|
|
|
Афганська місія українських миротворців |
|
|
 «Навіщо?» — таким було перше запитання після слів генсека НАТО Яапа де
Хоопа Схеффера і глави українського оборонного відомства Юрія
Єханурова, які заявили, що Київ має намір збільшити чисельність
українського миротворчого персоналу в Афганістані. Хіба не досить того,
що в цій країні вже перебувають десять наших офіцерів? Адже на Банковій
добре знають: в українському суспільстві живий «афганський синдром», а
політики, які представляють опозицію і коаліцію, готові використати
будь-який привід заради блокування трибуни парламенту. То навіщо ще
посилати наших людей у країну, в якій ситуація погіршується, а
кількість загиблих серед військового контингенту Міжнародних сил зі
сприяння безпеці в Афганістані (ISAF) зростає?
Незважаючи на поразки, рух «Талібан» зумів відродитися, і активність талібів останніми роками різко зросла. Вплив прибічників «лютих мулл» посилився не тільки в сільській глибинці, а й у містах. Їхні дії стають дедалі масштабнішими та скоординованішими, а бойові сутички з урядовими військами й підрозділами коаліції відбуваються практично щодня. Причому не тільки на півдні країни, а й у центральній частині Афганістану. Останніми місяцями таліби навіть провели низку успішних терористичних актів у самому Кабулі, де діють підвищені заходи безпеки: вулиці афганської столиці постійно патрулюють військовослужбовці ISAF і місцеві поліцейські.
Але, незважаючи на це, Київ усе-таки ухвалив політичне рішення збільшити чисельність миротворчого персоналу в Афганістані. З проханням пояснити його мотиви «ДТ» звернулося до начальника управління євроатлантичної інтеграції Генерального штабу Збройних сил України Бориса КРЕМЕНЕЦЬКОГО.
— Борисе Володимировичу, чим обгрунтовується необхідність збільшення чисельності українського миротворчого персоналу? Адже в Україні, пам’ятаючи про радянські жертви війни в Афганістані, багато хто виступає проти перебування там наших військових...
— На сьогодні в Афганістані перебувають десятеро офіцерів, відправлені туди відповідно до указу президента України. Вони не беруть участі в бойових операціях. Один із них — спеціаліст із цивільно-військових відносин — проходить службу в штабі ISAF у Кабулі. Сім офіцерів входять до складу литовської групи з реконструкції північної провінції Гор, що займається відновленням освітніх, медичних, адміністративних установ. Ще два офіцери — військові лікарі — у складі литовського контингенту працюють у місті Чакчаран на північному сході Афганістану.
Що ж до розширення нашої присутності, то, як ви знаєте, Афганістан — це проблема номер один як для НАТО, так і для багатьох європейських держав, що докладають зусиль до стабілізації ситуації в цій країні. Природно, Україна не може стояти осторонь цих процесів. Але питання перебування наших військових в Афганістані дуже чутливе для українського суспільства. Тому на порядку денному не стоїть питання відправки військового контингенту або військових для виконання бойових завдань. Ідеться тільки про поповнення нашого миротворчого персоналу кількома офіцерами, які займатимуться логістикою, інженерним забезпеченням, а також питаннями гуманітарного характеру.
Сьогодні багато хто спекулює на нашій участі в ISAF. Один із таких міфів буцімто НАТО тисне на Україну з метою відправки військових в Афганістан. Це не так. Наприклад, у північній провінції Мазарі-Шаріф працює група з реконструкції, створена Швецією. Ця країна не є й не прагне стати членом Північноатлантичного альянсу, однак активно співпрацює з НАТО у рамках ISAF. В Афганістані є фахівці з Фінляндії, Нової Зеландії, Австралії, Японії. Усього з майже сорока держав. Інакше кажучи, у світі розуміють, що не можна стояти осторонь тих процесів, які відбуваються в Афганістані, і що лише спільними зусиллями можна вирішити проблеми відновлення країни, боротьби з тероризмом та наркотиками.
— Ви думаєте, ваші аргументи переконають опонентів збільшення кількості нашого миротворчого персоналу в Афганістані?
— Збройні сили України виконують завдання, покладені на них керівництвом держави, Верховним головнокомандувачем. У нас є розуміння того, що ми не можемо стояти осторонь світових процесів, як страус, сховавши голову в пісок. Ми також розуміємо, що суспільство не сприйме відправки в Афганістан бойових підрозділів. При цьому слід зазначити: в Афганістан їдуть тільки за власним бажанням, нікого туди силоміць не відправляють.
— Чи потрібна згода Верховної Ради на збільшення чисельності нашого персоналу в Афганістані?
— Ні. На це рішення потрібна тільки зміна в указі президента від 26 січня 2007 року. Відповідно до Закону «Про участь України в міжнародних миротворчих операціях», особовий склад може брати участь у миротворчій операції або як контингент (військовий підрозділ, оснащений штатною зброєю і технікою), або як персонал (окремі військовослужбовці). Для відправки миротворчого персоналу досить указу президента. Що ж стосується контингенту, то рішення про його відправку приймається виключно Верховною Радою України за поданням президента. Нагадаю, у нас сьогодні є тільки два контингенти: у Косові (під егідою НАТО) і в Ліберії (під егідою ООН). Решта наші миротворчі місії — це персонал.
