З жовтня 1962-го по листопад 1963 року над світом нависла реальна загроза ядерної війни через спроби США придушити соціалістичну революцію на Кубі. Але завдячуючи могутності та військовому потенціалу Збройних Сил колишнього СРСР, а також зусиллям політиків і дипломатів, тоді вдалося вирішити протиріччя мирним шляхом і загасити цей складний виток напруги.
На жаль, в 42-тисячному контингенті радянських військ на Кубі були також і втрати – 64 трагічно загиблих за різних обставин.
Інтернаціональний обов'язок у 1962–1963 роках на Кубі виконували і наші земляки-полтавчани воїни-інтернаціоналісти Макуха В. Я., Дудка В. П., Дегтярь І. П., Коваленко І. І., Король І. К., Удовіченко В. Г., а також Коломацький М. Л. і Семенець А. І., які вже пішли з життя.
Спогадами про виконання інтернаціонального обов'язку на Кубі поділилися В. Є. Макуха, наводчик 1880-го гвардійського полку 42-ї гвардійської дивізії (на знімку – третій ліворуч), І. П. Дегтярь, заряджаючий середнього танка Т-55, та І. К. Король, спеціаліст ракетних військ. Вони розповіли, що транспортування особового складу, бойової техніки і матеріально технічне забезпечення здійснювалося сухогрузами «Алапаєвськ», «Фізик Курчатов», «Полтава» і танкерами. Перехід проводився в дуже складних умовах, тому що всі перебували в трюмах, де температура часом сягала до 50 градусів. Їли тільки в нічний час. На палубу дозволялося виходити не більше десятьох у цивільному одязі, адже американські літаки постійно проводили розвідку. Усе це відбувалося в умовах високої секретності під виглядом економічної допомоги. А насправді в трюмах переправляли зброю, ракети, .танки, боєприпаси та інше спорядження. Перехід тривав більше 15 діб. На Кубі всі розвантажувальні роботи проводили тільки вночі до 4 години.
Підготовка позицій, окопів для стартових батарей, укладка бетонних плит, прокладка ліній зв'язку, будівництво сховищ для особового складу проводились в дуже складних умовах: температура до 50 градусів, висока вологість змушували працювати роздягненими, команди змінювалися кожні дві години. Після підготовки позиції відразу маскувалися сітками, щоб не було видно з повітря.
Листування з материком більше півроку не було – режим секретності. І ось 4 грудня 1962 року пошта прибула на сухогрузі, радості не було меж, всі кричали «ура!» майже цілий день. Такої радості я не бачив ніколи, – згадує Василь Якович Макуха. – Цього вечора я прочитав першого листа від мами. У подальшому пошту доставляли літаками . При виведенні військ з Куби наші сухогрузи до нейтральних вод супроводжували американські крейсери і військові літаки, їх було дуже добре видно по світловим приладам. А одного дня невеличкий американський літак двічі пролетів над палубою, але ми вже підійшли до нейтральних вод і подальшого переслідування не було. І першу ніч ми всі спокійно спали, почуваючи себе в безпеці. Коли прибули в порт, нам роздали документи і всі роз'їхалися по домівках».
Після повернення працювали в народному господарстві на різних посадах. За заслуги перед Батьківщиною нагороджені медалями «Захиснику Вітчизни» і «Ветеран праці». Зараз всі ветерани-«кубинці» на заслуженому відпочинку.
