Невивчені уроки минулого
Двадцять років тому радянські війська пішли з Афганістану. Що вони
залишили після себе й чим запам’яталися афганцям — вивчав The New Times
у статті Леоніда Млечина «Прощання слов’янки».
«Коли радянські війська залишили Афганістан, автор проїхав через
гірський перевал Саланг — це єдина дорога, що вела з Термеза до Кабула.
Їзда гірським серпантином приємно гарячить кров. Але варто було
подивитися вниз — і дихання перехоплювало. Не через висоту. Там, під
укосом, нескінченне кладовище підбитих і спалених радянських машин... У
бензині, що горів, горіли молоді життя...»
Ці жертви не допомогли Афганістану, а швидше загострили ситуацію в країні.
«Афганістан завжди був відсталою країною, але все-таки там існував уряд, були школи, лікарні. Революція, введення радянських військ, міжусобна війна, зброя, яку щедро роздавали афганцям, — все це зруйнувало країну. Афганської держави більше немає, і навряд чи вона відновиться найближчим часом. Це територія, яку роздирають на частини групи безграмотних молодих людей, озброєних калашниковими. Ці юнаки впевнені, що вони знають абсолютну істину. Вони кажуть, що у всьому слідують Корану. Але вони не читали цю священну книгу, бо вони безграмотні».
«До ісламу молоді афганці прийшли політичним шляхом, а не внаслідок релігійного шукання. До введення радянських військ Афганістан був цілком світською державою, тепер там можлива лише теократія. Іслам став релігією опору радянському вторгненню. Швидше за все, Осама бен Ладен не став би терористом, якби не радянське вторгнення в Афганістан, — займався б бізнесом і нікого не турбував».
Фатальну помилку, на думку автора статті, зробили в Афганістані і Сполучені Штати. Американська розвідка допомагала ісламським терористам в Афганістані влаштувати радянській армії «кровопускання». Сполучені Штати хотіли, щоб і в Радянського Союзу був свій В’єтнам.
«Американці погано уявляли собі, з ким вони мають справу. Після виведення радянських військ з Афганістану Сполучені Штати абсолютно забули про цю країну. 11 вересня 2001 року Афганістан нагадав про себе. Але роль американців усе-таки вторинна. І ось уже майже вісім років вони намагаються протистояти талібам».
«Для американців це чужа війна. Вони продовжують воювати з талібами, поки незрозуміла доля Осами бен Ладена. Що буде, якщо їм набридне і вони підуть з Афганістану? У нас у країні, як і десять років тому, почнуть гадати: чи дійдуть таліби до Казані?»
«Для Росії найкраще, якби Афганістан вдалося якимсь дивом повернути до ситуації 1978 року, коли ще не відбулася Квітнева революція. А ще краще — до ситуації 1973 року, до тих часів, коли в країні ще існувала монархія і до нашої країни афганці чудово ставилися. Але чудес не буває», — завершує публікацію Леонід Млечин.
Друга стаття цього ж видання написана французьким репортером Анн Нива, яка намагається передбачити, як вплине зміна американської адміністрації на долю Афганістану та його президента Хаміда Карзая.
У своїй статті «Розколоте «царство орлів» автор вважає, що політичний клас у сьогоднішньому Афганістані розколений, і здається, немає фігури, яка могла б об’єднати націю.
«Радянські уроки афганської війни» намагається проаналізувати в редакційній статті The Washington Times: «Всупереч існуючій думці, Радянський Союз під час афганської війни покладався аж ніяк не лише на свою військову потужність. Якщо уважно придивитися до радянської стратегії протиповстанських дій, то можна зрозуміти, що вони намагалися активно проводити політичні реформи, розвивати економіку, інфраструктуру, освіту і всі ті елементи, що сьогодні складають основу проекту «розумної сили». Але головною помилкою Москви було те, що вона старалася створити стабільний і згуртований Афганістан із міцною центральною владою. А контроль із центру глибоко чужий афганській політичній культурі і способу життя. Його не можна було встановити ніякою військовою силою і політичним торгом. Чим більше упирався Радянський Союз, тим більше їм чинив опір народ».
