" /> Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - № 1-2 (337-338) 2007 рік, січень Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
 
 
 
    
 
Головна
Новини
Про організацію
Голова УСВА
Публікації
Електронні книги УСВА
Акції
Документи
Нормативні документи
Ветеранські закони
Фотогалерея
Зв`язок
Музей
Реабілітація
Питайте-відповідаємо
Локальні війни
Анонси
Книга вдячності
Організації УСВА
Сайти ветеранів
Фестивалі
Майбутнє України
 


Погода
Погода!


40993672 Відвідувачів
Президент України Офіційне інтернет-представництво
Укрінформ
Урядовий портал
Орденские планки – ветеранам
Боевое Братство
Міністерство оборони
№ 1-2 (337-338) 2007 рік, січень Надрукувати Надіслати електронною поштою
 

із Закону України

Про Державний бюджет України на 2007 рік

Кабінет Міністрів та Верховна Рада виконали ключову вимогу Президента України Віктора Ющенка - збільшили рівень соціальних стандартів для населення України на 2007 рік. Верховною Радою прийнято рішення про збільшення розмірів мінімальної заробітної плати, прожиткового мінімуму та, відповідно, мінімальної пенсії для більш як 15 мільйонів українських громадян.
Так, з першого квітня 2007 року Уряд збільшить прожитковий мінімум до 397 гривень, а з 1 жовтня - до 406 гривень. Таким чином, вимогу Президента України щодо збільшення мінімальної пенсії та прожиткового мінімуму з 380 до 406 гривень виконано Урядом та парламентом України.
Відповідно до рішення Верховної Ради, мінімальна заробітна плата з першого травня буде збільшена до 420 гривень, з першого серпня - до 430 гривень, а з першого грудня - до 460 гривень.
У зв'язку з ухваленням відповідного рішення парламентом, глава держави підписав Закон України "Про державний бюджет України на 2007 рік", повідомляє прес-служба Президента.

І. Загальні положення
Стаття 1. Визначити доходи Державного бюджету України на 2007 рік у сумі 147.888.145,7 тис. гривень, у тому числі доходи загального фонду Державного бюджету України - у сумі 116.176.169 тис. гривень та доходи спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 31.711.976,7 тис. гривень згідно з додатком № 1 до цього Закону.
Затвердити видатки Державного бюджету України на 2007 рік у сумі 161.819.000,8 тис. гривень, у тому числі видатки загального фонду Державного бюджету України - у сумі 130.090.241,6 тис. гривень та видатки спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 31.728.759,2 тис. гривень.
Затвердити на 2007 рік:
обсяги повернення кредитів до Державного бюджету України у сумі 1.968.580,1 тис. гривень, у тому числі повернення кредитів до загального фонду Державного бюджету України - у сумі 539.401,3 тис. гривень та повернення кредитів до спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 1.429.178,8 тис. гривень;
обсяги надання кредитів з Державного бюджету України у сумі 3.753.454 тис. гривень, у тому числі надання кредитів із загального фонду Державного бюджету України - у сумі 1.037.829,7 тис. гривень та надання кредитів із спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 2.715.624,3 тис. гривень.
Установити граничний розмір дефіциту Державного бюджету України на 2007 рік у сумі 15.715.729 тис. гривень, у тому числі граничний розмір дефіциту загального фонду Державного бюджету України - у сумі 14.412.501 тис. гривень та граничний розмір дефіциту спеціального фонду Державного бюджету України - у сумі 1.303.228 тис. гривень, згідно з додатком № 2 до цього Закону.
Установити оборотну касову готівку Державного бюджету України на 2007 рік у розмірі до двох відсотків видатків загального фонду Державного бюджету України, визначених цією статтею.

ІV. Видатки та кредитування Державного бюджету України
Стаття 29. Установити, що у 2007 році виплата щорічної разової допомоги відповідно до законів України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" та "Про жертви нацистських переслідувань" здійснюється у таких розмірах: інвалідам І групи - 450 гривень, інвалідам ІІ групи - 360 гривень, інвалідам ІІІ групи - 300 гривень; учасникам бойових дій та колишнім неповнолітнім в'язням концентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, а також дітям, які народилися у зазначених місцях примусового тримання їх батьків, - 280 гривень; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, - 450 гривень; членам сімей загиблих та дружинам (чоловікам) померлих інвалідів війни та дружинам (чоловікам) померлих учасників бойових дій, учасників війни і жертв нацистських переслідувань, визнаних за життя інвалідами, - 150 гривень; учасникам війни та колишнім в'язням коцентраційних таборів, гетто, інших місць примусового тримання, особам, які були насильно вивезені на примусові роботи, дітям партизанів, підпільників, інших учасників боротьби з націонал-соціалістським режимом у тилу ворога - 55 гривень.
Стаття 36. Установити, що пільги, компенсації і гарантії, на які згідно із законами України мають право окремі категорії працівників бюджетних установ, військовослужбовців та особи рядового і начальницького складу, щодо знижки плати за користування житлом (квартирної плати), паливом, телефоном та плати за комунальні послуги (водопостачання, водовідведення, газ, електрична та теплова енергія), безоплатний проїзд усіма видами міського пасажирського транспорту (за винятком таксі) та автомобільним транспортом загального користування у сільській місцевості, а також залізничним і водним транспортом приміського сполучення та автобусами приміських маршрутів надаються у разі, якщо зазначені працівники мають право на податкову соціальну пільгу.
Розмір наданих пільг у грошовому еквіваленті разом із грошовими доходами зазначених працівників не повинен перевищувати величини доходу, який дає право на податкову соціальну пільгу.

