 Затихли, розчинилися у просторі концертного залу останні акорди
копнозиції. Зал, що до того, затамувавши подих, слухав, умить зірвався
бурхливими оплесками. Хлопець поглянув зі сцени і побачив вдячні,
подекуди зі сльозами, очі слухачів. У військових одностроях, з бойовими
нагородами йому аплодували воїни – афганці…
Іван змалечку не сумнівався, що наслідує шлях батька – стане професійним військовим. Слухаючи розповіді про війну в Афганістані, хлопчина уявляв себе то на вулицях гамірного Кабула, де служив тепер вже майор запасу Сергій Шерстюк, то з колоною на гірському серпантині, то вибивав з десантниками «духів» з кишлаку. Він настільки яскраво уявляв себе там, поруч з батьком, що одного разу сів і написав … вірш, вірніше слова пісні «Сын афганца».
А коли в сім’ї з’явилося фортепіано (його придбали для сестри Анастасії, яка навчалася у музичній школі), хлопець й собі спробував пограти. І в шість років його мама – Лідія Іванівна, побачивши потяг сина до мистецтва, відвела його до музичної школи у підготовчий клас. Так через рік Іван пішов аж у два перші класи – загальноосвітньої та музичної шкіл.
Подвійне навантаження під час навчання не завжди давалося легко. Були й здобутки і невдачі. Однак, незважаючи на них, юнак продовжував невтомно працювати та самовдосконалюватися. На «відмінно» закінчив музичну школу і в 2001 році вступив до Сумського вищого училища мистецтв і культури ім. Д. С. Бортнянського по класу саксофона. На той час його вже знали як лауреата багатьох районних та обласних конкурсів. Продовжував писати слова і музику на військово-патріотичну тематику. Часто виступав разом із молодшим братом Володимиром, який теж має музичний хист.
У кожного музиканта в пам’яті залишається перший виступ. Можливо, не перший за порядком, але такий, що визначає подальшу долю. Такою подією для Івана стала участь у Міжнародному фестивалі патріотичної пісні «Солдати мира ХХІ столетия», що проходив у Харкові. Саме тоді, здобувши призове місце і виступаючи як лауреат конкурсу на площі Свободи, юнак відчув позитивну енергетику аудиторії і зрозумів, що знайшов своє покликання.
Після закінчення музичного училища Іван Шерстюк, втілюючи в життя мрію дитинства, вступив до Львівського інституту Сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська Політехніка» на спеціальність «музичне мистецтво».
… Швидко летять роки навчання. У щоденній праці над розвитком свого таланту курсант Шерстюк знаходить можливість, за підтримки командування інституту, керівництва кафедри, відгукнутися на запрошення організаторів про участь у різноманітних культурних заходах. У 2006 році бере участь у Міжнародному фестивалі патріотичної пісні «Афганистан болит в душе моей»… Він запам’ятався Іванові великою кількістю виконавців: були представники з Вірменії, Білорусі, Латвії, Литви, Молдови, Росії, Естонії, України. Тоді з власною піснею, написаною саме до фестивалю, посів друге місце. Наступного року він отримує нагороду в номінації «Надія фестивалю» як учасник V Всеукраїнського фестивалю військово-патріотичної творчості «Оберіг», що проходив у Херсоні.
А нещодавно, виступаючи на конкурсі-фестивалі «Пісня буде поміж нас», що проводився у рамках проекту «Видатні львів’яни», присвяченого пам’яті композитора, поета і співака Володимира Івасюка, з його піснею «Я піду в далекі гори» курсант 4-го курсу Іван Шерстюк за одностайним рішенням журі посів перше місце.
Творча людина ніколи не залишаеться задоволеною своїми здобутками. Вона постійно перебуває в пошуках нових тем, вражень, щоб потім, наповнивши їх своєю енергетикою, подарувати новий твір людям. Творчий доробок Івана вже складається з альбомів: «Сын афганца», «Я там не був», «Третий Тост», «Семейная любовь». Майже готовий побачити світ наступний – «Афганский ветер».
Він постійно шукає нові творчі шляхи та щиро сподівається на те, що слова про війну й біль звучатимуть лише у його пісенних композиціях та зі сцен концертних зал.
Віталій ІВАНОВ,
Львів, «Народна Армія».
|
