 Союзником змін у системі соціального захисту є економічна криза, а противником — вибори
Соціальний захист громадян, зокрема, найбільш вразливих, — одне із
основних завдань, яке бере на себе керівництво будь-якої країни. Нині в
Україні вже ведуться дискусії про необхідність комплексних реформ у цій
важливій сфері, оскільки, як показує досвід, кошти, які виділяються на
ці статті, є дуже великими, а користі — мало. Наприклад, за даними
Міжнародного фонду «Відродження», який провів дослідження системи
соціального захисту та соціального забезпечення в Україні, соціальні
видатки зведеного бюджету та видатки державних цільових позабюджетних
фондів у 2008 році разом склали 276 мільярдів гривень, або 29% ВВП (для
порівняння: серед розвинених країн нас випереджають тільки Швеція та
Франція).
Але при цьому, якщо розрахувати, скільки отримує коштів одна людина на рік, то виходить трохи більше 1,6 тисячі дол. Дослідники зазначають, що нижчими соціальними виплати є тільки в Кореї та Мексиці (причина — низький ВВП).
— Із року в рік в Україні зростають видатки на сферу соціального захисту, найбільшими вони були 2005 року. Але при цьому система себе не виправдовує. Причин дуже багато. Наприклад, в Україні поряд з ефективною системою адресної допомоги існує громіздка система пільг, котрі є ще інструментами радянської системи і не відповідають європейським стандартам. Вони поглинають дуже багато коштів. Наприклад, замість того, щоб реформувати систему оплати праці й підняти громадянам зарплату, держава дає їм пільги. Також в Україні існує велика кількість установ, які утримуються на державні кошти і які мали б надавати окремим категоріям людей соціальні послуги. Насправді ж у тих установах цього не здійснюють, їхній фінансовий аудит не проводиться, а гроші витрачаються, — пояснює директор економічних проектів, експерт проектів «Новий погляд на систему соціальних прав та гарантій громадян України» Ольга Романюк.
Фахівці проаналізували близько 60 законів, які мають регулювати те, як громадянам України надаються пільги. Зокрема, в Конституції України міститься досить обмежений перелік підстав для виникнення права на соціальних захист, а саме: повна, часткова або тимчасова втрата працездатності, втрата годувальника, безробіття через незалежні від особи обставини, старість, вагітність та материнство, статус учня (вихованця) або студента, служба в Збройних силах України, низький життєвий рівень, сирітство або відсутність батьківського піклування.
— В Україні — повна безсистемність у сфері надання соціальних пільг і соціальних виплат. Ми стикнулися з тим, що в регіонах існують так звані мертві душі, на яких теж надходять державні кошти, що деякі категорії людей мають право на безкоштовний проїзд в громадському транспорті, при цьому в цих населених пунктах такого громадського транспорту немає — а державні кошти, тобто кошти платників податків, на це йдуть, — уточнив голова проекту «Новий погляд на систему соціальних прав та гарантій громадян України» Любомир Чорній.
На думку експертів, часу, щоб проаналізувати всю ситуацію, потрібно не так багато — не більше ніж рік. Але ще на це потрібна політична воля.
— Великим союзником для перегляду системи соціального захисту є економічна криза. Бо чи може держава дозволити собі в такий час витрачати величезні кошти? При цьому противником є передвиборна кампанія, коли соціальна сфера стає для політиків однією з улюблених, — констатує директор програми «Верховенство права» МФ «Відродження» Роман Романов.
На думку завідувача відділу дослідження рівня життя населення Інституту демографії та соціальних досліджень НАНУ Людмили Черенько, нині в Україні в існуванні системи пільг зацікавлені абсолютно всі. «З одного боку — населення, бо серед пільговиків є достатньо забезпечене населення, яке користується пільгами, з іншого — наприклад, ЖЕКи, які дуже радіють, коли до них приходить черговий пільговик, оскільки між надавачами послуг і державним бюджетом існує система взаємозаліків: надавачі кажуть, що вони нададуть послуги на таку-то суму, і їм, можливо, не все, але частково компенсується», — уточнює вона.