V. Взаємовідносини державного бюджету України та місцевих бюджетів
Стаття 47. За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетом на надання пільг та житлових субсидій населенню на оплату електроенергії, природного газу, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот надаються житлові субсидії населенню та пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів державної пожежної охорони та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років військовослужбовцям Служби безпеки України, працівникам міліції; особам начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони; пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; дітям (до досягнення повноліття) працівників міліції, осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків; непрацездатним членам сімей, які перебували на їх утриманні; звільненим з військової служби особам, які стали інвалідами під час проходження військової служби; батькам та членам сімей військовослужбовців, які загинули (померли) або пропали безвісти під час проходження військової служби, батькам та членам сімей осіб рядового і начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, які загинули (померли), пропали безвісти або стали інвалідами при проходженні служби; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та дітям померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; громадянам відповідно до пункту "ї" частини першої статті 77 Основа законодавства України про охорону здоров'я, частини четвертої статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту"; дітям війни.
За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу надаються житлові субсидії населенню та пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби; ветеранам органів внутрішніх справ; ветеранам державної пожежної охорони; ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів державної пожежної охорони та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; звільненим зі служби за віком, хворобою або вислугою років працівникам міліції, особам начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони; осіб начальницького складу податкової міліції, рядового і начальницького складу кримінально-виконавчої системи, державної пожежної охорони, загиблих або померлих у зв'язку з виконанням службових обов'язків; непрацездатним членам сімей, які перебували на їх утриманні; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та дітям померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою; громадянам відповідно до пункту "ї" частини першої статті 77 Основ законодавства України про охорону здоров'я, частини четвертої статті 29 Основ законодавства України про культуру, абзацу першого частини четвертої статті 57 Закону України "Про освіту", особам, які мають таке право згідно із статтею 48 Гірничого закону України.
За рахунок субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг з послуг зв'язку та інших передбачених законодавством пільг (крім пільг на одержання ліків, зубопротезування, оплату електроенергії, природного і скрапленого газу на побутові потреби, твердого та рідкого пічного побутового палива, послуг тепло-, водопостачання і водовідведення, квартирної плати, вивезення побутового сміття та рідких нечистот) та компенсацію за пільговий проїзд окремих категорій громадян надаються пільги ветеранам війни; особам, на яких поширюється чинність Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"; особам, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною; особам, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; вдовам (вдівцям) та батькам померлих (загиблих) осіб, які мають особливі трудові заслуги перед Батьківщиною; ветеранам праці; жертвам нацистських переслідувань; ветеранам військової служби, ветеранам органів внутрішніх справ, ветеранам державної пожежної охорони, ветеранам Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; вдовам (вдівцям) померлих (загиблих) ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів державної пожежної охорони та ветеранів Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України; особам, звільненим з військової служби, які стали інвалідами під час проходження військової служби; пенсіонерам з числа слідчих прокуратури; реабілітованим громадянам, які стали інвалідами внаслідок репресій або є пенсіонерами; громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи; дружинам (чоловікам) та дітям померлих громадян, смерть яких пов'язана з Чорнобильською катастрофою, а також здійснюються компенсаційні виплати за пільговий проїзд окремих категорій громадян.
Стаття 50. Якщо з відповідного місцевого бюджету здійснюються видатки, які мають проводитися згідно з Бюджетним кодексом України з іншого бюджету, така дія кваліфікується як нецільове використання бюджетних коштів.
Обсяги цих видатків безспірно вилучаються з відповідного місцевого бюджету до Державного бюджету України органами Державного казначейства України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, в тому числі і за рахунок зменшення трансфертів відповідному місцевому бюджету на відповідну суму.
Стаття 53. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, обласним, міським, районним, селищним, сільським радам при затвердженні відповідних бюджетів забезпечити в повному обсязі потребу в асигнуваннях на оплату праці працівників бюджетних установ відповідно до встановлених чинним законодавством умов оплати праці та розміру мінімальної заробітної плати; на проведення розрахунків за електричну енергію, теплову енергію, водопостачання, водовідведення, природний газ та послуги зв'язку, які споживаються бюджетними установами, не допускаючи будь-якої простроченої заборгованості із зазначених видатків. Установити ліміти споживання енергоносіїв у фізичних обсягах по кожній бюджетній установі виходячи з обсягів призначень, затверджених розпорядникам бюджетних коштів у рішеннях про затвердження відповідних бюджетів на 2007 рік.
Стаття 56. Установити, що у 2007 році:
рівень забезпечення прожиткового мінімуму (гарантований мінімум) для призначення допомоги відповідно до Закону України "Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім'ям" та Закону України "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та інвалідам" встановлюється для працездатних осіб у сумі 121 гривня, непрацездатних осіб - 170,5 гривні, інвалідів - 181,5 гривні;
розмір державної соціальної допомоги малозабезпеченим сім'ям не може бути більшим ніж 75 відсотків від рівня забезпечення прожиткового мінімуму для сім'ї.
Допомога при народженні дитини та по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку відповідно до Закону України "Про державну допомогу сім'ям з дітьми" та Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності та витратами, зумовленими народженням та похованням" здійснюється за рахунок коштів відповідно субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам у таких розмірах:
допомога при народженні дитини - у розмірі 8500 гривень. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні дитини в сумі 3400 гривень, решта - протягом наступних 12 місяців рівними частинами у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України;
допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку - у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців, але не менше 90 гривень для незастрахованих осіб та не менше 23 відсотків прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, для застрахованих осіб, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
При визначенні права на отримання передбачених законодавством окремих видів державної допомоги, розмір яких визначається з урахуванням сукупного доходу сім'ї, враховуються матеріальний стан сім'ї та грошовий еквівалент наданих пільг, компенсацій і гарантій у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 58. Установити, що за рахунок субсидії з Державного бюджету України місцевим бюджетом на надання пільг та житлових субсидій населенню на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива і скрапленого газу надаються пільги виходячи із розрахунку вартості однієї тонни твердого палива та одного балону скрапленого газу на домогосподарство в рік, а особам, які мають таке право згідно із статтею 48 Гірничого закону України, - із розрахунку вартості 3,1 тонни вугілля на побутові потреби на домогосподарство в рік. Граничні показники вартості твердого та рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу у розрізі Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя визначаються Кабінетом Міністрів України.
Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування мають право:
встановлювати збільшені норми на придбання твердого та рідкого пічного побутового палива та скрапленого газу особам, які мають право на пільги та житлові субсидії відповідно до законодавства, за рахунок коштів відповідних місцевих бюджетів;
надавати пільги на тверде та рідке пічне побутову паливо та скраплений балонний газ у натуральному виразі або готівкою.
Натуральні норми забезпечення населення твердим та рідким пічним побутовим паливом та скрапленим газом, відповідно до яких населенню будуть надаватися пільги і житлові субсидії готівкою для відшкодування витрат на їх придбання, затверджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласним, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями в межах мінімальних норм та граничних показників їх вартості, встановлених Кабінетом Міністрів України, виходячи з обсягу коштів, призначених на зазначену мету.