Афганській темі присвятив серію статей тижневик «Эхо планеты» N 6. «Афганістан нікого нічому не навчив», вважає завідуючий сектором Афганістану Інституту сходознавства РАН, доктор історичних наук Віктор Коргун. «Вважаю, — зазначив вчений, — що справжніх, гідних уроків ніхто не засвоїв. Це показала недавня війна в Грузії. Та й під час війни в Чечні повторилися деякі негативні явища, що мали місце в Афганістані. Наприклад, відомі випадки продажу зброї нашими генералами чеченським сепаратистам. Те ж саме відбувалося в Афганістані, коли продавалася зброя моджахедам».
Борис Громов, командувач 40 армії, який останнім перетнув афгано-радянський кордон, має протилежну думку. Стаття «Наші жертви в Афгані були не даремні». На своїй прес-конференції, яку цитує журнал, генерал сказав: «Зовсім недавно, в серпні минулого року, сталися відомі події в Осетії. Вони нагадали приказку: хочеш миру — готуйся до війни. А щоб готуватися до важких випробувань, треба мати почуття гордості, знати, що мужність, героїзм і солдатська честь у Росії були, є і будуть».
Генерал Гарєєв, який сьогодні є президентом Академії військових наук, вважає, що ті уявні загрози, що спочатку спонукали СРСР здійснити вторгнення в Афганістан, живі й сьогодні. «Кремлівське керівництво побоювалося, що ісламістська революція іранського зразка розповсюдиться на радянську Центральну Азію. Відтоді ця проблема лише посилилася, і Гарєєв висловлює сумнів у тому, що в нинішньої місії НАТО в Афганістані є більше шансів на забезпечення довготривалої стабільності», — пише Фред Уейр у Christian Science Monitor. У статті «Москва знову дивиться на Афганістан через двадцять років після відступу» він цитує Гарєєва: «В Афганістані військовими засобами нічого не можна зробити. Якщо американці продовжуватимуть ту політику, що вони проводять зараз, то все буде даремно».
«Країни Заходу зазнали значно менше жертв, але НАТО не добилася якихсь серйозніших успіхів, ніж СРСР. Як і свого часу росіяни, війська західного Альянсу окуповували, за великим рахунком, лише Кабул і столиці провінцій», — визнає кореспондент Guardian Джонатан Стіл. У публікації «НАТО грузне в афганському болоті сильніше, ніж свого часу Росія» він пише: «Сьогодні Америка потрапляє в Афганістані в таку ситуацію, що згадувати події двадцятирічної давності і смішно, і сумно... Вторгнення, що проводиться під керівництвом США, вже триває майже стільки ж, скільки радянське. На цій стадії своєї війни росіяни вже готувалися йти, а США з НАТО, навпаки, готуються увійти ще глибше: якщо план Барака Обами з відправки до Афганістану ще 30 тисяч солдатів буде виконаний, і якщо США все ж отримають додаткову допомогу від НАТО, то загалом коаліція триматиме в країні трохи менше, ніж свого часу СРСР (максимум — 115 тисяч осіб)».
Чому якщо? Бо, як зауважує Daily Telegraph, Європа не відгукнулася на заклик США відправити додаткові війська до Афганістану. Міністр оборони США Роберт Гейтс висловив «розчарування» позицією союзників, заявивши, що підкріплення надзвичайно необхідне в переддень призначених на серпень президентських виборів в Афганістані. Financial Times зазначає, що це розчарування для США прийшло вслід за іншим — рішенням Киргизії відмовити Вашингтону в оренді бази ВПС під Бішкеком. Це, щоправда, не вплинуло на відправку до Афганістану додаткових 17 тисяч військовослужбовців.
«Здається, в Афганістані все йде по колу. Все повторюється. Кількість іноземних солдатів зростає, а війна продовжується. Настає весна, і починається новий «сезон боїв». І все-таки дуже добре, що зараз бої проходитимуть без нас», — підсумовує Андрій Правов на сторінках «Эхо планеты» у статті «Калашников замість мотики».
|
