Зброя не потрібна за визначенням
Є у світі такі місця для військової служби, про які ми або не знаємо,
або знаємо небагато. Одним з таких є Демократична Республіка Конго, де
виконують миротворчу місію й наші співвітчизники. Їх небагато, і
кожного року наступна партія військових спостерігачів з України їде на
заміну своїм попередникам (до речі, коли матеріал готувався до друку, у
країні знову спалахнула громадянська війна).
Миротворчі сили у ДР Конго почали розгортатися у 2000 році після підписання угоди про припинення вогню між п'ятьма країнами цього регіону. Після другої громадянської війни у Конго кожного року кількість миротворців із 27 країн світу збільшувалася. На сьогодні їх чисельність становить близько 17030 військовослужбовців. До речі, до миротворчих сил входять і 391 поліцейський інструктор та 750 співробітників поліцейських підрозділів. Наші офіцери – у складі 760 військових спостерігачів.
Делікатна справа для мілобів
Нагадаємо, що ця колишня бельгійська колонія зараз є третьою за розміром території країною в Африці. Чисельність населення Конго майже в півтора разу перебільшує, наприклад, українське. Проте людські ресурси - не єдине багатство цієї африканської країни. Тут ще й великі запаси міді, кобальту та алмазів, видобуток яких дає 85% прибутків від експорту. Поклади нафти, ймовірно, найбільший гідроенергетичний потенціал в Африці, родючий ґрунт та багато невикористаних земель. Проте неефективна економічна політика, що проводилася протягом десятиліть, і корупція зробили свою справу – зовнішній борг Конго на сьогодні становить $12 млрд. Повільно руйнується соціальна і транспортна інфраструктура. Недостатнє самозабезпечення продовольством. Гіперінфляція у 2004 році встановила рекорд у 358%. Втратилися експортні прибутки. Природні копалини марнуються іноземними фірмами.
Українські спостерігачі, прилітаючи до Конго, відразу потрапляють на двотижневий орієнтаційний курс, під час якого їх озброюють знаннями з географії континенту, етнічного складу регіону, знайомлять з усіма тонкощами служби. Особливу увагу при цьому приділяють правилам поведінки, адже місцеве населення, виснажене громадянською війною та злиднями, запальне до протестів та бастувань. У найгірших випадках може дійти до бійок та відвертих погромів з людськими жертвами. Втім мілоби (Military observers – військові спостерігачі. - Авт.) в кожній ситуації мають діяти грамотно, гнучко та дипломатично. Тому знання для мілоба залишаються єдиною зброєю, яку ніяк не замінить вогнепальна.
Перший внесок в економіку
- Чотири місяці довелося послужити у "найчервонішому" тімсайті (team site - розташування групи спостерігачів. - Авт.), що тільки міг бути, - розповідає начальник відділу протоколу Генерального штабу ЗС України полковник Валерій Дяченко. - Їх називають "червоними" за складні умови служби. Мається на увазі все: і район, і рівень соціальної напруги серед населення, умови перебування мілобів. Район дислокації обирати не доводиться. Він визначається командуванням бригади. При цьому добирають спостерігачів з різних країн задля "демократичності у прийнятті рішень" у складі групи. Зокрема, перебуваючи у визначеному районі, мілоби постійно відслідковують, здобувають та перевіряють інформацію про сили конфліктуючих сторін, дотримання ними угоди про припинення бойових дій, проведення роззброєння, демобілізації усіх озброєних угруповань та передачі її командуванню бригади. А як це буде зроблено - власна справа військового спостерігача.
- Курси, на яких нас готували у НАОУ перед відправкою у Демократичну Республіку Конго, сказати, що стали у нагоді - нічого не сказати, - впевнений полковник Валерій Дяченко. - Завдяки власному досвіду перебування викладачів у цій країні ми чітко знали, що робити за будь-якої ситуації.
А ситуації виникали різні. На п'ятий день перебування в місії два мілоби, повертаючись із маршруту патрулювання до місця відпочинку, несподівано були оточені зграйкою місцевих жителів. Вони гучно балакали французькою, щось вимагаючи від миротворців. І несподівано щезли.
- За мить ми з'ясували, що в мого колеги майора Бєлова зникла парасолька, що була прикріплена на рюкзаку, - розповідає полковник Валерій Дяченко. - Пізніше нам все пояснили та "привітали" з першим внеском в економіку Конго.
Країна контрастів
- Кожного, хто виходить з літака в міжнародному аеропорту Нджилі у місті Кіншаса, відразу ошпарює пекучим повітрям. Це нагадує якусь баню чи сауну, адже клімат тут жаркий та вологий, - розповідає полковник Валерій Дяченко. - Те, що доведеться служити в такому кліматі цілий рік, відверто кажучи, не тішило.
Столиця Демократичної Республіки Конго - Кіншаса - величезне, розтягнуте місто, на вулицях якого більше жителів, ніж населення сусідньої Республіки Конго. Це неспокійне, збиваюче з пантелику, колоритне місто, такий собі різновид Нью-Йорка по-африканськи. Але ніхто не назве його симпатичним. Застарілі райони його передмістя складаються з хатин та халуп. Тут ви знайдете основну частину населення: зграї дітей-жебраків, жінок, які продають маніоку, чоловіків, які торгують пальмовим вином з величезних, запорошених пилом пластикових жбанів.