VІ. Особливі положення
Стаття 62. Затвердити на 2007 рік прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня - 492 гривні, з 1 квітня - 501 гривня, з 1 жовтня - 510 гривень та для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення;
дітей віком до 6 років: з 1 січня - 434 гривні, з 1 квітня - 442 гривні, з 1 жовтня - 450 гривень;
дітей віком від 6 років до 18 років: з 1 січня - 558 гривень, з 1 квітня - 568 гривень, з 1 жовтня - 579 гривень;
працездатних осіб: з 1 січня - 525 гривень, з 1 квітня - 535 гривень, з 1 жовтня - 548 гривень;
осіб, які втратили працездатність: з 1 січня - 380 гривень, з 1 квітня - 387 гривень, з 1 жовтня - 395 гривень.
Розміри державних соціальних гарантій на 2007 рік, що визначаються залежно від прожиткового мінімуму, встановлюються відповідними законами, цим Законом та нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України.
Стаття 70. Установити, що до членів сім'ї пільговика при наданні пільг належать: дружина (чоловік), їхні неповнолітні діти (до 18 років); неодружені повнолітні діти, які визнані інвалідами з дитинства І та ІІ групи або інвалідами І групи; особа, яка проживає разом з інвалідом війни І групи та доглядає за ним за умови, що інвалід війни не перебуває у шлюбі; непрацездатні батьки; особа, яка знаходиться під опікою або піклуванням громадянина, що має право на пільги, та проживає разом з ним.
Стаття 71. З метою приведення окремих норм законів у відповідність із цим Законом зупинити на 2007 рік дію:
12) статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" (Відомості Верховної Ради України, 2005 р., № 4, ст. 94; 2006 р., №№ 9-11, ст. 96, № 19-20, ст. 166), з урахуванням статті 111 цього Закону;
13) частини п'ятої статей 12, 13, 14 та Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" (Відомості Верховної Ради України, 1993 р., № 45, ст. 425; 1996 р., № 1, ст. 1; 1999 р., № 24, ст. 209; 2000 р., № 14-15-16, ст. 121; 2001 р., № 2-3, ст. 10; 2002 р., № 12-13, ст. 92, № 35, ст. 263; 2003 р., № 10-11, ст. 86; 2004 р., № 17-18, ст. 250; 2005 р., № 7-8, ст. 162, №№ 17-19, ст. 267; 2006 р., №№ 9-11, ст. 96) та частини третьої статей 61, 62, 63 Закону України "Про жертви нацистських переслідувань" (Відомості Верховної Ради України, 2000 р., № 24, ст. 182; 2005 р., № 5, ст. 120) в частині визначення розміру виплат щорічної разової грошової допомоги.
Стаття 76. Установити з 1 січня 2007 року розмір мінімальної заробітної плати 400 гривень на місяць, з 1 липня 2007 року - 420 гривень та з 1 грудня 2007 року - 450 гривень.
Стаття 88. Установити, що в разі недостатності виділених з Державного бюджету України коштів до бюджетних програмах, пов'язаних з розмежуванням джерела виплати пенсій між Державним бюджетом України та Пенсійним фондом України, пенсії, визначені законодавством для відповідних категорій громадян, виплачуються у повному обсязі за рахунок власних надходжень Пенсійного фонду України.
Стаття 91. Дозволити Кабінету Міністрів України у 2007 році вирішувати питання придбання технічних та інших засобів реабілітації, виготовлених за індивідуальним замовленням інваліда (протезно-ортопедичні вироби, ортопедичне взуття, засоби пересування, послуги з ремонту таких засобів), головним розпорядником коштів у безпосередніх виконавців без застосування тендерної процедури для всіх категорій інвалідів, що потребують забезпечення засобами реабілітації.
Стаття 95. Установити, що мінімальний розмір пенсії по інвалідності, передбачений статтею 22 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" встановлюється в розмірі:
інвалідам війни з числа солдатів і матросів строкової служби І групи - у розмірі 120 відсотків, ІІ групи - у розмірі 110 відсотків, ІІІ групи - 105 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
іншим інвалідам з числа солдатів і матросів строкової служби І групи у розмірі - 110 відсотків, ІІ групи - 105 відсотків, ІІІ групи - 100 відсотків прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність;
інвалідам з числа єфрейторів (старших солдатів) і сержантів, старших матросів і старшин строкової служби - у розмірі 110 відсотків, з числа прапорщиків і мічманів, військовослужбовців надстрокової служби та військової служби за контрактом, осіб молодшого начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 120 відсотків, а з числа осіб офіцерського складу та осіб начальницького складу (крім молодшого) органів внутрішніх справ і державної пожежної охорони - 130 відсотків відповідних від мінімальних розмірів пенсій, передбачених для інвалідів з числа солдатів і матросів строкової служби.
Установити, що пенсії за вислугу років та пенсії в разі втрати годувальника, які призначаються військовослужбовцям, особам начальницького і рядового складу органів внутрішніх справ та деяким іншим особам, а також членам їх сімей відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", не можуть бути нижче розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність.
Стаття 96. Установити, що у 2007 році пенсія за особливі заслуги перед Україною відповідно до пункту 2 статті 1 Закону України "Про пенсії за особливі заслуги перед Україною" призначається ветеранам війни, учасникам бойових дій проти Японії у 1938, 1939 і 1945 роках (у тому числі на території Монголії), нагородженим за бойові дії орденом, медаллю "За відвагу" або медаллю Ушакова, партизанам Великої Вітчизняної війни, нагородженим медаллю "За відвагу", незалежно від часу нагородження.
Стаття 97. Установити, що з 1 січня 2007 року максимальний розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2006-2007 роках відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про Національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95 ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України" не може перевищувати 12 мінімальних розмірів пенсії за віком, встановленої абзацом першим частини першої статті 29 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", а по інших категоріях пенсіонерів розмір пенсії або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткових пенсій, цільової грошової допомоги та пенсій за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсій, встановлених законодавством), призначених (перерахованих) у 2007 році, не може перевищувати 10 тисяч гривень на місяць.
Стаття 98. Установити, що у 2007 році працюючим пенсіонерам, на яких поширюється дія Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про національний банк України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про прокуратуру", "Про статус суддів", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальних захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність" та Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року № 379/95-ВР "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", достроково призначена пенсія за віком (з урахуванням підпункту "г" пункту 1 статті 26 Закону України "Про зайнятість населення", пункту "в" частини другої статті 12 Закону України "Про загальні засади подальшої експлуатації і зняття з експлуатації Чорнобильської АЕС та перетворення зруйнованого четвертого енергоблока цієї АЕС на екологічно безпечну систему" та статті 21 Закону України "Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні") у період до досягнення пенсійного віку, передбаченого законодавством для відповідної категорії осіб, не виплачується.
Достроково призначена пенсія особам, зазначеним в абзаці п'ятому частини дванадцятої статті 20 Закону України "Про статус народного депутата України", у разі, коли такі особи продовжують працювати, у період до досягнення ними пенсійного віку не виплачується.
Стаття 99. Військовослужбовцям, особам начальницького рядового складу, які мають право на пенсійне забезпечення на умовах Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", пенсії призначаються (перераховуються) органам Пенсійного фонду України.
Виплата пенсій, в тому числі призначених до введення в дію цього Закону, здійснюється органами Пенсійного фонду через установи ВАТ "Ощадний банк України" за місцем фактичного проживання пенсіонера або за його бажанням через установи банків, з якими Пенсійним фондом України укладено відповідні договори, на підставі документів та у порядку, визначених Законом України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Стаття 101. Надати право Кабінету Міністрів України у 2007 році встановлювати розміри соціальних виплат, які відповідно до законодавства визначаються залежно від розміру мінімальної заробітної плати, в абсолютних сумах у межах асигнувань, передбачених за відповідними бюджетними програмами.
Стаття 111. Установити, що у 2007 році підвищення до пенсії або щомісячного довічного грошового утримання чи державної соціальної допомоги, яка виплачується замість пенсії, відповідно до статті 6 Закону України "Про соціальний захист дітей війни" виплачується особам, які є інвалідами (крім тих, на яких поширюється дія Закону України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту"), у розмірі 50 відсотків від розміру надбавки, встановленої для учасників війни.

