 Про необхідність принципових змін в системі соціальних пільг та
державної допомоги в Україні говорять вже більше 10 років, але
безрезультатно. Очевидно, відбирати в людей певні привілеї та
щомісячні, хай і невеликі, кошти — справа надзвичайно непопулярна для
будь-якого уряду. Тим більше, що ми живемо від виборів до виборів, й за
словами міністра праці та соціальної політики України Людмили
Денисової, «сьогодні держава допомагає кожній другій родині».
Це ціла система пільг, субсидій та різних видів державної допомоги: наприклад, лише на виплату допомоги сім’ям з дітьми, малозабезпеченим сім’ям та інвалідам у бюджеті на 2009 рік видатки збільшено на 22,5% (15,9 млрд. грн.). До того ж цього року збереглися всі розміри допомоги, які були встановлені в 2008 році, та розпочалася реалізація чотирьох нових програм надання державної соціальної допомоги (зокрема, йдеться про збільшення вдвічі розмірів допомоги на дітей, над якими встановлено опіку чи піклування та у 1,5 разу — максимального розміру допомоги для малозабезпечених сімей по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку).
Але якщо допомога сім’ям з дітьми надається тим, хто її потребує (за соціологічними дослідженнями, в родини, у якої з’явилася дитина, різко збільшуються шанси потрапити до категорії бідних), то інша ситуація склалася із нарахуванням державних пільг та субсидій. За даними деяких експертів, в Україні налічується понад 300 видів пільг, чого немає в жодній європейській країні (близьким до нас є хіба Білорусь та Росія, де ті ж проблеми). При цьому фахівці наголошують, що часто цими пільгами користуються не найбідніші люди, а навпаки — освіченіші, багатші, ті, що добре розуміються в законодавстві та можливостях його обійти. Відповідно, від такої недобросовісності втрачає й економіка держави. Як зазначають у Мінпраці, нині в Україні відбувається реформування системи соціальної допомоги: наприклад, пробують по-новому оцінювати доходи громадян (враховуючи й витрати). Але відмінити якусь пільгу чи соціальну допомогу — не так просто. Єдине, що трапилося у 2009 році — соціальну допомогу перестали отримувати непрацюючі, котрі не перебувають на обліку в центрі зайнятості та не навчаються. Якою ж має бути стратегія реформування системи державної допомоги, а особливо системи пільг, «Дню» розповіла кандидат економічних наук, завідувач відділу дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Людмила ЧЕРЕНЬКО.
— Людмило Миколаївно, як би ви охарактеризували стан існуючої у нас системи надання державою соціальних пільг та виплат? Чому про реформування говорять так часто, але без особливого результату?
— Система пільг і система державної соціальної допомоги — це різні речі. Перша була ще за радянських часів та існувала у формі привілеїв (людина могла щось позачергово чи безкоштовно отримати і т.д.).
— На початку 90-х, коли почали серйозно розгортатися кризові процеси й вони охоплювали цілі верстви населення, наприклад, пенсіонерів, пільги почали розширюватися. Нині пільгових категорій дуже багато: в кожному другому домогосподарстві проживає один пільговик, який має право хоча б на одну пільгу. Це й житлово-комунальні послуги, й транспорт, і телефон, ліки, протезування тощо. Це ціла маса пільгових послуг. Проблема в тому, що ми вже давно подолали ситуацію, коли вразливими були конкретні категорії людей. Нині є різними навіть пенсіонери: тому не обов’язково, щоб всі вони безкоштовно їздили в транспорті. Зараз мова йде про те, що різні категорії, наприклад, чорнобильці, мають різні потреби, потребують різного ступеню компенсації від держави. Ця система вже надто застаріла — ні про яку ефективність неможливо говорити. Мова про її реформування йшла ще з 90-х років, була маса постанов, але на цьому все закінчилося. Система пільг — наша унікальна система, її можна порівняти з Росією, Білоруссю, де ситуація аналогічна. Взагалі її існування вже є нелогічним. Проблема обтяжується тим, що ніхто в державі не знає, скільки насправді нині надається пільгових послуг.
— Чому не знає?
— Тому що в існуванні системи пільг зацікавлені абсолютно всі. З одного боку — населення, бо серед пільговиків є достатньо забезпечене населення, яке користується пільгами. Не менш зацікавлені у надаванні послуг й ті ж ЖЕКи, які дуже радіють, коли до них приходить черговий пільговик, оскільки між надавачами послуг і державним бюджетом існує система взаємозаліків: надавачі кажуть, що вони нададуть послуги на таку-то суму і їм, можливо, не все, але частково компенсується. Практично це перевірити не можливо. Тому систему потрібно реформувати хоча б з тієї точки зору, щоб навести порядок у потоках фінансів. Нині, коли ми знаємо, що в бюджеті не вистачає коштів, можливо, один із виходів — поетапна монетаризація з урахуванням негативного досвіду Росії. Бо заморозити пільги — це все-таки не гуманно, адже є різні категорії населення — і які цього потребують, і які звикли до цього. З іншої сторони, це може викликати серйозний соціальний резонанс, тим більше — напередодні виборів. Тому на даному етапі було б доречно хоча б обмежити отримання пільг елементарною довідкою про доходи сім’ї, про нарахування житлово-комунальних послуг — принаймні робити поступові кроки, щоб і населення звикало до думки, що держава може допомагати тільки бідним, а не всім підряд. Також надавачі послуг мають звикати до того, що не можна весь час затикати свої дірки пільговими послугами за рахунок компенсації держави.
