|
|
|
Військовий парад: амбіції та можливості. |
|
|
 Нещодавно на колишньому радянському просторі відбулися урочистості,
присвячені річниці Великої Перемоги над нацистською Німеччиною. На
хвилі цього свята наші державні чиновники озвучили низку планів, до
реалізації яких не можна поставитися однозначно. Так, міністр оборони
Юрій Єхануров на урочистих зборах на честь Дня Перемоги заявив про
отримане від президента Віктора Ющенка доручення готувати черговий
військовий парад до Дня Незалежності, в якому передбачаються й
демонстраційні польоти військової та цивільної авіації.
СПОСТЕРЕЖЕННЯ ТА РОЗДУМИ
Урочисті заходи, які відбувалися 9 травня на головній площі країни, змусили задуматися над проведенням військового параду. У цей день представники центральних органів влади, народні депутати, активісти ветеранських організацій разом пройшлися Хрещатиком. Попереду колони - всього-на-всього одна одиниця бойової техніки - бронетранспортер з муляжем Прапора Перемоги. На жаль, очевидно через вік і технічний стан машини з неї в результаті повалив дим. Усі інші складові нашої «військової могутності» також виглядали досить скромно: військові оркестри та ліцеїсти Київського військового ліцею імені Івана Богуна.
Багато що пізнається в порівнянні. У наших північних сусідів ставлення до Дня Перемоги трохи інше. Найменше хотілося б хвалити чиюсь владу, але буває, коли в когось зовсім не соромно чомусь повчитися. У Росії крім нових державних проектів із соціальної підтримки ветеранів влада системно працює над питаннями консолідації нації. І святкування перемоги в Другій світовій війні - привід для цього більш ніж вагомий. Саме під цим кутом варто розглядати проведений у Москві парад Перемоги, що став одним із наймасштабніших за останні роки. У ньому взяли участь 9 тисяч військових, більше 100 одиниць сухопутної техніки та майже 70 літаків і вертольотів, у тому числі стратегічні бомбардувальники.
Чи можемо ми ганятися за росіянами? І чи варто це робити? Напевно все-таки ні, хоча в глибині душі хотілося б побачити щось подібне за масштабом, яскравістю й емоційністю на майдані Незалежності. Але ж на військовому параді заведено демонструвати досягнення в справі відновлення, реформування, будівництва армії...
Емоції емоціями, однак існують і реалії. Не хто інший, як міністр оборони, в газеті «Народна армія» від 7 травня чесно описав ситуацію, що склалася в наших Збройних
силах. За його словами, через недостатні ресурси знизилися темпи виконання Державної програми розвитку озброєння і військової техніки Збройних сил на період до 2009 р., оскільки вона була профінансована лише на 73%. А зважаючи на технічний стан та фактичні терміни експлуатації більшості зразків техніки, вона потребує модернізації чи заміни.
До того ж фінансово—економічна криза вкрай негативно вплинула на оборонний бюджет України 2009 р. Сьогодні його гарантована складова становить лише близько 0,87 % від ВВП і фактично в 1,3 рази менша, ніж у 2008 р. таких депресивних показників оборонного бюджету Україна не мала від початку свого незалежного існування. Подібний рівень бюджетного фінансування на сучасному етапі можна спостерігати лише Молдові та Люксембурзі.
Невиправдано жорсткі обмеження витрат на оборону унеможливлюють у 2009 р. здійснити підготовку вітчизняних Збройних сил до виконання покладених на них завдань. Потреби стосовно професіоналізації ЗС будуть забезпечені лише на 20%. Відбудеться значне (на 45-60%) скорочення проведення основних заходів їх підготовки (тільки кожна п'ята військова частина зможе виконати завдання за призначенням). Можна вести мову і про обвальне погіршення технічного стану наявного парку озброєння і військової техніки, оскільки потреби для підтримання їх у боєздатному стані будуть забезпечені лише на 12%.
Автор не претендує на статус експерта в сфері військового будівництва. Але питання очевидне навіть неспеціалісту: за рахунок яких ресурсів і якою ціною в нинішніх умовах готуватиметься і проводитиметься військовий парад у Києві?
«НЕ ДО ЖИРУ, БУТИ Б ЖИВУ»
Майже одночасно з заявами держчиновників про плани провести військовий парад на майдані Незалежності стався черговий випадок захоплення українських громадян сомалійськими піратами. Грецьке судно «Аріана», на борту якого перебувало 24 українці, було захоплене 2 травня за 250 миль на південний захід від Сейшельських островів в Індійському океані. Корабель прямував з Бразилії на Близький Схід з вантажем у 35 тис. т сої. На борту морського транспорту залишилося 10 «корсарів», які доправили свою «здобич» до берегів Сомалі в порт Хобьо.
На жаль, ми вже дійшли до такої ситуації, коли слова «черговий» і «захоплення піратами» стали використовуватися разом і досить часто. Тема не нова, і тому МЗС України разом з іншими міністерствами і відомствами нещодавно детально вивчили аспекти залучення України до операції ЄС із боротьби з морським піратством «Аталанта». Пропозиції МЗС були передані в Кабмін, однак для залучення нашої держави до операції з боротьби з піратством не знайдено фінансових ресурсів. Хоча за словами заступника міністра закордонних справ України Костянтина Єлисєєва: «Сума дуже мізерна порівняно з тією вигодою, з тими перевагами, які ми одержимо в результаті участі в цій операції».
Швидко підрахувало витрати, в які обійдуться військові аспекти боротьби з піратами, і військове відомство. Уже 6 травня його керівник Юрій Єхануров заявив, що Україна здатна забезпечити «роботу» наших військових кораблів у проблемному районі. Але при цьому він звернув увагу, що цей проект потребує значного фінансового забезпечення: «Робота одного корабля, якщо ми будемо тримати його постійно біля берегів Сомалі, на місяць буде обходитися на рівні 35 млн грн. Це включає забезпечення ходу туди, роботи там і повернення назад. Питання - у постановці завдання і фінансуванні...».
Невже не є очевидною неможливість порівняння двох різних речей: знаходження ресурсів для порятунку наших співвітчизників, які опинилися в заручниках у бандитів, чи виділення приблизно такої ж суми на банальну показуху? Невипадково на думку спадає чиєсь дуже влучне висловлювання, що криза починається не в економіці чи фінансах, а в головах...
Крім емоцій існує ще й здоровий глузд. Адже неписані правила передбачають демонстрацію на параді досягнень у справі відновлення арсеналів збройних сил. Заради гордості за власну націю та на страх недругам... На жаль, навіть деякі зразки сучасної зброї та військової техніки, створені національним ОПК, військове відомство закупити не може. Навіть у кількостях, необхідних для формування парадного розрахунку механізованої колони...
Порівняйте самі, що важливіше: провести військовий парад, на якому нам особливо нема чого й показати нового, чи ж кілька місяців утримувати бойовий корабель у районі піратської активності, не на словах, а на ділі захищаючи українських громадян? Питання більше риторичне, і потребує відповіді, підтвердженої на практиці...
|
|
|
|