VІІ. Прикінцеві положення
1. Цей Закон набирає чинності з 1 січня 2007 року.
2. Додаток № 1-8 до цього Закону є його невід'ємною частиною.
3. Кабінету Міністрів України:
протягом І кварталу 2007 року провести моніторинг відповідності затвердженого цим Законом розміру прожиткового мінімуму його реальному розміру і в разі необхідності внести на розгляд Верховної Ради України відповідні пропозиції щодо змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2007 рік";
у тримісячний термін проаналізувати стан грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу та прийняти рішення щодо застосування єдиних засад у формуванні оплати праці державних службовців та грошового забезпечення військовослужбовців, осіб начальницького і рядового складу для поетапної ліквідації можливих диспропорцій у розмірах грошового забезпечення та у разі необхідності подати Верховній Раді України відповідні законодавчі пропозиції;
спрямувати в установленому порядку надходження від приватизації державного майна понад обсяги, визначені статтею 23 цього Закону, на збільшення розмірів прожиткового мінімуму та мінімальної заробітної плати, затверджених цим Законом.
Президент України
В. ЮЩЕНКО.
м. Київ                                 
19 грудня 2006 року       
№ 489-V                             
 
 

Бердичев встречает любителей кино

Бердичев встречал гостей солнцем. Казалось, что все вокруг помогали праздничному третьего фестиваля "Кинотур-2006". Главная задача фестиваля - рассказать о нелегкой войсковой службе, работе спецподразделений, правоохранительных органов, спасателей. Председателем жюри был народный артист Украины, председатель Союза кинематографистов Борис Иванович Савченко.
С большой гордостью могу сказать, что организаторы кинопраздника - мои боевые побратимы из Украинского Союза ветеранов Афганистана. Официальными представителями были председатель УСВА С. В. Червонопиский и его первый заместитель Ю. Г. Зубко. Президент фестиваля - председатель Житомирской организации УСВА П. В. Ментов, генеральный директор - участник приднестровских событий В. В. Кузнецов. Организаторами также были председатель Бердичевского УСВА Н. И. Вдовиченко, А. Безкарев и другие.
Нас тепло приветствовали не только жители города, с которыми мы встречались в лучшем кинотеатре, но и его руководители, которые ждали гостей вместе с мэром. Во всех проводимых мероприятиях чувствовалась значимость фестиваля, где бы ни происходили встречи, нас ждали с радостью.
Что еще очень удивило и обрадовало - это то, с какой нежностью и любовью бердичевцы относятся к своему городу. Любой разговор с жителем Бердичева заканчивался словами о том, что их город - самый красивый и самый лучший в мире. Радовала и щедрость, с которой встречали всех гостей его хозяева.
Руководители фестиваля и его участники были рады встрече с певцом и музыкантом Станиславом Коренблитом, в его исполнении звучали песни на стихи А. Блока, С. Есенина, А. Пушкина. Станислав увез в Москву приз и диплом победителя в номинации "фильм-портрет" за свою ленту "Батя".
В Москву уехали еще три награды, которые получил Виктор Хоменок (студия "ВДВ-фильм"), включая специальный диплом жюри "Признание" за ленту "Голубые береты. Песни нашей жизни".
Главный приз фестиваля получила телерадиостудия Министерства обороны Украины за фильм "Плац-вариация".
Херсонская областная телерадиокомпания на фестивале представила ленту "Долгой короткой дорогой...", за которую получила диплом.
Как автор, я представлял на фестивале фильм Херсонской городской организации "Это афганской войны". В Бердичеве мы получили диплом. Эту ленту мы представляли на двух международных фестивалях - в Киеве и в Болгарии, и наградами были дипломы и памятные знаки . Еще один фестиваль, на котором показывали свой фильм, проходил в Херсоне летом прошлого года, и я хотел пригласить всех киновидеолюбителей в наш город в сентябре 2007 года на третий Всеукраинский и первый Международный кинофестиваль.
Уезжая из Бердичева, я увез с собой еще один дорогой мне подарок - это адреса и телефоны новых друзей, настоящих любителей кино, с которыми хочется встречаться чаще!
Александр ЕЛАГИН,
участник боевых действий в Афганистане.
  
