист, аналітик, радник Прем'єр-міністра Л. Кучми, керівник аналітичного центру при Президентові України, автор багатьох публікацій.
      Народився 1960 року в селі Лосяч Борщівського району, Тернопільської області. У 1987 році опублікував у співавторстві з Андрієм Лазарчуком російськомовну статтю «Големхочетжить», в якій критично аналізувалося походження і становлення радянського адміністративно-господарського апарату. З огляду сучасності у тій статті не було враховано всі вагомі обставини, тому висновки й рекомендації вийшли хибними.
     У 1989–1990 — довірена особа на виборах у ВР УРСР відомого дисидента В. Чорновола. У 1990–1992 працював у Львівській обласній раді.
    У 1992–1993 — радник Прем’єр-міністра Л. Кучми. 1994–2004 — керівник аналітичного центру при Президентові України.
    Активно підтримував громадсько-політичний рух ветеранів Афганської війни, був радником голови УСВА з політичних питань.
      Після Помаранчевої революції усунутий з посади, але продовжував займатися політологією і публіцистикою. Критикував «помаранчевих» керівників держави В. Ющенка, Ю. Тимошенко та A. Яценюка за відсутність державного мислення і дріб'язковість, за допущення в Україні панування олігархату «Великого базару» і практики соціал-дарвінізму.
      Після приходу до влади В. Януковича передбачав ще один Майдан, що і справдилося у листопаді-грудні 2013 року у вигляді Євромайдану.
      Головним завданням української держави в сучасних умовах вважав «усунення великого капіталу від влади і припинення практики соціал-дарвінізму».
      Публікації: «Голем хочет жить» (1987), «Зимбабве как национальная мечта» — 1, 2 (2009), «Країна загального режиму» — 1, 2 (2011).
       Раптово помер 3 лютого 2013 року.

         ЛЕСІК Лариса Іванівна – головний бухгалтер Української Спілки ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) до 2013 року.
         Багато зусиль віддавала вирішенню питань фінансового забезпечення статутної діяльності організацій УСВА.

       ЛІПАТОВ Валентин Миколайович – український дипломат. Надзвичайний і Повноважний Посол (26 лютого 1992 р.).
      Народився 9 квітня 1930 року в Смілі на Черкащині.
      Був заступником Постійного представника Української РСР в Організації Об'єднаних Націй. З 11 червня 1985 р. до 29 березня 1996 р. — заступник міністра закордонних справ України. Член делегації України на 49-й сесії Генеральної асамблеї ООН.
    Власним авторитетом і діяльністю підтримував міжнародну діяльність УСВА, передусім, у гуманітарній сфері, ліквідації наслідків Афганської війни, розшуку військовослужбовців, які пропали без вісті й потрапили у полон в Афганістані у період 1979–1989 р.р.
     Член митно-тарифної ради України. Член урядової групи для ведення міжурядових переговорів з країнами – учасницями будівництва Криворізького гірничо-збагачувального комбінату окислених руд у питаннях, пов'язаних з продовженням спорудження цього комбінату, а також для координації роботи іноземних підрядних організацій.
    Член української частини Міжурядової українсько-німецької комісії у справах депортованих німців, які повертаються в Україну.

        ЛИСИЦЬКИЙ Віктор Іванович – український політичний і державний діяч.
Народився 6 серпня 1945 р. в селі Шаркоє Ошської області Республіки Киргизстан. У 1949 р. родина повернулася в Миколаїв.
       У 1963 р. закінчив Миколаївський суднобудівний технікум, технік-теплотехнік; у 1973 р. закінчив Миколаївський суднобудівний інститут ім. адм. С. О. Макарова, інженер-механік; у 1981 р. закінчив заочну аспірантуру НДІ по ціноутворенню Ради Міністрів СРСР, кандидат економічних наук.
      Починаючи з 16 років, більше чверті століття працював на Чорноморському суднобудівному заводі, де пройшов шлях від слюсаря до заступника генерального директора з економіки.
     У 1961 –1962 – слюсар ЮТЗ «Заря», Миколаїв. 1964 – слюсар ЗСУ №462 тресту «Укренергочормет», Запоріжжя. 1964–1967 – служба в армії, в/ч 11945 у Бельцах, Молдова. 1967–1991 – працював у ВО «Чорноморський суднобудівний завод» у Миколаєві на посадах інженера, старшого інженера, заступника начальнику відділу АСУВ, головного економіста, заступника генерального директора з економіки.
     У 1991 – 1992 – заступник Повноважного представника України в Російській Федерації (Москва). У 1992–1993 – завідувач відділом і заступник завідувача відділом Адміністрації Президента України. 1994–1995 – заступник начальника управління Кабінету Міністрів України. 1995–1999 – радник і керівник групи радників голови Національного банку України. 1999 – 2001 – урядовий секретар Кабінету Міністрів України. 2001–2002 – директор Державного департаменту інформатизації та комп’ютерних мереж. З 2002 – радник голови правління «ПриватБанк», Дніпропетровськ.
      Народний депутат СРСР, входив до складу Міжрегіональної депутатської групи. Своєю роботою у Верховній Раді СРСР і органах державної влади України постійно підтверджував вірність правоцентристським ідеалам розвитку суспільства. Член політичної партії України «Християнсько-демократичний союз», секретар партії з соціально-економічних питань.
         Працюючи на відповідальних державних посадах, підтримував діяльність УСВА, з повагою ставився до ветеранів війни в Афганістані.
Автор великої кількості статей з питань макроекономічної політики, розвитку виконавчої влади та інформатизації. У співавторстві з Віктором Ющенком написав книгу «Гроші: розвиток попиту та пропозиції в Україні».