|
|
|
Випробування історією |
|
|
 Без минулого немає майбутнього. Тож нескладно спрогнозувати його для
держави, де суспільство має вкрай спотворену історичну пам'ять і, як
наслідок, низький рівень національної свідомості та почуття
громадянської солідарності. Це про нас, українців. На жаль, об'єктивні
реалії такі, що ми й сьогодні маємо викривлене уявлення про історичні
процеси, які відбувалися в Україні.
Тим часом, скажімо, в сусідній Російській Федерації на державному рівні ухвалено рішення про створення комісії із захисту історичного минулого. Та все-таки 18 років відновленої незалежності, а ще більше остання "п'ятирічка" реальної свободи слова зробили свою справу. Ще тільки розмови про те, що новий навчальний рік може ознаменуватися вилученням з програм вишів дисципліни, яка покликана займатися "встановленням і поясненням подій, суспільних і культурних явищ", спричинили в суспільстві "штормове попередження".
ЧИМ ОБГРУНТОВУВАЛИСЯ НОВАЦІЇ
Якщо докладніше, то обов'язковий курс "Історія України" був названий "вузько спрямованим" і таким, що "безпосередньо дублює шкільний". Натомість новий - "Історія української культури" - мав стати більш фундаментальним, "де під словом "культура" слід розуміти не лише мистецьку діяльність чи літературну творчість, а весь спосіб життя української спільноти, включно з культурою політичною, релігійною, військовою, науковою".
Один з аргументів на користь запровадження новації, на думку заступника міністра освіти і науки Тараса Фінікова, є те, що в більшості країн сучасного світу одним з центральних курсів світоглядної гуманітарної підготовки є історія світової та європейської цивілізацій. У кожній країні вона тісно пов'язана з національним контекстом.
- Той обсяг часу, - сказав він, - який відведено на вивчення історії України в середній школі, є доволі великим і достатнім, щоб сформувати за умови нормального викладання і нормального вивчення достатньо добре уявлення у студента про історію рідної держави і нації. Тому ми спробували цим кроком акцентувати увагу не лише на політичній стороні, яка домінує в більшості підручників з історії України, а максимально підкреслити інші складові нашого соціуму.
Тож Міністерство освіти і науки може запропонувати навчальним закладам розпочати вивчення цього курсу як з першого, так і з другого семестру 2009/2010 навчального року, повідомила прес-служба відомства.
У разі ухвалення міністерством рішення про введення курсу історії української культури будь-який ВНЗ України зможе ввести вивчення історії України за рахунок варіативної частини навчальних дисциплін.
НА НАШІЙ НЕСВОЇЙ ЗЕМЛІ?
Слід зазначити, що особливу стурбованість ця новина викликала у фаховому середовищі. Передусім науковці наголошують, що такі поспішні і непродумані зміни завдадуть значної шкоди державності, формуванню патріотичної молодої людини. Особливо в сучасних умовах регулярних інформаційних атак на її свідомість, що грунтуються на проросійських уявленнях про наше минуле.
Завідувач кафедри Київського національного лінгвістичного університету Юрій Терещенко згадує, як попередня влада дбала про ідеологічну забезпеченість свого існування. Тоді в усіх, навіть "найтехнічніших" вишах протягом двох або трьох семестрів викладався повноцінний курс історії КПРС. Це давало змогу радянській державі утверджувати себе, формувати покоління молодих людей з відповідними настроями.
- Ефективність цієї праці була такою, що її наслідки ми спостерігаємо й сьогодні. Як у свідомості старшого покоління, так і молоді, яка бере приклад з батьків. Саме компартійна заангажованість стає для них визначальною при формуванні свого ставлення до того, що відбувається в незалежній Україні, - впевнений науковець.
Не в останню чергу через це так складно пробивався курс історії України до вищої школи. На хвилі демократичних процесів перебудовчого періоду під тиском громадськості його коротенькі екскурси були започатковані в окремих навчальних закладах. Тільки після проголошення незалежності почали створюватися кафедри, складено трисеместрову програму курсу. Здавалося б, предмет нарешті посів належне йому місце серед інших гуманітарних дисциплін.