 

"Афганський" храм освячено у Чернігові

У день Святого Миколая Чудотворця в Чернігові освячено новий, щойно збудований храм, названий на честь Святителя. У народі цей храм називають "афганським", тому що зводився він на честь воїнів, які не повернулися з тієї війни.
Зводився він виключно за кошти простих людей. Упродовж будівництва внески пожертвували понад 30 тисяч жителів міста і області. Настоятель храму отець Петро (Квашнін) вдячний за суттєву допомогу Чернігівському міському голові Олександру Соколову. Отець Петро теж пройшов школу мужності воїнів-інтернаціоналістів.
Як зазначив єпископ Чернігівський і Ніжинський Амвросій, який освячував храм, шлях до загального щастя лежить через серце кожної людини, через єднання з Богом кожної особистості. А церква у такому місці була вкрай необхідна, адже молитись тут зможуть не лише прихожани храму, а й хворі з кількох лікарень, що розташовані поряд. До лікарень люди потрапляють не в кращий час, і дуже важливо, щоб у людини була надія і духовна підтримка.
Члени Спілки ветеранів Афганістану пообіцяли, що і надалі допомагатимуть храму. Ще чимало треба зробити, аби церква постала в усій красі та величі. Привітати бойових побратимів і всіх чернігівців зі святом приїхав і народний депутат України, перший заступник голови Української Спілки ветеранів Афганістану Юрій Зубко. Він подякував усім, хто взяв участь у будівництві, та висловив сподівання, що розбудова храмів сприятиме зміцненню духовності.
С. ВІХРОВ,
заступник голови Чернігівського обласного відділення УСВА.
 
 

Що приховується за суперечками...

