| |
—Та далека, здавалося б, війна і донині болить пам'яттю й ранами, які,
хоч і загоїлись, але залишили рубці, що не зникають, — каже голова
Івоно-Франківської обласної Спілки ветеранів афганської війни Юрій КУПЧІЙ, нагороджений
орденом Червоної Зірки і медаллю «За відвагу». — І проблем у колишніх
афганців, їхніх сімей багато. Насамперед скажу: не всі зуміли
адаптуватись у суспільстві, яке на межі 90-х років минулого століття
буквально змінило свою соціальну спрямованість, і не один з нас почув
від того чи іншого чиновника: «Я тебе в Афганістан не посилав».
|
|
| |
Дев'ятнадцять літ тому 15 лютого 1989 року завершилось виведення
радянських військ з Афганістану. Коли посилали українців на ту чужу
далеку війну, ніхто не питав їх, не проводили референдумів і не
блокували парламентської, себто цекакапеересівської трибуни. А війна та
стала важким іспитом і трагедією для сотень тисяч людей...
«Для всіх, хто безпосередньо перебував на афганській війні, і тих, хто
довгими тривожними днями й ночами чекав звістки від них і повернення
своїх синів, чоловіків, батьків, коханих, друзів, вона стала важким
випробуванням і трагедією, і за своєю суттю була чужою, — йдеться у
привітанні з цієї нагоди виконуючого обов'язки начальника
Івано-Франківського гарнізону підполковника Олега Мороза. — Були серед
них і прикарпатці. На цю неоголошену війну було відправлено 2 881
нашого земляка. З них 82 загинули, один пропав безвісти, 116 залишились
інвалідами. Ця рана гоїтиметься довго-довго, цей біль болітиме
безкінечно...»
Звертаючись до колишніх афганців, О. Мороз наголошує: «Ви з гідністю
витримали важкі випробування, солдатську присягу, ціною власного життя
захищали бойових товаришів і стали прикладом мужності для молоді. Ми
схиляємо голови перед пам'яттю загиблих, висловлюємо слова скорботи
членам сімей, рідним та близьким, бойовим друзям. А учасникам бойових
дій, які мужньо пройшли через пекло тієї страшної війни, бажаємо
оптимізму, доброго здоров'я, злагоди та добробуту в сім'ях, віри в
майбутнє».
Воно так — посилала держава, в якій усі ми тоді жили. Але солдати чесно виконали свій військовий обов'язок.
— Як нинішня держава допомагає вам у соціально-медичній реабілітації учасників бойових дій?
— Практично всі, хто потребує, одержують безплатні путівки в
Пущу-Водицю в санаторій ім. Семашка, за рахунок субвенцій з Державного
бюджету отримуємо три-чотири квартири на рік. Певні проблеми
вирішуються на місцях за сприяння місцевої влади. Та все одно їх
залишається чимало. Чомусь чітко не виписано у законодавстві
спадкоємність, так би мовити, пільг по втраті годувальника для сімей
афганців. І тих, які загинули, і тих, які через хвороби відходять уже в
мирний час. Хотілося б більшої уваги і від обласної ради. Уже кілька
років, як Спілці виділено в селі Татарові Яремчанської міськради 0,75
сотих землі під побудову оздоровчо-реабілітаційного центру. Але
остаточне рішення ніяк не можуть затвердити на сесії. Навіть є
намагання на рівні уряду позбавити доплат сім'ям загиблих, які й так
мізерні і становлять близько 90 гривень...
— Свого часу «Галичина» писала про увіковічення пам'яті полеглих афганців...
— Справді, ще в 2003-му скульптор Василь Вільшук виграв конкурс на
створення пам'ятника, який має бути встановлений в Парку воїнів-інтернаціоналістів в Івано-Франківську. Але й донині його так і
не зведено. Щоправда, завершуємо там будівництво церкви-каплиці. І якщо
б влада спромоглася посприяти, то було б одночасно відкрито і маленький
храм і, нарешті, пам'ятник.
— А чи допомагають вам меценати, адже багато можна зробити громадою...
— Безперечно, це підприємці колишні афганці Віктор Коваленко, Володимир
Сабецький, Богдан Пашко, а також підприємці ІгорФедик, Михайло Литвин,
Роман Тимків, Павло Їжак, Костянтин Сініцин, Володимир Балагура,
керівники «Індекс-банку», банку«Фінанси і кредит», ТзОВ «Торговий дім
«Континіум-Галичина»...
Бажаю афганцям і їх рідним, сім'ям полеглих добра, злагоди, взаємної підтримки, здоров'я і щастя.
Богдан ВІВЧАР.
|
|
|
