Из воспоминаний дважды Героя Советского Союза Виталия ПОПКОВА: "Фильм в "Бой идут одни "старики" сняли о моей эскадрилье"

Об арифметике воздушных сражений в годы войны незадолго до своей кончины рассказал легендарный летчик.
"Мне памятник при жизни полагается", - написал Маяковский, а этому человеку и в действительности поставили памятник при жизни, и не где-нибудь, а на одной из главных площадей Москвы. Потому что этот человек был небесным асом Великой Отечественной и воевал так, что дважды заслужил звание Героя Советского Союза. Его звали Виталий Иванович Попков. Недавно его не стало, но он оставил мне свои воспоминания.

    Серед безлічі злободенних проблем в українському війську найбільш болючою є проблема соціального захисту. Як не парадоксально, Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», ухвалений Верховною Радою України 20.12.1991 р. № 2011-ХІІ та визнаний на той час одним з найкращих на пострадянському просторі, сьогодні сприймається військовослужбовцями, ветеранами військової служби не інакше як відвертим знущанням держави над ними, їхніми дружинами та дітьми. Протягом усього часу дії цього закону держава виявилася неспроможною створити умови для його стовідсоткового виконання.

29 травня в усьому світі традиційно відзначається Міжнародний день миротворців ООН. У нинішньому році це свято збігається ще й 20-річчям початку миротворчої діяльності ЗС України. Напередодні ювілею журнал «Камуфляж» публікує інтерв'ю з одним з найбільш авторитетних і досвідчених українських миротворців полковником Володимиром Пастуховим. Починаючи з 1996 р. він неодноразово очолював миротворчі підрозділи, які виконували відповідальні й складні завдання на території колишньої Югославії, Сьєрра-Леоне, Ліберії.

    В 2000 году назрел вопрос о создании в Середино-Будском районе Сумской области организации воинов-«афганцев», ее председателем  единогласно избрали Н. П. Гончарова. 

     Наблюдая  15 февраля за  встречей боевых друзей у памятника погибшим воинам-«афганцам», я в который раз подумала о том, что история этой  войны еще не дописана, и перевернуть ее трагическую страницу в биографии наших земляков просто невозможно.

Згадувати про військову службу Леонід Гриб із Княжі Звенигородського району на Черкащині не дуже любить, але з його пам'яті не стерлись, хоча і притупилися, події афганської кривавиці. Йому й досі сниться, як горіли земля і небо. Cпрага і гарячий пісок навкруги, спекотні дні й холодні ночі, або неприступні гори. А за кожним каменем чатує смерть. Він знає, яка вона, і як страшно помирати, коли ще тільки починаєш жити. Але йому випало жити...

До переліку операцій ООН з підтримання миру, що вже завершені, входить миротворча місія ООН у Республіці Таджикистан. Громадянська війна в цій країні почалася після проголошення її незалежності внаслідок розпаду СРСР.

Після закінчення Другої світової війни десятки тисяч радянських військовослужбовців виконували інтернаціональний обов'язок за межами нашої Батьківщини.

     Як на загал, для багатьох весна є покликом до життя, її прихід спонукає до нових надій і сподівань. У долі нашого земляка Петра Васильовича Шидея ця пора має особливе значення. Вірніше, у нього було дві весни, від яких він веде окремий відлік своєї долі.

Полковник у відставці Анатолій Войтенко прослужив в Афганістані лише десять місяців, але вражень отримав — словами не передати. Хоча після закінчення тієї війни й минуло вже двадцять три роки, колишній військовий донині пам’ятає найдрібніші деталі тих страшних подій.

В Умані Олександра Кулібабу знають майже всі. Сорокашестирічний учасник бойових дій, член правління об'єднаної ради воїнів-інтернаціоналістів Уманщини — людина активна й небайдужа. Часто приходить на допомогу тим, хто цього потребує. Часом його підопічні навіть не знають, що Олександр пройшов крізь смертельний вогонь Афганістану.

   В  Бердянской городской  организации воинов-«афганцев»  состоит на учете Герой Советского Союза, старший сержант запаса Виктор  Синицкий. Простой, скромный человек,  который работает водителем вот уже  несколько десятков лет.

У грудні минулого року Збройні сили України відзначили своє 20-річчя. За святковими вітаннями очільників держави поза увагою широкого загалу суспільства залишились численні проблеми військового відомства, які красномовно свідчать, що за два десятиліття вітчизняні Збройні сили так і не стали надійним гарантом захисту суверенітету нашої держави. Саме на цьому в надісланому до редакції журналу матеріалі наголошує військовий експерт, член правління Громадської ради при Міноборони, заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України (1997-2002 рр.) генерал-лейтенант запасу Петро Процик.

