|
|
|
Старі помилки не варті нової крові |
|
|
 Як показує досвід сучасних збройних конфліктів, нині артилерії нерідко
доводиться виконувати завдання, багато в чому відмінні від класичних. В
умовах швидкої і частої зміни обстановки та відсутньої суцільної лінії
фронту бойові дії переважно мають локальний характер і ведуться на
відокремлених один від одного напрямках. Через це неабияку цінність
мають практичні рекомендації офіцерів-артилеристів, які пройшли крізь
горнило сучасних "малих війн".
За рекомендацією Управління ракетних військ і артилерії Командування Сухопутних військ Збройних Сил України, пропонуємо до вашої уваги матеріал, в якому учасники бойових дій, розробники проекту нових Правил стрільби і управління вогнем (ПСіУВ) артилерії СВ ЗС РФ Олександр Карпович і Роман Спірін систематизували практичні аспекти дій артилеристів останніх років. До речі, цей матеріал міг би послужити непоганим доповненням до виданих минулого року Правил стрільби і управління вогнем артилерії Сухопутних військ ЗС України, який став результатом понад трирічної праці провідних українських фахівців з артилерії.
Згадаємо, хлопці, Афганістан
Згідно з класичними правилами стрільби і управління вогнем артилерії, спосіб визначення установок обирається відповідно до умов обстановки. При цьому основним способом є повна підготовка, яка забезпечує відкриття вогню на ураження цілі в найкоротший термін і з високою влучністю. Однак у збройних конфліктах основний обсяг розвідувальної інформації здобувається коректувальниками артилерійського вогню (спостерігачами, передовими навідниками. - Ред.), в яких під час бою не завжди є можливість точно зорієнтуватися і визначити координати свого спостережного пункту. А бо- йові дії за щільного зіткнення сторін потребують ведення стрільби по цілях, розташованих у безпосередній близькості від своїх військ.
Наведене вище, а також відсутність необхідних даних про відхилення умов стрільби від табличних, зумовлює те, що основним способом визначення установок для стрільби здебільшого обирається окомірна підготовка, а під час ведення стрільби на ураження - пристрілювання цілі. Водночас проведення пристрілювання виключає фактор раптовості, отже в бою перемагає не той, хто раніше почав пристрілювання, а той, хто раніше закінчив.
Аналіз досвіду бойових дій показує, що під час проведення контртерористичних операцій найбільш часто застосовувалися такі способи пристрілювання: за допомогою графіка, пікетажом місцевості, за допомогою спостереження знаків розривів (СЗР) без захоплення цілі у "вилку", за графіком засікання розривів із двох спостережних пунктів. Також вживалося пристрілювання "на себе" та інші способи.
Але найбільш прийнятним і зрозумілим для артилерійських коректувальників, незалежно від їхньої приналежності до того чи іншого роду військ, був спосіб корегування вогню "за країнами світу". У роки Великої Вітчизняної війни він теж був найпопулярнішим і називався пристрілюванням послідовним наближенням розривів до цілі.
Контртерористична операція багато в чому відрізняється від великомасштабної війни. Тому в ході Чеченської кампанії ЗС РФ набувати бойовий досвід і "перелаштовуватися" доводилося вже під час бойових дій. За для справедливості слід сказати, що це вже проходила радянська армія в Афганістані. Саме тоді гостро виникала потреба в підготовці і введенні у штат підрозділів артилерійських коректувальників, якій, на жаль, "на горі" так і не приділили уваги. Того часу призначенням армії вбачалося ведення великомасштабної війни на широкому фронті, отже "афганська" ситуація визнавалася нетиповою. А про те, що колись доведеться застосовувати артилерію для боротьби з бандформуваннями на своїх теренах, зрозуміло, не йшлося.
Чеченська кампанія ЗС РФ примусила згадати досвід Афганістану. Однак, "у строю" на той час залишилися лише поодинокі "афганці". Отже наступному поколінню артилеристів випало, як то кажуть, оплачувати старий досвід новою кров'ю.