Якщо це видовище, то де хліб?
Коли в суспільстві розгортається політична дискусія, коли її раз-по-раз коментують представники влади, журналісти, політологи, коли вона стає постійним сюжетом у новинах ТV, радіо чи газет, виникає ілюзія неминучості, природності такої дискусії. В ній з'являються самостійні відгалуження, вони іноді набувають звучання, не меншого, ніж головна тема, все далі й далі відводячи суспільну думку від причини, першоджерела дискусії. І тоді, щоб оцінити, за ким правда, а за ким її нема, потрібно уважно, крок за кроком, відстежити суть суперечки, позиції сторін, їхні очевидні й приховані інтереси. Часто виявляється, що вся дискусія - звичайний камуфляж, вона то й організовується, щоб приховати істинні наміри ініціаторів. Що громадяни вміло розводяться по різні сторони барикад, аби не бачили, хто і з якою метою ті барикади зводив.
Увімкніть на своєму телеекрані чи по радіо будь-який інформаційний випуск і побачите: перше за значенням повідомлення про розвиток протистояння між Секретаріатом Президента і Кабінетом Міністрів України. Ясна річ, протистояння виникає на ґрунті "турботи про народ", про ефективну саме у цьому відношенні владу. Мало хто переймається тим, що з'ясування процедури попереднього погодження змісту указу (так звана "контрасигнація"), з'ясування послідовності звільнення-призначення голів адміністрацій або міністрів та інші теми публічного обговорення до блага народу мають відношення дуже далеке і широкого розголосу в суспільстві не варті.
Реформу ухвалювали свідомо, а не "на коліні"
Що все ж таки приховується за гучними суперечками? Якщо це видовище, то де хліб? - перефразуємо вислів давніх римлян. Відповідь на поставлене запитання і на багато запитань супутніх єдина - політична реформа, спроба її відмінити.
Історія цього питання розпочалася ще задовго до президентських виборів. Попередня система влади себе скомпрометувала настільки, що навіть тодішній президент збагнув: триматися за цю систему - означає програти все, більше того, бути залежним від настрою однієї людини, яка, замінивши його на посаді, хтозна як скористається щодо попередника одержаними владними інструментами. Ще у 2000 році, після "брехерендуму" (який, до речі, пояснює, якої саме системи влади добивався Л. Кучма) мені доводилося заявляти, що згодом сам президент змушений буде підтримати демократичні зміни в Конституції. Не тому, що він раптом стане демократом, а тому, що не матиме іншого виходу.
Так і сталося. Але перед тим були вибори 2002 року, де фактично всі впливові політичні сили заявляли про потребу змінювати систему влади, щоб не було повернення до адмінресурсу на виборах, убивства журналістів і політиків, суцільної атмосфери страху і безкарності влади. Було пробудження України від трагедії Гонгадзе, вплив на настрої людей майдану з акцією "Україна без Кучми", акцій "Повстань, Україно!", які врешті завершилися Майданом-2004.
І була напружена п'ятирічна робота над проектом змін до Конституції. Змін, які повністю збіглися із заявами "нашоукраїнців", "бютівців", комуністів і соціалістів, зі змістом Меморандуму, підписаного в 2003 році В. Ющенком, Ю. Тимошенко, П. Симоненком і О. Морозом. Нагадую про це, щоб відкинути балачки про "специфічні умови" голосування за зміни до Конституції, без чого, мовляв, існувала загроза громадянського зіткнення, кровопролиття. Ні, зміст змін до Конституції погоджувався завчасно, свідомо, а угода про відставку В. Ющенка на виборах Президента підписана нами удвох 6 листопада 2004 року, коли на можливість конфлікту не було навіть натяків. найважливішою умовою тієї угоди було зобов'язання "нашоукраїнців" разом із "бютівцями" голосувати за зміни до Конституції. Тому нинішні балачки про зміни, "писані на коліні", потребу "не допустити крові", "порушення процедури" і т. п. є звичайнісінькими нісенітницями, на які посилаються не випадково ті, хто сподівається на коротку пам'ять у людей і хто шукає правдоподібних аргументів на користь своєї неправедної позиції.
Звичайно, заявляючи про потребу нової, демократичної системи влади, учасники президентських перегонів мали і сумніви, бо їх манила перспектива тогочасного президентського всевладдя. Тим пояснюються і деякі некоректності в змінах. За наполяганням саме "нашоукраїнців" у Конституції залишено право президента вносити кандидатури міністрів закордонних справ і оборони, призначати голів держадміністрацій, погоджено зміни щодо місцевої влади перенести на пізніший термін. Тепер ці нестиковки використовуються (їхніми ж ініціаторами!) як приклади недосконалості реформи. Практично на півтора року відтерміноване введення конституційних змін, аби новообраний президент, розставивши свої кадри, зміг продемонструвати свій владний потенціал. На те зголосилися "регіонали" (що мали шанс на перемогу у президентській компанії), принагідно посиливши в Конституції функції Генпрокуратури, комуністи, наближаючись до партійних переваг, які дає імперативний мандат депутата.
Врешті так буває завжди, коли йдеться про суспільно-політичний компроміс. А будь-яка Конституція є таким компромісом.
Безкомпромісною залишається тільки Ю. Тимошенко. У президентських виборах особисто їй приз не передбачався, він, у кращому разі, міг бути лише результатом майбутніх президентських кампаній. (Строкових чи дострокових - інша справа). Тому орієнтир її на абсолютну владу залишався хоч і віддаленим, але незмінним. Коли ж з'явився шанс владу перебрати в ролі Прем'єр-міністра, із безлічі біг-бордів зазвучав протизаконний заклик "Обирайте Прем'єр-міністра!", згода "...бути Прем'єр-міністром з повноваженнями Президента". Проголошувалися зобов'язання у складі створюваної коаліції демократичних сил добиватися завершення другого етапу політреформи. Як тільки шанс не склався. Ю. Тимошенко свою безкомпромісність знову розвернула в протилежний бік, бо її позиція, як стрілка компаса, зорієнтована "безкомпромісно" на магніт влади. Засуджувати того не треба. Треба лише розуміти.
Між тим  досягнуті компроміси дозволили В. Ющенку стати Президентом України. І сьогодні можу стверджувати, що це оптимальний варіант для нинішньої держави. Більше року величезні повноваження перейшли в його руки. Хто найбільше скористався ними? Новий Президент? Ні, його найближче оточення з "Нашої України". Представники політичного об'єднання, за яке проголосувало на парламентських виборах трохи більше п'ятої частини громадян, одержало всю повноту державної влади. Як вони владою розпорядилися - тема окремого аналізу. Оцінки можуть розходитися, але окремі з них абсолютні, бо стали вже історичними фактами. Один із них - торішній вересневий корупційний скандал, відставка КМ, що, до речі, є ще одним аргументом на користь політреформи.
Гра в підкидного дурня
Вибори 206 року для "НУ" дали результат набагато гірший, ніж чотирма роками раніше. Стало ясно, що владою, одержаною з рук президента, доведеться ділитися. А не хотілося. Зважаючи на це, рада антикризової коаліції пішла назустріч "нашоукраїнцям", віддавши їм майже третину місць у складі уряду. Керувалися при тому потребою згуртувати суспільство, поділитися і владою, і відповідальністю за її здійснення, зняти штучно створену напругу по лінії Схід - Захід.
Згадані потреби будуть задовольнятися тепер з меншою, ніж хотілося б, підтримкою "Нашої України". Але будуть! Незважаючи на те, що всі претензії нашого незавершеного партнерства надумані ("не підтримка" Універсалу, "переслідування" міністрів, конфлікти щодо голів облдержадміністрацій і т. д.) і що міністри, подаючи заяви про відставку, робити того не хотіли. Їх змусили стати розмінними фішками в чужій грі.
Гра, щоправда, буває різною. Можна грати в шахи, де кожен хід записується, а правила не змінюються тисячі років. А можна грати в підкидного дурня, де дозволяється багато чого. Вся справа в тому, чи поведуться партнери на таку гру? Ні, не поведуться. У цьому якраз помилка деяких ідеологів реваншу.
Змушений так говорити, бо послідовність дій оточення Президента (а воно і є елітою "НУ") свідчить лише про одне - ними вибраний шлях війни, аби добитися відміни політреформи і повернути собі не виборцями довірену владу. При цьому розмови про вдосконалення Конституції, вертикалі влади і її баланси, директивність зовнішньої політики і недосконалість бюджету, "зволікання" з прийняттям законів щодо СОТ і т. п. - і є прикриттям справжніх намірів ревізувати політреформу.
Реформа веде в Європу, її противники - до авторитаризму
А йти потрібно в протилежний бік. Себто в Європу, запроваджувати європейську модель організації влади. Основою цієї моделі є справжнє, а не деклароване місцеве самоврядування. Таке самоврядування, де рада (села, селища, міста, району, області) має всі можливості для надання послуг своїм виборцям. Йдеться про можливості бюджетні, матеріальні, кадрові й т. п. Звичайно, це передбачає реформу системи оподаткування, бюджетної системи, запровадження закону про комунальну власність і житлово-комунальної реформи, багатьох інших правових перемін. А в їх основі повинен бути новий закон про місцеве самоврядування. Його новизна, окрім відображення в законі згаданих вище змін, полягатиме в тому, що на місцевому рівні вся повнота влади перейде виборним радам, створеним радами, виконкомами та їхнім головам. Ради отримають змогу позитивно впливати на економічну діяльність підприємств і організацій, тим самим стимулювати збільшення податкових надходжень до місцевих бюджетів і повністю розпоряджатися бюджетними коштами в інтересах громади. Розпорядження земельними ділянками, підтримання порядку в населених пунктах, упорядкування вулиць, шкіл, лікарень, зупинок, прозорий для людей порядок утворення цін і тарифів на комунальні послуги й зрозуміла квартплата, спрощена реєстрація нових підприємств дрібного і середнього бізнесу, здача майна і землі в оренду... і багато чого іншого стає безпосередньою справою місцевого самоврядування.
