Більш як 170 солдат і офіцерів, уродженців Одеської області, загинули на афганській землі. Скільки б не переоцінювалися ті події через призму сучасності, істина залишається одна: в наших серцях незмінно житиме пам’ять про Афганістан і полеглих бойових побратимів.
Геройською смертю загинув у далекій азіатській країні уродженець села Ясенове Перше, рядовий, розвідник-санітар в\ч ПП 35651, 154 ООСПн Петро Андрійович Крижанівський. До війни в Афганістані він працював трактористом у колгоспі імені Куйбишева. До війська був призваний 11 травня 1983 року, а вже у жовтні вступив у свій перший бій. Воюючи в лавах спецназу, Петро брав участь більш як у 20 рейдах. У боях виявляв сміливість і рішучість.
Першого червня 1984 року його розвідувальна група потрапила під сильний вогонь моджахедів у гірській ущелині поблизу населеного пункту Наранг провінції Кунар. Відстрілюючись, розвідники намагалися вийти з-під обстрілу ворога. Наш земляк залишився прикривати відхід основної групи і загинув від ворожої кулі. 26 червня Петрові виповнилося б 22 роки.
Його побратим, молодший сержант Іван Мелентій зазнав тяжке поранення, але продовжував вести бій. Оточений душманами, щоб не потрапити в полон, підірвав себе і ворогів гранатою. Того дня також загинули молодший сержант Микола Руденко, рядові Нугман Дадаєв і Єрмек Кидирманов. За мужність і відвагу всіх нагороджено посмертно орденом Червоної Зірки. Тіла загиблих були з почестями відправлені на Батьківщину і поховані в рідній землі.
З плином літ невпинно рідіють ряди воїнів-інтернаціоналістів. На превеликий жаль, багато наших земляків потрапили у вирій внаслідок ран, контузій, хвороб і нещасних випадків уже в мирний час.
Хочеться вшанувати світлу пам’ять Романа Володимировича Макарьїна. Уродженець Миколаївської області воював механіком-водієм у складі 149-го гвардійського мотопіхотного полку, який у лютому 1980 року був передислокований з Мукачево в район аеропорту Кундуза. Тоді розпочалася широкомасштабна операція «Удар», що проводилася у провінціях Кундуз, Тахар і Баглан. У тому ж році мотострільці-гвардійці вперше побували у Панджшері. Роман Макарьїн також брав у ній участь. Загалом ніс службу на сторожових заставах на дорозі Кундуз–Пулі-Хумрі.
Основне завдання полку – супровід колон з Радянського Союзу за маршрутом Файзабад–Термез–Кундуз. Цю дорогу протяжністю понад 500 кілометрів називали дорогою смерті. До кінцевого пункту колони йшли тиждень, і жодного разу без бою не обійшлося. Механік-водій Макарьїн на своїй бойовій машину рухався попереду колони і кілька разів підривався на ворожих фугасах. Навіть контуженим з бою не виходив, а прикривав вогнем рух колони.
У мирному житті від контузій Роман тяжко захворів, довго лікувався. Останнім часом мешкав у Троїцькому, куди перебрався за життєвих обставин. Помер у лікарні…
Вічна всім загиблим і померлим воїнам пам’ять і шана.
