За две недели, проведенные в Ливии, я не очень понял, что тут происходит. Не то чтоб совсем ничего не уразумел, но полной ясности не появилось. Зато я понял, чего здесь не происходит. Поэтому выскажусь о нескольких мифах про Ливию.

Таку суспільно важливу місію з власної волі перебрав на себе голова ради ветеранів війни, праці та військової служби селища міського типу Новофедорівка, що неподалік кримського райцентру Саки, 69-річний капітан у відставці Дмитро Крицький. Вона йому близька і зрозуміла. Адже значний період строкової та офіцерської служби Дмитра Володимировича минув саме тут, у закритому до 1992 року найбільшому гарнізоні морської авіації на півострові Саки-4.

После создания бывшими союзными республиками СССР собственных вооруженных сил вполне закономерен интерес к тому, как продвигаются армейские дела у наших недавних соседей по «единому и могучему». А если у этого соседа есть чему поучиться, и особенно в вопросах социальной защиты военнослужащих, то такое знакомство с опытом коллег может быть еще и полезным.
Сегодняшний гость нашего журнала - атташе по вопросам обороны полковник Андрей Каюк. Он представляет в Украине Вооруженные силы Республики Беларусь. Страны, в которой, судя по результатам социологических опросов, к защитникам Отечества относятся с особым доверием.

30 березня — 110 років Олексію Федорову
«Поступово ставало зрозумію, що війна — це робота, систематична, планомірна й ретельно продумана, робота небаченого ще розмаху й напруженім».

Пребывание советских военных специалистов в «горячих точках» Африки, Азии и Латинской Америки долгое время не то чтобы не афишировалось - попросту замалчивалось. Известен такой факт: даже в 1989 г., в самый разгар перестройки и нового мышления, МИД СССР официально заявил, что «советские военные советники в боевых действиях за рубежом не участвуют».

Знайомство з підполковником запасу, учасником бойових дій Віктором Григоровичем Паляницею спонукало розповісти про цю справжню людину з когорти мужніх, непересічну особистість. Про таких кажуть, що вони – честь і сіль нашої землі.

Відлуння однієї публікації
Здивувала багатьох наших бойових побратимів, а декого навіть образила невеличка публікація під назвою «Ті, хто повернувся», що з’явилася на шпальтах газети міськради Львова «Ратуша» 17 лютого цього року. Наведемо її  повністю:

Попри те, що після виводу радянських військ з Афганістану минуло вже багато років, досвід, отриманий у тій війні, і сьогодні залишається актуальним. Окрім іншого, йдеться й про досвід топогеодезичного забезпечення 40-ї армії. Основними завданнями військових топографів тоді було забезпечення з’єднань, частин і окремих підрозділів топографічними і спеціальними картами, ведення топографічної розвідки, виготовлення макетів місцевості для організації взаємодії командирів усіх рівнів при підготовці і плануванні операцій, а також топографічна підготовка військ.

О своей армейской службе полковник Николай Яковлевич Верхогляд вспоминает с теплотой. «Сейчас это, наверное, звучит наивно, но в танковое училище я поступал по любви. Да-да. По любви к профессии офицера, о которой на тот момент знал только по книгам и кинофильмам. Я горжусь, что был офицером- танкистом, что занимался настоящим мужским делом!

З майором медичної служби Олегом Барничем я познайомився під час бойового злагодження у Чорнобаївці, що на Херсонщині, при підготовці до чергової, 14-ї ротації 56-го ОВЗ. Привітний, доброзичливий та водночас принциповий офіцер при зустрічі з кожним завжди побажає щастя та здоров'я. Спочатку здавалося, що це просто звичка, та згодом, під час виконання миротворчої місії у Ліберії, зрозумів, що в ці слова він вкладає певний, підказаний життєвим досвідом зміст.

«Сыграть» в нее на чужой земле пришлось  председателю Днепропетровского областного объединения ветеранов Афганистана Виктору Волошину

Для этого человека 15 февраля – дата особенная. В день, который поставил точку в десятилетнем пребывании советских войск в Афганистане, он уже много лет подряд придерживается одного и того же распорядка: памятник погибшим на набережной, Свято-Преображенский собор, встреча боевых друзей…

В нынешнем году Вооруженные силы Украины отметят свое двадцатилетие. Много изменений произошло за минувшие годы в украинской армии, а проблема безквартирья как была, так и остается для военнослужащих социальным вопросом №1. И самое неприятное в этой ситуации то, что несмотря на все усилия Министерства обороны «света в конце туннеля» так и не видно. О причинах такой ситуации и возможных путях выхода из нее корреспондент журнала «Камуфляж» вел разговор с председателем Всеукраинского союза безквартирных офицеров Вячеславом Осипенко.