Такий статус і роль місцевого самоврядування докорінно впливає і на виборців. Вони мають змогу наочно пізнати, чого вартий обраний ними голова, депутат чи політична партія. Виборець привчається відповідати за своє політичне рішення. Відповідати перед собою і перед громадою, а не перед "начальством", його вказівкою, не голосувати за "десятку" чи кілограм гречки. Це якісна, найголовніша переміна - зміна людина - чого, можливо, найбільше потребує нинішнє українське суспільство.
Усі ці особливості передбачаються коротким законом про зміни в Конституції, до розгляду якого парламент не може іще приступити через брак потрібної кількості голосів. І не тому, що частина депутатів сумнівається в доцільності завершення політичної реформи. Є й такі, що правда, але переважна більшість розуміє доцільність продовження реформи. Їм перешкоджають зверхники в партіях БЮТ і "НУ", яким обіцяні переваги при поверненні до попередньої моделі влади. Особисті інтереси їм важать незрівнянно більше, ніж інтереси суспільства і держави. Припускаю, що вони щиро вірять в свою ефективність при владі. Щоправда, і сумніваюсь з неменшою підставою, адже змога у них уже була. Можливість втрачена, а інтерес лишився. Він як шило з мішка вилазить через гучні заяви і претензії щодо недосконалості політичної реформи.
Є ще принаймні кілька переваг від посилення ролі місцевого самоврядувавання. Одна з них - створення передумов для ліквідації корупції. Нинішня централізація влади концентрує і економічні та бізнесові потоки, спрощує зв'язок бізнесу і влади, робить такий зв'язок практично невідворотним, звідси робить неможливими принципами демократії, прав і свобод людей, того, що є серцевиною європейської демократії.
Розвинуте місцеве самоврядування є хорошим акумулятором активності політичних партій. Європейський досвід свідчить, що партії, які не пройшли до парламенту, але представлені в місцевих радах, одержують можливість конкретними справами зміцнити свій вплив і авторитет серед виборців, збільшити свою присутність у радах усіх рівнів, у парламенті також.
Обговорення перспектив самоврядування на зустрічах з широким активом рад у Луганську, Вінниці, Львові, Котовську (Одеської області), на кількох засіданнях Координаційної ради голів обласних рад та міських голів при Голові Верховної Ради України не дали жодного сигналу на повернення до попередньої авторитарної моделі влади. Навпаки, ті, що розуміються на конкретних проблемах місцевого самоврядування, наполягають на прискоренні другого етапу політреформи. Для мене це найпереконливіший доказ правильності обраного курсу.
Децентралізація влади будить ініціативу
Можна було б продовжити: "курсу на децентралізацію влади". І це було б правильно. Адже без долучення до реальної (і відповідальної) влади якомога більшої частини людей не вдається задіяти колосальний потенціал громадян, не вдасться пробудити ініціативу людей.
Зовсім недавно у Варшаві в ході обміну думками з представниками політичної еліти Польщі на різних зустрічах вони заявляли, що з усіх реформ у часи новітньої історії ПР найуспішнішою виявилась реформа місцевого самоврядування. Пригадую, коли в 1944 році вона розпочалась, було багато сумнівів, дискусій, несприйняття новацій. Бачив тоді це у Гданську, Кракові, інших місцях. Поляки не злякалися, пройшли вибраний шлях. Успіх став їм винагородою. Те відзначають і представники провладних партій, і опозиціонери, а головне, звичайні громадяни.
У політичному і державному устрої аналогії не спрацьовують, копій не буває. Але застосування принципів можливе і необхідне. Так от, пропонований другий етап політичної реформи в Україні застосовує європейські принципи для української дійсності. не скористатися ними - гріх, відмовлятися від них, прикриваючись надуманими аргументами, - звичайне фарисейство.
Дивною здається позиція наших записних "євроінтеграторів" щодо змісту політреформи. Адже її несприйняття повністю суперечить умовам входження в ЄС. Серед цих умов поряд зі стандартами рівня життя, зайнятості, захисту громадянських прав і свобод однією з перших йде вимога демократичної організації суспільного життя і здійснення влади. Можна було б згадати ще і Європейську хартію місцевого самоврядування, ратифіковану українським парламентом, після чого вона стала нормою національного законодавства. Чи хто побачив там наполягання на вертикалі виконавчої влади та інших, модних аргументах в устах прибічників ревізії політреформи?
Децентралізація влади дозволяє легше добитися гармонії влади і на вищому, і на місцевому рівні. Суть гармонії загалом зводиться до умов, за яких кожен інститут влади має баланс повноважень і відповідальності, при цьому не посягаючи на права іншої владної гілки. Важливо також, щоб при тому не залишалися прогалини у владному забезпеченні правовідносин у суспільстві, щоб не з'являлося спокуси ці прогалини освоїти явочним порядком. Приклади таких спроб нині непоодинокі, зокрема в судочинстві, коли замовними (точніше, проплаченими) судами в різних територіях супроводжується звичайна крадіжка державного майна або рейдерські наскоки одних феодалів на інших. Те ж стосується установчих функцій владних структур, як це бачимо, наприклад, з тяганиною щодо звільнення з посади міністра закордонних справ. Звільнення на основі Конституції, виявляється, мало. Схоже, у деяких випадках треба в законі прописувати не лише те, що може робити одна гілка влади, а й те, чого не має права робити інша гілка. Можливо, зняття таких колізій відбулося б записом у Конституції про те, що громадянин може робити все, що не заборонено законом, а влада може робити лише те, що законом для неї передбачено.
Обійти Конституцію нікому не вдасться
Таких нюансів в усьому розмаїтті законодавства і, зокрема, в Конституції, вистачає. З цією метою вдосконалювати Конституцію потрібно. Така практика характерна для всіх країн, зокрема країн з давніми традиціями демократії. Цю потребу покликаний задовольняти парламент і ніхто інший. Зрозуміло, що при цьому він може долучати усіх, кого новини в законодавстві стосуватимуться, буде аналізувати пропозиції і суб'єктів законодавчої ініціативи (Президента, Кабінету Міністрів, депутатів), і всіх небайдужих громадян. Однак це не означає, що функції парламенту може перебирати на себе будь-який інститут влади, а серед них і Президент. Для підготовки своїх пропозицій він має право створювати різні колективи фахівців, але вони не можуть мати ні назви, ні статусу конституційної комісії. Це азбука права. Про неї можна було б не згадувати, якби не йшлося про очевидну спробу зробити видимість законності там, де її не існує, напустити псевдоправового туману, щоб за його завісою шляхом неконституційного референдуму повернутися до авторитаризму.
Якщо ми відверті у своїх оцінках (а іншими не маємо права бути), то це так і є, незважаючи на найдемократичніші за формою заяви та гарантії. Ясна річ, що суспільство за роки незалежності уже пройшло правові лікнепи, розвинулися політичні партії, з'явилися паростки громадянського суспільства. Тому наміри обійти Конституцію приречені на провал. Нагадати про це не вважаю зайвим.
Таке ж чекає намірів щодо розпуску парламенту, дострокових виборів, блокування бюджетного процесу (щоб штучно створити підстави для незадоволення населення), протидії прийняттю законів про КМ, Тимчасові слідчі комісії тощо. Попри авантюрність деяких планів, частина з них не стільки навмисне деструктивна, як є відображенням у правовому полі складного процесу перерозподілу влади. Процесу закономірного, який саме тому вимагає терпимості від усіх, хто є в політичній еліті.
Щодо авантюр, то з ними мало бути обережними. Проти них треба діяти, принаймні об'єктивно інформувати суспільство, використовуючи, зокрема, можливості й потреби партій. Згадані авантюри щодо ревізії політреформи, дострокових виборів сьогодні фактично підтримуються провідниками "Нашої України". Збоку це виглядає дивним, бо там вистачає справді розумних, досвідчених і перспективних політиків. Хочеться сподіватися, що вони бачать небезпеку від реалізації таких авантюр. Вона перекреслила б і перспективу їхньої політичної сили, і дійсність та перспективу свого лідера - Президента В. Ющенка. Деталізувати свої міркування не вважаю потрібним - не з політичними самогубцями спілкуємось. Сьогодні треба допомогти Президенту позбутися лицемірних порадників і порадниць, що кажуть одне, роблять друге, а наміри тримають про запас. Треба допомогти главі державі стати гарантом стабільності та послідовності розвитку демократії в країні. Така його історична місія, з нею потрібно рахуватись, у будь-якому разі, не робити грубих помилок.
Загрози узурпації влади не існує
В останні місяці раз-по-раз зринає на поверхню тема про можливість узурпації влади однією політичною силою. Йдеться, звісно, про Партію регіонів. Чи є така небезпека? Ця тема дискутувалася недавно на одному з телеканалів. До чого звелася дискусія? Одна сторона доводила, що небезпеки нема. Інша - що вона є і тому треба відмінити політреформу. Аргументи не перетинались, дискусія виявилась порожньою, бо її учасники не мали наміру наближатися до істини, пошуку компромісу.
А небезпека існує, нащо її приховувати? І чому не зважати на те, що самі лідери ПР намагалися її нейтралізувати. Хіба не ясно, що розширення коаліції, максимально компромісний склад уряду, спільна відповідальність за вироблення та здійснення внутрішньої і зовнішньої політики вело до політичних балансів, стримувань й противаг та найкраще відповідало інтересам держави і народу. Принаймні, було б оптимальним для нинішньої ситуації, що склалася внаслідок березневих виборів.
Така перспектива руйнується тими, хто про небезпеку найбільше заявляє. Руйнується в сподіванні, що узурпувати владу вдасться самим. не вдасться, в тому-то й річ. Але в методах відстоювання своїх бажань і дає себе знайти рівень політичної культури в країнах сталої демократії і в Україні. Ми і далі намагаємося поборювати одне одного замість того, щоб шукати взаємоприйнятні рішення. Щоб поважати і партнерів, і опонентів.
Наша традиція нездорова. Вона нічого доброго не несе країні. Від неї слід відмовлятися. Давайте без упередженості прислухаємось до такої пропозиції.
Час іще є.
Олександр МОРОЗ.
14.12.2006 Р.

