 Коли третій вертолітний полк Сухопутних військ України відкривав парад
до 17-ої річниці незалежності України, у льотчиків, що летіли над
Хрещатиком, переможно билися серця. Тоді вони ще не знали, що пройде
зовсім трохи часу, і настрій тріумфаторів зміниться на кардинально
протилежний. Сьогодні на їх полковому аеродромі тихо, вертольоти
стоять, накриті чохлами, і в повітрі пахне не гасом, а скандалом.
Річ у тім, що незабаром 41 вертольотчик з полку повинен летіти до Ліберії, на чергову ротацію 56-го окремого вертолітного загону. Тобто потрібно готуватися, і не лише вивчати керівні документи і займатися стрільбами, фізичною підготовкою, що робиться зараз, а виконувати те, до чого кожна з цих людей призначена — літати. І це не романтичне покликання душі, а серйозна вимога ООН — кожен вертольотчик-учасник місії залежно від класу і посади повинні мати певну кількість годин, проведених у повітрі. Командир екіпажа, наприклад, 1000 годин, з них не менше 200 годин на конкретному типові вертольота. Пілоти зобов'язані бувати в піднебессі як вдень, так і вночі, у тому числі в складних метеоумовах.
Вертольоти піднімалися в піднебіння третього грудня. Це означає, що для третього класу льотчиків вимога підніматися в піднебіння не менше одного разу в три місяці вже порушується. Люди втрачають навики, втім, як і техніка. Правда, недавно вертольоти підняли в піднебіння, вони повисіли в повітрі і приземлилися. Для більшого в полку немає пального. Полковник Ігор Якименко, командир полку, звичайно, приберіг 52 тонни на крайній випадок, адже два вертольоти постійно знаходяться на бойовому чергуванні, на охороні наших кордонів. Але стандартна потреба полку в паливі в місяць складає не менше 200 тонн, в режимі повної економії — 150 тонн. Правда, ми вже так наекономили, що вертольоти не літають вночі і, порушивши вимогу знаходитися в піднебінні в складних умовах певний термін, вже повинні відновлювати ці навики. І якщо, не дай Бог, станеться критична ситуація, наприклад велика пожежа або землетрус, то невідомо, чи піднімуться вертольоти на допомогу людям негайно? Звичайно, вертольоти, ризикуючи собою і технікою, полетять, але чому ми всі повинні робити через надзусилля?
Якщо найближчим часом, через тиждень-дві, пальне в полку з'явиться, ситуацію з Ліберією ще можна буде врятувати. До речі, коли готувалася попередня ротація, було використано 600 тонн пального. Сьогодні полк, який дислокується в Бродах, просить хоч би 300. Інакше Україна заробить черговий негативний імідж, утворивши прецедент, якого ще не було в історії —не підготує свої вертольоти до ротації. А досвід, якого набувають наші військові льотчики в миротворчій місії ООН в Ліберії, для армії і нашої держави взагалі є безцінним. Адже пілоти мають можливість налітати від декількох сотів до декількох тисяч годинників в африканському піднебінні. (Я вже не говорю про те, що за кожну годину знаходження в повітрі одного вертольота Україна отримує чималі кошти.)
Ігор Якименко — пілот першого класу. Він вже побував в декількох закордонних місіях, тобто досвід у нього чималий. Проте і йому, щоб відновити навики, потрібний зараз не менше 5 тонн, через полгода на це треба буде витратити вже 8 тонн, а через рік — 12. І так для кожного вертольота полку, які в Україні вважаються чи не самими дослідними. До речі, всі ці люди не бояться за своє майбутнє і майбутнє своїх сімей. Так, 80 відсотків льотного складу сьогодні не мають житла. Проте вони в місяць отримують не менше 6—8 пропозицій від приватних структур і, звичайно ж, не лише українських. Отже за бажання, звільнившись з Озброєних сил України, можуть отримувати хороші зарплати від олігархів, які все більше хочуть мати в своїй власності вертольоти. Слава про вправність вертольотів 3-го полку, і це без якої-небудь іронії, рознеслася далеко за межі нашої держави. Їх уміння повною мірою було використане при ліквідації наслідків торішньої повені в західних областях України. Десятки врятованих людей, сотні тонн гуманітарних вантажів, перевезених у відрізані стихією населені пункти. І все це удалося виконувати без зайвих випадків і трагічних ситуацій, завдяки саме професіоналізму вертольотчиків.
Проте в нинішній ситуації може утворитися цілий прошарок льотчиків, які рахувати себе такими можуть лише номінально. Справжню майстерність молоді пілоти можуть отримати, лише попавши до армійські полиці. Як це робиться сьогодні — можете собі представити. І це — одна сторона медалі; друга — хто учитиме «жовторотики», якщо дослідні розбіжаться хто куди? Тому Ігор Вітальевіч сумно констатує: «Не за себе турбуємося — за державу образливо...»
Хто ж може «розрулити» цю ситуацію реально — нвідомо. Перша група вертольотчиків повинна прибути до Африки в кінці травня. А до того часу — виконати всі підготовчі програми по стандартам ООН.
|
