|
|
|
«ТОРПЕДОЮ — ПЛІ!» або Чи потрібен Україні свій підводний флот? |
|
|
 Після розпаду «соціалістичного табору» і подальшого краху Радянського
Союзу на морських театрах воєнних дій розпочався хаотичний розподіл зон
впливу військово-морських сил новоутворених держав. І тих, що
перебувають у воєнних блоках, і позаблокових, за винятком хіба що
України — у нас таке поняття, як морська потужність держави, в Законі
«Про оборону України» не згадується взагалі!
Хто сьогодні заперечуватиме, що Україна як держава вже відбулася з усіма необхідними атрибутами влади, у тому числі зі своїми Збройними Силами. Та чи є повноцінним цей інструмент оборони держави в частині флоту, якщо один-єдиний підводний човен U01 «Запоріжжя» (колишня Б-435 Чорноморського флоту) останній раз самостійно виходив у море ще в 1994 році? Отже, може статися, що невздовзі ми взагалі перестанемо бути країною підводного флоту. Ми — держава, яка ще має кадри професіоналів-підводників, верфі Миколаєва і Керчі, відмінну, перевірену часом інфраструктуру для підводного флоту в Севастополі. Ми — народ, який дав світу легендарних підводників, чиї імена навіки вписані в героїчний літопис флоту!
Важко погодитися з тими, хто вважає, що підводний човен нашій країні не потрібний. Але водночас важко і не погодитися, адже конкретно цей підводний човен водотоннажністю 2550 т ні за своїми характеристиками (типовий океанський човен рівня перших післявоєнних десятиліть!), ні за віком (29 травня наступного року «Запоріжжю» виповнюється 40 років!), ні за кількісним складом (аж одна одиниця!) дійсно нам не потрібен. А що ж потрібно?
Аналіз нинішнього стану і перспектив розвитку ВМС країн Чорноморсько-Азовського басейну показує, що для створення ефективного «підводного щита» присутність в цій акваторії великого угрупування підводних сил зовсім не обов’язкова. Вистачить знаходження в районах бойового патрулювання й двох субмарин, а для цього їх загальна чисельність у ВМС має складати 4–5 одиниць — окремий дивізіон або бригаду. Присутність же великих, водотоннажністю 1000 т і більше, — а надто океанських — підводних човнів на даному географічно ізольованому і невеликому за розміром морському театрі воєнних дій взагалі недоцільна. Зважаючи на досвід застосування дизель-електричних субмарин провідними морськими державами, у тому числі на Чорному морі під час Другої світової, можна впевнено стверджувати, що Україні для оборони своїх морських рубежів і прибережних комунікацій потрібні саме малі підводні човни. Нині практично всі країни, флоти яких базуються в акваторії Чорного моря, мають свої підводні сили. І якщо Україна прагне стати повноцінною морською державою, вона просто зобов’язана ініціювати питання про формування підводних сил у складі своїх ВМС.
Отже, доцільно будувати малі дизель-електричні підводні човни, причому і для себе, і на експорт. За основу можна взяти німецьку субмарину проекту 206 водотоннажністю 520 т, яка вже апробована на багатьох морських театрах воєнних дій, а головне — довела правильність самої ідеї застосування малих підводних човнів в сучасних умовах.
Сьогодні Україна ще має достатню кількість підприємств суднобудівної галузі. Вона є однією з країн-лідерів у галузі дизелебудування, має прекрасну базу для виробництва акумуляторів у великих обсягах, володіє цілим комплексом підприємств, що створюють відповідні системи управління. Також слід врахувати значну кількість судноремонтних заводів — у Севастополі, Ізмаїлі, Іллічевську, Одесі й Херсоні. Тобто база для будівництва підводного флоту у нас є.
До речі, Україна вже має досвід будування підводних човнів. Ремонтна база збереглася, а разом з нею й підготовлені кадри, які можуть і вміють створювати підводні човни. Але їх — одиниці. Тому якщо зараз не створити науково-дослідного інституту або хоча б центру підводного суднобудування та експлуатації підводних човнів, можна назавжди розпрощатися з мрією про Україну як повноцінну морську державу. Одночасно зі створенням відповідного НДІ й відновленням необхідних суднобудівних потужностей слід терміново створити на базі Севастопольського військово-морського інституту імені адмірала П. Нахімова учбову групу офіцерів-підводників.
Напевно, найголовніше і найцікавіше питання — яким чином використовувати підводні човни ВМС України? Так, під час Другої світової війни підводні човни різних держав, незважаючи на однакове початкове призначення, виконували різні завдання. Як рід військово-морських сил, вони не лише не були переможені протичовновими силами, а навпаки, показали себе найбільш потужними і перспективними, здатними вирішувати найважливіші завдання. Їх бойова діяльність під час війни викликала значне кількісне зростання як самих субмарин, так і протичовнових сил і засобів. З’являлися нові й удосконалювалися існуючі протичовнова зброя і засоби. Саме досвід їх бойового застосування у Другій світовій визначив напрям розвитку підводних флотів на сучасному етапі.
Нині тактика дій підводних човнів практично всіх країн розвивається за двома напрямами. Перший: постійне бойове патрулювання поблизу свого узбережжя, а також на загрозливих напрямах далеко від нього, але поблизу берегів вірогідного супротивника. Другий: використання в режимі бойового патрулювання поблизу своїх берегів з метою «чистої» оборони морських комунікацій, акваторій і виняткових економічних зон. Щодо підводних сил ВМС України, то оптимальні місця для такого патрулювання — південно-західний і північно-східний райони Чорного моря, мета — контроль за ситуацією у вказаних районах, а в «загрозливий період» — за Босфорською і Керченською протоками. Я навмисно вжив словосполучення «контроль за ситуацією», тому що в мирний час підводні сили всіх країн виконують саме таке завдання. Ну а виходячи з досвіду застосування підводних човнів, можна сказати лише одне: бойові можливості підводних сил майже безмежні.
|
|
|
|