Однак все це відбувалося наперекір ворожому ставленню консервативних кіл. Тож не менш стрімко пішов зворотний процес, і курс скоротився аж до нинішніх... 34 аудиторних годин, а подекуди був зовсім вилучений. Як можна за цей час спілкування зі студентами досягти якихось зрушень у їхній свідомості, громадянських позиціях? Ось чому викладачі-історики згадують слова Олександра Довженка, сказані ним у сталінські часи: "Єдина країна в світі, де не викладалася в університетах історія цієї країни, де історія вважалася чимось забороненим, ворожим і контрреволюційним - це Україна".
Загалом, на думку Юрія Терещенка, намір викреслити цей курс має призвести до драматичних наслідків, бо викладання історії України в школі і виші чи не єдина оаза, де, наперекір потоку дезінформації, можна почути адекватні речі про історичне минуле країни.
НЕ ДУБЛЮВАТИ, А ОСМИСЛЮВАТИ
Тим часом викладачі з багаторічним досвідом роботи в середній і вищій школі свідчать, що викладання курсу історії України в жодному разі не можна розглядати як механічне дублювання шкільного, хоча б через вікові відмінності учня і студента. Формування особистості, її світогляду та моралі у студентські роки відбувається на принципово інших психолого-фізіологічних засадах.
Доречно згадати і слова заступника міністра освіти і науки Павла Полянського, який у розмові з журналістами зазначив: "Не забуваймо, що ми маємо справу з дітьми. В школі, як відомо, чиста наука не вивчається, а основи наук. І важливо, щоб дебати вчених залишалися в їхньому колі. Бо діти мають отримати виважену систему знань. А у вишах у них буде поле для дискусій - це інший рівень".
Завідувачка кафедри української мови Національного університету "Києво-Могилянська академія" Лариса Масенко присвятила обговоренню цієї проблеми семінарське заняття. Студентські відповіді можна узагальнити так: у школі ми вивчали вітчизняну історію в обмеженому обсязі - на рівні запам'ятовування окремих дат, подій і фактів, а в академії вчимося осмислювати матеріал, це вже зовсім інший курс.
Стурбованість професорки викликала поспішність, з якою запроваджується новий курс.
- У нас немає не те що достатньої кількості висококваліфікованих фахівців для викладання саме історії української культури, а й загалом концепції української культури, відсутні підручники з української культурології, - каже вона.
Для її колеги з Києво-Могилянської академії, доктора історичних наук Юрія Мисика, не зовсім зрозуміло, чому більш широкий курс історії, який охоплює практично всі аспекти буття, слід міняти на вужчий. Скажімо, яким чином в курсі української культури викладати трагедію Голодомору? Або до якого розділу віднести історію УПА - військового мистецтва? Тоді вже не важливо, хто учасники цього руху, за що вони боролися?
До того ж, каже він, за роки незалежності напрацьована не тільки методика викладання історії України, підготовлені викладачі, написані підручники, створено наукову базу.
- У більшості країн історія держави є обов'язковим предметом, у тому числі і в розвинених демократіях, які вже могли б і не звертати на це уваги. Експеримент з відмовою від такого курсу провели в США, однак після подій 11 вересня його відновили.
Професор Національного університету ім. Тараса Шевченка Ярослав Калакура підкреслює, що молода людина повинна не просто знати факти, події, а й обдумувати, оцінювати, аналізувати їх. Недарма кажуть, історія - вчителька життя.
- Для Української держави в період відновлення важливо, щоб її інтелектуальні сили, а це вишівська молодь, добре знали насамперед власну історію, щоб спиратися на ці знання під час розв'язання різноманітних проблем. Наше суспільство розколоте й через те, що є різне тлумачення подій, діячів, які змінювали хід історії. Скажімо, для одних Петлюра ворог, для других - патріот. Доки ми не виробимо більш спільне розуміння нашої історії - не станемо нацією, не сформуємо національну ідентичність.
Післямова. На одній з останніх прес-конференцій міністр освіти і науки Іван Вакарчук повідомив, що з нового навчального року обов'язковими для вивчення в гуманітарному блоці вишів будуть: українська мова (за професійним спрямуванням), історія України, філософія, історія української культури, іноземна мова. Відповідно на них відводиться: перші три предмети - по 108 академічних годин, іноземна мова - 180, історія української культури - 72 години.
Наталя БОРОДЮК
|
|
|
|