К очередной годовщине вывода советских войск из Афганистана
В календаре памятных дат 15 февраля ничем особенным не выделяется. Спроси сегодня: что в этот день произошло 22 года назад? Ответ даст далеко не каждый. Но именно в этотдень принято воспоминать о тех, для кого Афганистан — это не просто квадратик на пёстрой политической карте мира...

Командувач Командування сил спеціальних операцій ЗС США («USSOCOM») адмірал Ерік Олсон (2008 рік): «...сьогодні вранці солдати військ спеціального призначення збройних сил США прокинулися в 62-х країнах світу». В останні роки ми є свідками зміни характеру загроз міжнародній та національній безпеці. На зміну протистоянню мільйонних військових угруповань часів “холодної війни” приходять нові загрози, яким людство раніше взагалі не надавало будь-якого значення.

Щороку 15 лютого Україна вшановує учасників бойових дій на території інших держав. Слід розуміти, мова йде про "афганців"?
Не тільки. За радянських часів нашої історії вихідці з України брали участь у війнах і військово-політичних операціях у 26 країнах світу. А тому цього дня віддається належне, крім "афганців", ще й "ангольцям", "кубинцям", "сирійцям", "в'єтнамцям", "чехам"... такий, знаєте, Інтернаціонал з числа тих, хто свого часу чи то в офіцерському, чи в солдатському однострої виконував бойовий наказ Батьківщини, але за межами СРСР.

За своє життя він встиг зробити стільки відкриттів і здобутків, що цього б вистачило на десятки винахідників і вчених. За 38 років під його керівництвом народилося ціле сімейство «Анів» — двадцять типів літаків і більш як вісімдесят їх модифікацій. У його конструкторському бюро не було жодної невдалої моделі, всі створені ним машини швидко запускались у серію.

В 1984 году наши войска понесли самые большие потери почти 2500 человек, из которых более 300 офицеры. В то время я проходил службу в учебно-десантном полку Гайжюнай, в Прибалтике. Из учебки в Афганистан не направляли. Лишь некоторым удавалось уехать на ту войну, замучив командование рапортами. Специфика службы в учебных подразделениях офицерского состава сильно отличалась от службы в линейных (боевых) частях. И все же очередь дошла и до нас.

24 октября 1950 года была подписана директива о формировании в Вооружённых силах частей военной разведки специального назначения. В канун 60-летия спецназа ГРУ наш собеседник кавалер двух орденов Красного Знамени, ордена Красной Звезды полковник запаса Юрий Тимофеевич СТАРОВ.

Чому влада вирішила розпочати в державі пенсійну реформу? Які позитивні зрушення можна очікувати від неї? Чи призведе реформа до збільшення пенсій? Про це розмова з першим заступником голови Комітету Верховної Ради з питань бюджету, народним депутатом України від Партії регіонів

З контр-адміралом Тимуром Гайдаром я познайомився на Гончарівському полігоні, де проводилися дивізійні навчання з бойовою стрільбою. Здається, вони відбувалися в передостанній рік існування СРСР, коли паростки демократії і відкритості проникли й у військо: вперше на навчання запросили військових аташе, навіть з країн, які на той час ми називали капіталістичними. Про приналежність до них яскраво свідчила форма офіцерів: приміром, ті ж «буржуазні» светри з погонами, які згодом стали звичною складовою одностроїв українських військовослужбовців. Тоді нас усе це дивувало й навіть викликало певну заздрість: у порівнянні з нашою незручною польовою формою, светр був більш практичним і ошатним.

В останні роки ми постійно чуємо про Пенсійний фонд України. І найчастіше, на жаль, у проблемному плані. Пересічні громадяни вже й не сподіваються знайти правду: і доплати дітям війни виплачуються в менших, ніж належить за законом, розмірах, і з перерахунком пенсій коїться казна що. Уряд стурбований величезним дефіцитом пенсійної скарбниці. За останні два роки брак коштів обчислюється десятками мільярдів гривень, і це питання постійно тримає на контролі наш головний кредитор — МВФ.

П'ять кілограмів картоплі, вісім - хліба: що пропонують їсти, щоб не вмерти
У черзі за хлібом на базарі у Жашкові, що на Черкащині, переді мною стояла літня бабуся:
—    Доню, дай * Білоруського», — попросила вона і простягнула шість гривень.
—    Уже шість п'ятдесят, — відповіла продавщиця.
Бабуся на мить задумалася і сказала, повертаючи буханець:

—    Тоді не треба.

Цього високого і не по літах стрункого чоловіка добре знають жителі Дніпропетровська: жодне святкування днів Перемоги, річниць визволення України і міста від німецьких загарбників без нього не обходиться. Часто буває він і в школах, інших навчальних закладах, де ділиться з молоддю спогадами про минулу війну. А згадати сивочолому ветеранові є про що...