Рекомендоване війною
Для того, щоб внести бойовий досвід у повсякденну бойову підготовку артилерійських підрозділів, у керівних документах необхідно врахувати такі положення. По-перше, під час планування навчань (тренувань) враховувати особливості тактики дій загальновійськових підрозділів і особливості угруповань артилерії, створюваних у локальних конфліктах. По-друге, готувати артилерійських коректувальників, залучаючи до цих занять командирів загальновійськових підрозділів і сержантський склад підрозділів артилерійської розвідки. По-третє, навчати командирів готувати дані для стрільби з використанням карти, артилерійського кола і масштабно-прицільної лінійки. По-четверте, розглядаючи питання визначення установок для стрільби, вивчати і активно запроваджувати прийоми і способи окомірної підготовки. Сааме тому до проекту нових ПСіУВ ЗС РФ були внесені зміни, які стосуються, насамперед, окомірної підготовки і пристрілювання послідовним наближенням розривів до цілі.
Також доцільно внести рекомендації для різних видів артилерії залежно від організаційно-штатної структури та технічних характеристик систем, насамперед - дальності стрільби. Наприклад, для підрозділів 82-мм мінометів може бути рекомендована окомірна підготовка розрахунковим способом і пристрілювання за СЗР. Для 120-мм мінометів - окомірна підготовка графічним способом, адже її точність значно вища, а в разі використання далекоміру - не гірша, ніж під час проведення скороченої підготовки. Пристрілювання доцільно проводити за виміряними відхиленнями за допомогою далекоміра або СЗР.
Для полкової та дивізійної артилерії ці способи визначення установок стрільби малоприйнятні через великі помилки. Коректувальник (загальновійськовий командир) у цьому випадку дає координати цілі за картою або цілевказання від орієнтира і коригує вогонь послідовним наближенням розривів до цілі.
Хто понесе міни?
Розглянемо варіант застосування окомірної підготовки під час контртерористичної операції (як й інші нюанси дій артилеристів під час бойового виходу) в наступному прикладі.
Мотострілецька рота отримала завдання прочесати місцевість і знищити бандгрупи, які чинитимуть опір. Командир мінометної батареї виділив командиру роти два 82-мм міномети 2Б14 і командира вогневого взводу.
Необхідно окремо зупинитися на мінах, які також переносяться з мінометом. Обслуга міномета переносить ствол (16,2 кг), опорну плиту (17 кг), двоногу-лафет (13,9 кг), прицільні пристрої і бусоль. Отже якщо обслуги 4 особи, то... немає кому нести міни. В укупорочній скриньці - 10 мін. Звичайно, що в гори цю скриньку ніхто не понесе. Якщо в обслузі 6 осіб, то два вільні номери візьмуть у речові мішки по 5 мін - більше за великого бажання вони нести не зможуть. До цього вантажу слід додати особисту зброю та екіпірування. Отже, решту боєкомплекту переноситиме піхота в речових мішках.
Якщо згадати досвід Афганістану, то там спочатку намагалися вантажити в мішки по 10 мін. Однак дуже швидко з'ясувалося, що в горах такий вантаж непосильний, і навіть якщо витримують люди - не витримують речові мішки. Від навантаження відриваються лямки, а стабілізатори мін прорізають тканину. Отже оптимальним рішенням стало вантажити у речові мішки по 5 мін, обмотуючи стабілізатори дрантям.
Завжди на зв'язку - способом "перекату"
За штатом у мінометній батареї дві бусолі і один далекомір, отже командир батареї може виділити для виконання завдання лише одну бусоль. Командир вогневого взводу першим рухається разом із командиром роти. Таким чином, із приладового оснащення у взводного є тільки бусоль, а його особисте екіпірування включає бінокль і компас. На жаль, промисловість уже не виробляє артилерійське коло АК-3 із масштабно-прицільною лінійкою МПЛ-50 (МПЛ-25), яке завжди було обов'язковим елементом польового екіпірування офіцера-артилериста і забезпечувало виконання задач від цілевказання до визначення установок для стрільби.
З початком прочісування ротою місцевості командир вогневого взводу організовує бойову роботу таким чином, щоб увесь час до ведення вогню завжди був готовий принаймні один міномет, а з обома мінометними обслугами був надійний зв'язок. Оскільки штатні засоби зв'язку мінометної батареї не забезпечують зв'язок командира з кожною обслугою, а в ситуації, що розглядається, такий зв'язок необхідний, це питання повинно вирішуватися заздалегідь, на етапі планування прочісування. Як правило, рішенням командира батальйону для організації зв'язку з мінометами виділяються радіостанції Р-147 (Р-159) або Р-163-0.1Р (Р-163-0.5Р) - "Арбалет".