Достатньо сказати, що питома вага отримувачів пільг серед багатих — значно вища, ніж серед бідних. Тому що небідні — це частіше люди освічені, які багато знають про пільги та які можуть їх використати. Серед них є багато людей впливових, які можуть скористатися пільговим правом, наприклад, на безкоштовну путівку чи лікування. Таким чином виходить, що кошти, які йдуть на погашення пільг, працюють на небідне населення. Що стосується соціальних втрат, то ця система — не справедлива й посилює несправедливість, закладену економічними чинниками.
— Але в Мінпраці створили реєстр пільговиків...
— Суть його в тому, що кожен пільговик мав прийти і зареєструватися. По-перше, прийшли не всі. Реєстри існують, але їх не оприлюднюють. Кілька років тому чорнобильці постановили своїм комітетом не реєструватися, оскільки вони вважали, що реєстр — це перший етап до відміни пільг, тому закликали всіх чорнобильців не ходити на реєстрацію. Ще одна справа: наприклад, я пільговик, відтак вся моя сім’я, яка проживає зі мною, має право на пільгу на житлово-комунальні послуги. Але я можу жити сама, а можу — з сім’єю. Важко встановити, скільки дійсно отримала в компенсацію. А в масштабах країни важко підрахувати й у економічному сенсі, бо ніхто не знає, скільки дійсно надано послуг і наскільки все це компенсовано державою.
— З системою соціальних виплат ситуація дещо простіша та зрозуміліша?
— Це інша справа: в ній більш-менш є порядок, вона поступово вдосконалюється, хоча, звісно, ще далека від ідеалу. Ця система складається з двох видів адресної допомоги: малозабезпеченим сім’ям (це грошова допомога найбіднішим і там дуже низький поріг доплати, який складає приблизно третину прожиткового мінімуму) та субсидій на житлово-комунальні послуги (у вигляді компенсації за спожиті послуги та паливо). Ці адресні допомоги надаються на основі довідки про доходи на основі фактичних доходів сім’ї. Тут — не дуже великий контингент отримувачів.
— Нещодавно міністр праці та соціальної політики Людмила Денисова сказала, що держава нині допомагає кожній другій родині. Чи це не завелике навантаження на державу?
— Вона мала на увазі й пільги, і допомоги разом. Допомогу по малозабезпеченості установлений дуже низький поріг і на неї можуть претендувати не більше 2% сімей. По житлових субсидіях трохи збільшився контингент через збільшення тарифів, але у 2006 році він складав менше 1% сімей. Зараз можливе збільшення до 3%. Що стосується системи соціальної допомоги сім’ям з дітьми, то там, звісно — більший контингент: допомога видається при народженні, по догляду за дитиною до трьох років, сюди ж входить допомога на дітей, що під опікою та піклуванням, одиноким матерям, тим, батьки яких ухиляються від аліментів... Це ціла система виплат сім’ям із дітьми. Окремо існує соціальна допомога дітям-інвалідам та інвалідам з дитинства.
— Наскільки вони є справедливими? Можливо, ними знову користуються найбагатші?
— Адресні види допомоги — справедливі, хоча з програмою житлових субсидій є проблеми. Скажу лише, що потрібно вдосконалювати систему програми житлових субсидій і приводити її до потреб бідного населення. Бо виплати по житлових субсидіях здебільшого залежать від житла, яким володіє сім’я — чим воно більше, тим більше шансів отримати субсидію, що вже є несправедливими. Наприклад, у Словаччині є фіксована житлова субсидія: якщо сім’я довела, що вона бідна, то їй дають певну суму грошей на місяць, і хай робить з ними, що хоче — винаймай сільський будиночок, підтримує квартиру в центрі міста — все на вибір. У нас же виходить, що чим кращою квартирою ти володієш, тим більше отримуєш від держави субсидій.