- У спекотній та вологій столиці території Валікале, у містечку з однойменною назвою, що знаходиться в провінції Північне Ківу, мені довелося послужити чотири місяці. Тамтешні гірська місцевість та клімат відразу нагадали Південне узбережжя Криму. Згодом чого командування місії перевело мене до столиці південної провінції Катанга міста Лубумбаші, - згадує полковник Валерій Дяченко.
Загалом, незважаючи на свої багаті природні ресурси, населення країни живее вкрай бідно. У столиці дехто їздить на "Ягуарах" і "Хаммерах", безтурботно дивлячись у вікна на чорну бідноту. На вулицях міст безліч бездомних, які жебракують у білих людей гроші. П'ять відсотків населення нечувано багаті - володарі копалень, рудників мають вілли, машини, охорону. Основна маса спить на вулицях просто неба. Добре, що субтропічний клімат це дозволяє. Деякі великі родини живуть у немебльованих будинках. Сплять на картонних коробках від побутової техніки. Багатоповерхівки схожі на гостинки-коробочки, в кожній з яких тулиться від 5 до 20 чоловік.
Основне заняття селян - вирощування сільськогосподарської продукції. Фермери займаються тваринництвом. Живуть у африканських будинках з дахом із пальмового листя. В період тропічних дощів глиняні стіни хатин інколи розмиваються, жителям доводиться ремонтувати свої оселі глиною, яку беруть прямо під ногами. Втім, основна маса жителів і цього не робить. Кажуть, природа і клімат розбестили, не привчають до роботи.
100 баксів за 100 метрів
Знімати на фотокамеру в цій країні спостерігачам можна тільки з дозволу командування місії. Обов'язково треба також питати дозволу у тієї особи, яку ти хочеш сфотографувати, інакше виникатимуть проблеми. У конголезців є таке повір'я, що, знімаючи людину фотокамерою, ти забираєш її душу. Ні, вас не вишлють із країни, але можуть побити чи оштрафувати. Ще більш проблем виникає, коли постає питання спілкування. Лише 10 відсотків 67-мільйонного населення країни знають англійську. Як правило, це або спеціально підготовлені перекладачі, або деякі жителі великих міст. Загалом же всі вони - франкомовні.
- Варто переступити поріг аеропорту та вийти на спекотне повітря, як потрапляєте в оточення зграї темношкірих людей, вони жваво починають щось пропонувати. При цьому зрозуміти їх нескладно - вони намагаються перенести ваші речі, аби заробити "чайові", - розповідає полковник Валерій Дяченко. - Тільки користуватися їхніми послугами не слід поспішати. Часто серед них трапляються природжені аферисти. Наприклад, валізу вони можуть пронести 100 метрів до автомобіля та запросити 100 баксів. Якщо ви спробуєте з ними сперечатися або збити ціну, будьте готові до скандалу. Вони будуть бити по ваших кишенях та істерично вимагати свого. Багато хто із "білих" новачків на цьому ловилися. І не сподівайтеся на допомогу поліції. Вона в таких ситуаціях, як не дивно, приймає нейтральну позицію. При цьому чорношкірий франкофон скоріше зрозуміє франкофона, і до поліцейської дільниці, вірогідніше, доведеться йти вам, ніж місцевому шахраю.
Кухар та охоронець за власний кошт
У великих містах для бідного населення популярною роботою є прибирання вулиць або доставка товару. Декому щастить більше, наприклад кухарю, який готував для наших військових спостерігачів в одному з тімсайтів.
- У нас не було поточної системи харчування та меню з п'яти-шести блюд на кшталт натовських їдалень. Харчі доводилося закуповувати самотужки. Основними стравами в меню були каша, м'ясо та інколи готували щось інше для різноманіття, - згадує полковник Валерій Дяченко. - Добре, що був кухар, якому ми пояснювали, що і як необхідно готувати. При цьому ми сплачували йому зарплатню - сімдесят доларів на місяць. Для членів тімсайта з 4-6 чоловік така послуга недорога. Будинок, в якому ми жили, також не був комфортабельним котеджем. Це було напівзруйноване приміщення з товстими обшарпаними стінами, без вікон та дверей. Навіть без даху. За день ми накрили його очеретом, відгородили свою територію та виставили охоронця - місцевого мешканця (солдата конголезької армії (FARDC)), якого також утримували за власний кошт, причому левова частка грошей припадала його командирові...
Сотня верст до... іншої дружини
Давати роботу місцевим мешканцям не було примхою мілобів. Багато хто з місцевих має великі родини. Та й отримання роботи від військових було швидше проявом довіри один одному.
- Для нашого кухаря ця робота була конче необхідна, адже вони з дружиною мали дев'ятеро дітлахів. Загалом у цій країні мати багато дружин – привілей багатих, - пояснює полковник Валерій Дяченко. - Проте коли під час короткої відпустки на території Танзанії довелося побувати у племені масаїв, тамтешні воїни, які по життю займаються виключно бойовою підготовкою, можуть мати скільки завгодно дружин та, відповідно, дітей.
До якої би з дружин не прийшов масайський воїн, вона повинна його прийняти та нагодувати. Але вранці воїн іде, повертаючись, коли вважає за необхідне. При цьому - ніяких зобов'язань. Живуть воїни у таборах, де й тренуються. Їхньої витривалості може позаздрити будь-який марафонець. Адже вони здатні пройти по савані від 40 до 100 кілометрів, наприклад, в гості до... іншої дружини.
Вадим КОВАЛЬОВ
"Народна армія"
|