Ми не перемогли в тій війні. Але й не програли її. Армія з честю зробила свою справу. І тепер ті, хто пройшов крізь це пекло, з гордістю несуть звання «афганець». З одним із них, командиром розвідроти, яка під його командуванням не зазнала жодної втрати за весь час бойових дій (!), полковником запасу, а тоді ще старшим лейтенантом Олександром ЛАЗОРЕНКОМ, зустрілися наші кореспонденти. І поговорили: про перепідготовку у «винрадгоспі» і про «феєрверк» в аеропорту Кандагар, про «котів, які гуляють самі по собі» та про і складний командирський вибір між необхідністю виконати бойове завдання і бажанням зберегти життя своїх солдатів.

Война 1979-1989 годов в Афганистане до сих пор делит общество на два противоборствующих лагеря. Западные пропагандисты и подпевающие им доморощенные антисоветчики и националисты пытаются внушить, что СССР выступал как оккупант и агрессор, а разумные, добросовестные исследователи, восстанавливая историческую правду, аргументированно доказывают, что Советский Союз оказывал интернациональную помощь законному правительству Демократической Республики Афганистан.

Яким чином законодавством України врегульовані питання правового захисту осіб, що проходили військову службу на території колишнього СРСР в умовах збройних конфліктів локального характеру? Пропонуємо читачам розглянути питання стосовно правового регулювання соціального захисту цієї категорії осіб.

    Афган... Афганська війна... Невже вона стала лише трагічним відлунням у наших серцях? Ні. Її пам'ятають ті, хто воював, хто з нетерпінням чекав своїх близьких і особливо ті, хто не дочекався сина, брата, батька, чоловіка, коханого, друга...

Занурившись в минувшину, ми бачимо, що пес воістину незвичайна за працездатністю й кмітливістю тварина, адже собаку часто задіювали у військовій справі. У Стародавній Греції пси вважалися кращими захисниками військових таборів і фортець. Спеціальні "собачі" батальйони були передовими ударними частинами у грецькому війську. Псів-ратників застосовували у військах Ассирії, Вавилона й Карфагена. Говорячи сучасною мовою, собачі "загони спеціального призначення" були й в Александра Македонського. Лютих догоподібних собак випускали на супротивника тевтони, скіфи й наші предки - слов'яни. Справно несли службу чотирилапі "бійці" й разом з козаками-запорожцями на засіках.

    Купівля пільгової квартири перетворилася на витончене знущання місцевих чиновників з інваліда
    Під Баграмом рядовий радянських мотостріїецьких військ Олександр Гондар під час мінометного обстрілу дістав тяжке осколкове поранення ноги. Але в Афганістані для нього принаймні було все зрозуміло: ось вороги, в яких треба стріляти, ось друзі, які захистять і прикриють. А сьогодні в місті Цюрупинську на Херсонщині інвалід першої групи і кавалер бойовий медалі «За відвагу» просто не знає, хто друзі, а хто вороги. З нього відверто знущаються і зраджують ті, хто обіцяв допомогти!

     У Шепетівці на Різдвяні свята вулиці міста сповнюються веселим гомоном і усмішками дітвори, що  поспішає з колядками й віншуваннями в оселі городян.  Не минають вони своїм співом і військові частини. Та щоразу їхня дорога повертає до особливого духовного центру, яким для багатьох з юних мешканців міського району Шешукова став Храм Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії. 

    19 января исполняется 30 лет со дня гибели в Афганистане Героя России, генерал-лейтенанта Петра Ивановича Шкидченко.
    Предлагаем читателям нашего сайта воспоминания Владимира Петровича Шкидченка об отце. 

Майбутній полководець народився в селі Чепухіно Валуйського району (Російська Федерація) в родині селянина-середняка. Хлопчина змалку вирізнявся допитливістю і наполегливістю, рано навчився читати і писати.

Журнал «Камуфляж» продолжает публикацию интервью с первыми командующими видами Вооруженных сил Украины. Сегодня наш гость - генерал-полковник Михаил Алексеевич Лопатин. В мае 1992 г. ему было доверено возглавить Войска противовоздушной обороны, а три года спустя - вновь создаваемые Войска воздушной обороны Украины.

     Під такою назвою нещодавно вийшла друком нова книга генерал-лейтенанта медичної служби у відставці Володимира Паська. Представляти Володимира Васильовича військовій аудиторії великої потреби немає — він був серед тих перших патріотично налаштованих офіцерів, які стояли біля витоків Збройних Сил України.