— Систему потрібно реформувати хоча б тому, щоб навести порядок у потоках фінансів. Нині, коли ми знаємо, що в бюджеті не вистачає коштів, можливо, один із виходів — поетапна монетаризація з урахуванням негативного досвіду Росії. Бо заморозити пільги — це все-таки не гуманно, адже є різні категорії населення — і які цього потребують, і які звикли до цього. З другого боку, це може викликати серйозний соціальний резонанс, тим більше — напередодні виборів. Тому на даному етапі було б доречно хоча б обмежити отримання пільг елементарною довідкою про доходи сім’ї, про нарахування житлово-комунальних послуг — принаймні робити поступові кроки, щоб і населення звикало до думки, що держава може допомагати тільки бідним, а не всім підряд. Також потрібно сказати, що питома вага отримувачів пільг серед багатих — значно вища, ніж серед бідних. Тому що небідні — це частіше люди освічені, які багато знають про пільги та можуть ці знання використати. Серед них є багато людей впливових, які можуть скористатися пільговим правом, наприклад, на безкоштовну путівку чи лікування. Таким чином виходить, що кошти, які йдуть на погашення пільг, працюють на небідне населення. Що стосується соціальних утрат, то ця система — несправедлива й посилює несправедливість, закладену економічними чинниками, — вважає кандидат економічних наук Людмила Черенько.
Фахівці підрахували, що якщо систему пільг в Україні модернізувати та зробити більш адресною, то на рік держава може зекономити 1-1,8 мільярда гривень. Наприклад, у нас експерти нарахували понад 120 категорій пільговиків, з яких лише 45 мають право на це за соціальною ознакою (пенсіонери, інваліди, діти-сироти тощо),решта-за професійною. Інші- мають високу зарплату й безкоштовно їздять в транспорті, користуються безкоштовними соціальними послугами тощо. На думку експертів, потрібно добре подивитися, серед яких категорій покращити соціальних захист (пенсіонери, інваліди, багатодітні сім’ї, ветерани тощо), а де — взагалі від нього відмовитися.
Зокрема, для цього потрібно скоротити категорії людей, які отримують пільги, ввести мораторій на запровадження нових категорій пільговиків, поступово переходити від системи пільг за соціальною ознакою до адресних соціальних виплат та адресних соціальних послуг, замість того, щоб надавати пільги, підвищити певній категорії зарплату, переглянути критерії, за якими надаються пільги, тощо. Слід зауважити, що все це має відбуватися прозоро. Експерти сподіваються, що до їхньої думки прислухаються представники влади (результати дослідження вони розіслали урядовцям та політикам).
— Адже нині в країні ведеться дискусія про зміни, які потрібно зробити в Конституції України. Можливо, саме час подивитися, яку систему соціального захисту та допомоги може дозволити собі держава. Все це потрібно й можна переглянути, тим більше, що і ми, і нас запрошують до дискусії, — каже аналітик Роман Романов.
ДО РЕЧІ
Загальна чисельність громадян, які мають право на використання певних пільг в Україні, становить близько 15 мільйонів осіб.
2008 року видатки за статтею «Соціальний захист та соціальне забезпечення» становили майже 74 мільярди гривень, або 24% усіх видатків зведеного бюджету, що склало 7,8% ВВП.
Реальний обсяг видатків на сферу соціального захисту та соціального забезпечення щонайменше у 2,5—3 рази перевищує суму, що проходить у зведеному бюджеті України за видатковою статтею «Соціальний захист та соціальне забезпечення».
Різноманітні пільги, соціальні виплати та соціальні послуги в Україні безпосередньо передбачено у 58-ми законах та понад 120-ти підзаконних нормативно-правових актах.
В Україні нараховується понад 130 категорій одержувачів різних соціальних виплат, із яких тільки 70 отримують виплати за соціальною ознакою, решта — за професійною.
Починаючи з 2006 року, в Україні стрімко зростають натуральні трансфери населенню (соціальні та компенсаційні виплати перш за все за рахунок збільшення кількості пільговиків). Видатки на їх фінансування зросли з 5 мільярдів гривень у 2005 році до 25 мільярдів у 2008 році.
Оксана МИКОЛЮК,
«День»
|