Допомога малозабезпеченим сім’ям нині є найпрогресивнішою. Єдине, що якби підняли її поріг, невідомо якою б вона була, тому що тоді треба було б ретельніше відстежувати реальні доходи сім’ї (те, що сім’я декларує і що є насправді, не завжди співпадає). Що стосується системи виплат на дітей, то вони — категорійні: виплачуються всім, хто належить до певної категорії (наприклад, якщо є новонароджений, дитина до трьох років, зі слів матері записаний батько в свідоцтві про народження тощо). Єдине, що там є диференціація виплат — мінімальна й та, яку можна отримати при наданні довідки про доходи. Є такий підхід до соціальних виплат, який називають англосаксонським: всі допомоги мають бути адресними. Наприклад, Польща притримується цього шляху. Тобто, адресна допомога надається тим, хто її потребує, у кого найменші доходи, при цьому в різних країнах можуть бути різні умови (наприклад, обов’язкове працевлаштування всіх працездатних членів). Західноєвропейські країни завжди йшли дещо іншим шляхом: вони вважали, що допомагати потрібно за категоріями.
Можна сказати, що прогресивнішою є адресна, бо ми перевірили доходи, знаємо, що сім’я потребує допомоги — й ми її даємо. Категорійна — це всім, хто за нею прийшов. На перший погляд, вона менш прогресивна, але стосовно умов України, коли ризики бідності для родин з дітьми багаторазово перевищують ризики бідності для інших категорій, ця система допомоги, можливо, є прийнятнішою. Наприклад, не треба витрачати кошти на перевірку доходів сім’ї: ми знаємо, що коли в родині є маленька дитина до трьох років, коли мама не працює й усі живуть на зарплату батька, то є багато незапланованих витрат. Їм можна допомагати без перевірки доходів (можливо, не потребуватиме допомоги в цій категорії якийсь 1%). Правда, наші дослідження показують, що допомога одиноким матерям не зовсім відповідає умовам сьогодення, бо там багато зловживань: часто нею користуються люди, не маючи на це підстав.
Тож, підсумовуючи, скажу, що реформувати систему пільг потрібно негайно, бо вона не відповідає цивілізаційним умовам розвитку, тим більше в ситуації, коли в держави немає коштів для компенсації таких фінансових затрат.
ДО РЕЧI
Юристи Центру громадської адвокатури (Львів) підготували та презентували «Каталог пільг», у якому нарахували 611 різноманітних пільг для різних категорій населення України, вказавши, що і він є неповним. За їхніми даними право на отримання пільг регламентують близько 50 нормативно-правових актів і за даними Єдиного державного автоматизованого реєстру осіб, які мають право на пільги (ЄДАРП), в Україні налічується близько 13 млн., які мають це право. Загалом це майже 43% населення, а загальний обсяг пільг потребує щороку понад 29 млрд. гривень, що дорівнює річним видаткам усіх місцевих бюджетів України.
КОМЕНТАР
Євген ГОЛОВАХА, заступник директора Інституту соціології, професор, доктор філософських наук:
— Це дуже серйозне питання. Драма нашої держави, яка вийшла з радянської країни, в тому, що пільги — це настільки укорінене в свідомості явище, що відмовитися від них і психологічно, й соціально дуже важко. Хоча змінити ситуацію можна — для цього нам потрібна правильна стратегія. Перша умова — гідний рівень життя більшості населення, тобто дуже важливим є економічний фактор. Не потребують пільг представники середнього класу, бо вони самі собі та своїй сім’ї забезпечують гідний рівень життя. В нас таких людей досі меншість, тому більшість живе на дуже низькому рівні споживання. Тож вони вважають пільги єдиним елементом, який дозволяє їм якось підтримувати мінімальний рівень життя. Другий фактор — зміна стилю керівництва нашої країни. Ви ж бачите, що наші політики постійно використовують популістські гасла. Іноді це потрібно, а іноді — ні. Вони апелюють до того, що хочуть захищати людей, але захищати чимось іншим, а не пільгами, вони не можуть. Тобто, відмова від надмірної популістської риторики — це важлива умова для поступового формування в суспільстві іншого ставлення до влади. Але для цього має змінитися ціле покоління політичного істеблішменту. Третя умова — це психологія людей. Ми вийшли з радянського суспільства, коли була сильно розвинутою база пільг та патерналістських настроїв, і змінити щось — це довгий процес, він потребує часу. Змінити свідомість швидко неможливо, бо суспільні процеси, які відбуваються нині, цьому не сприяють. Єдине, що можна робити, — це поступово, починаючи з пільг, які найменше зачіпають інтереси найменш захищених людей, які дійсно не зможуть вижити без них, відмовлятися від пільг, замінюючи їх якимись фінансовими виплатами. Але для цього має бути побудовано стратегію відмови і визначено, які пільги мають бути збережені, які мають діяти на перехідний період, а від яких, тепер, без великої шкоди для людей, можна відмовлятися. Треба визначити чітко категорії найменш захищених і зосередити кошти саме на цих групах, адже у всьому світі є пільги для тих, хто не може сам себе захистити.
|