— За інформацією «ДТ», планується збільшити чисельність миротворчого персоналу до тридцяти осіб. Що робитимуть ці офіцери? Чи будуть серед них вертолітники?
— Можу вас запевнити, що не йдеться про тридцять офіцерів. Планується розширити групу всього на кілька людей. Якими будуть їхні функції — це питання нині обговорюється з литовськими колегами.
На робочому рівні до нас надходило багато звернень із пропозиціями спрямувати в Афганістан контингент, вертольоти, якісь спеціальні групи для охорони аеродромів тощо. Але, зважаючи на історію, ми розуміємо, повторюю, що ця тема дуже чутлива для суспільства. Тому питання відправки в цю країну підрозділів, вертолітників навіть не розглядається.
— Через брак коштів, які виділяються з бюджету Міноборони, цього року під загрозою згортання опинилося багато миротворчих операцій, у яких беруть участь українські військовослужбовці. Хто фінансує перебування нашого миротворчого персоналу в Афганістані?
— Справді, держава, яка бере участь у миротворчих операціях НАТО (а операція ISAF проходить під егідою альянсу), має сама фінансувати свій контингент. Що стосується українського миротворчого персоналу в Афганістані, то наша країна оплачує тільки грошове утримання своїх військових. Можу сказати, що це невеликі гроші, деякі державні службовці в Україні отримують набагато більше. Решту забезпечують литовські збройні сили: підписано відповідну угоду з Литвою і НАТО. Крім того, у рамках фонду «Варшавська ініціатива» Сполучені Штати планують надати в розпорядження наших офіцерів два броньованих автомобілі. Гадаю, на початку березня ми їх одержимо.
— Чому українські офіцери перебувають у складі литовського контингенту, а не шведського, британського чи, скажімо, польського?
— Є кілька причин. По-перше, у нас склалися дружні стосунки зі збройними силами Литви. По-друге, це умови забезпечення, які нам запропонувала литовська сторона. По-третє, до уваги береться і чинник безпеки наших офіцерів. В Афганістані найнебезпечніші провінції містяться на півдні та на південному сході. Провінція Гор — на північному заході країни — одна із найбезпечніших в Афганістані: тут не йдуть бойові дії. Тому найдоцільнішою вважається участь у литовській групі з реконструкції провінції Гор.
До речі, з міркувань безпеки ми не ввійшли до складу польського контингенту. Як ви знаєте, з поляками в нас давні партнерські відносини. В Іраку наша бригада була у складі польської дивізії. У Косові стоїть спільний українсько-польський батальйон. Польща нині розгортає свої підрозділи в Афганістані у південно-східній провінції Газні. І, звісно ж, обговорювалася наша можлива участь у складі польського контингенту. Але в цій провінції складна обстановка: є реальні загрози безпеці персоналу. Тому було прийнято рішення послати наш миротворчий персонал у складі литовського контингенту в провінції Гор.
***
Пояснюючи у приватних розмовах мотиви планів збільшення чисельності нашого миротворчого персоналу в Афганістані, у зовнішньополітичному та оборонному відомствах наголошують, що участь наших військових в операції НАТО в цій країні дозволяє Києву демонструвати послідовність у проведенні політики євроатлантичної інтеграції. Що зовсім не зайве, з огляду на відсутність успіхів у сфері економічних реформ і демократичних перетворень у нашій країні. А крім того, рішення збільшити кількість наших миротворців в Афганістані додасть Києву аргументів у його зусиллях забезпечити участь української делегації в ювілейному саміті НАТО 3—4 квітня.
А ось що стосується українського Верховного головнокомандувача, то можна припустити, що він ставив перед собою й іншу мету, коли, зробивши символічний жест у бік НАТО і Сполучених Штатів, вирішив мінімально збільшити українську присутність в Афганістані. Вашингтон із розчаруванням спостерігає за внутрішньополітичним протистоянням в Україні та президентом, який втрачає популярність. Тому для Ющенка нині важливо створити передумови для діалогу з новою адміністрацією Білого дому. Заради цього, за непідтвердженою неофіційною інформацією, у Києві навіть готові відправити в Афганістан групу вертолітників. Свого часу тим самим шляхом пішов Леонід Кучма, відправляючи в Ірак український контингент.
Для Вашингтона зараз важливе максимальне посилення присутності в Афганістані країн—учасників Міжнародних сил зі сприяння безпеки. Причому як у гуманітарному секторі контингенту ISAF, так і у військовому. Ось і напередодні зустрічі в Кракові міністрів оборони країн—членів Північноатлантичного альянсу глава Пентагона Роберт Гейтс повторив: адміністрація Сполучених Штатів готова збільшити американську присутність, але Вашингтон очікує, що і його союзники зроблять більше. Згодом Гейтс заявив, що близько двадцяти держав готові тією чи іншою мірою збільшити свою присутність у цій країні. Але проблема для Сполучених Штатів полягає в тому, що їхні союзники з Північноатлантичного альянсу не поспішають посилати додаткові війська не тільки у південні, а й у північні афганські провінції. Втім, збільшення чисельності контингенту антитерористичної коаліції зовсім не означає, що ситуація в країні поліпшиться. А наявність в Афганістані українських миротворців не свідчить про те, що Україна залишиться для Вашингтона в числі його зовнішньополітичних пріоритетів.
|
|
|
|