Доцільним варіантом дій у цій ситуації може бути переміщення мінометів "перекатом". Тобто один міномет розгорнутий на вогневій позиції, зорієнтований і підготовлений для стрільби, з обслугою і підсиленням для відбиття раптового нападу, а другий у цей час пересувається (переноситься обслугою) в готовності до розгортання і підготовки для стрільби у визначеному командиром взводу напрямку.
Оскільки командир взводу з командиром роти постійно перебувають у русі, обслуга дещо відставатиме. Однак один із мінометів має постійно перебувати або в межах видимості, або поблизу об'єктів місцевості, добре видимих командиру взводу. Бусоль використовується для орієнтування мінометів на вогневій позиції. Після того, як міномет буде зорієнтований і підготовлений до стрільби, бусоль має знаходитися поблизу міномета, що пересувається.
Вибір вогневої позиції
Розміщувати вогневу позицію (ВП) необхідно ближче до створу центрального спостережного пункту і з мінімальною базою. Тобто відстань від точки, з якої здійснюватиметься коригування вогню (а вона, як правило, співпадатиме з місцем розташування командира роти), до міномета, що веде вогонь, має бути мінімальною. У цьому випадку помилки розрахункового способу визначення установок для відкриття вогню будуть найменшими, значення кроку кутоміра - близьким до нуля, а коефіцієнта віддалення - до одиниці.
Очевидно, що розрахунки для відкриття вогню і коригування стрільби будуть максимально спрощені. Фактично вони зведуться до визначення дальності до цілі і кута між положенням основного напрямку стрільби на місцевості і ціллю. Коригування вогню в цьому випадку полягає лише у визначенні відхилень розривів від цілі і введенні їх у прицільні пристрої з протилежним знаком.
Дехто скаже, що неможливо передбачити, де з'явиться ціль, і, відповідно, кут КСП - Ціль - ВП навряд чи дорівнюватиме або буде близьким до нуля. Однак за мінімальної відстані між КСП і ВП командир вогневого взводу завжди зможе переміститися і коригувати вогонь, дотримуючись наведених вище умов.
Хто гортатиме "талмуд"?
Окремо слід зупинитися на призначенні мінометного прицілу. Міномети, як відомо, нормалізованої прицільної шкали не мали і не мають досі. Установка прицілу в діленнях або тисячних призначається за основною табличною залежністю, наведеною в Таблицях стрільби (ТС). Видання ТС для 82-мм міномета часів Великої Вітчизняної війни і післявоєнні мали шість сторінок по кількості зарядів і шість сторінок довідкового матеріалу. Крім того, на двонозі-лафеті міномета закріплювалася латунна табличка з відстанями стрільби і відповідними значеннями зарядів, прицілів і зміни дальності стрільби в разі зміни прицілу на одне ділення. Такі приблизні таблиці стрільби цілком відповідали потребам військ.
У 1999 році у ЗС РФ були видані Таблиці стрільби 82-мм міномета загальним обсягом 150 сторінок. Немає сумніву, що розробники цього видання намагалися максимально полегшити роботу артилеристам, створивши книгу, яка містить величезний обсяг довідкового матеріалу та уміщує поправки на всі фактори, що впливають на точність стрільби. Однак доволі важко уявити собі офіцера, який в бо-йових умовах гортатиме цей чудовий збірник.
Очевидно, що для реального бою в артилерійського командира має бути складений стислий витяг із ТС для кожного типу мін. У ньому достатньо вказати відстань стрільби, відповідні зарядам значення прицілів, зміни дальності залежно від зміни прицілу на одне ділення і значення Вд (серединної помилки по дальності). Для 82-мм міномета всі ці дані можуть розміститися на клаптику пластика розміром у половину аркуша зошита - саме так, до речі, й належить робити українським артилеристам.
Командир вогневого взводу на спостережному пункті обходитиметься лише біноклем і компасом. Карта в цій ситуації практичної цінності не має, оскільки приладу управління вогнем (ПУВ) та будь-яких інших засобів і умов для проведення графічних робіт у ситуації, що розглядається, не може бути.
Далі буде.
Підготував Ігор КІСІЛЬ,
підполковник
Газета "Народна Армія"
|
|
|
|