Матеріал друкується у нашій газеті в повному обсязі.
 
 

К 18-й годовщине вывода советских войск из Афганистана

Операция "Воздушный мост"

    
В 1992 году состоялась прелюбопытная беседа политического обозревателя газеты "Труд" В. Снегирева с известным афганским военным руководителем моджахедов Ахмадом Шахом Масудом, во время которой последний признал: "Несколько раз советские коварно обманывали нас..."
Последние боевые действия советских разведчиков в Кандагаре в январе-феврале 1989 года - это как раз тот случай.
Немногим известны детали той операции, незаметной на фоне масштабных действий советских войск в районе Саланга. Как человек, имеющий некоторое отношение к ней, хотел бы поделиться с читателями своими воспоминаниями.
Эта операция по-своему поучительна для современных разведчиков-спецназовцев, поскольку была проведена с большим мастерством и характеризовалась небольшими потерями. А было это так.
В период подготовки к выводу частей Западного направления из Шинданда на Родину вышестоящим командованием неожиданно была поставлена задача по завозу материальных средств и боеприпасов в окруженный гарнизон Кандагара.
Первоначально предполагалось привлечь для этого подразделения спецназа полковника Ю. Старова, а затем остановились на 56-й десантно-штурмовой бригаде, которая к тому времени дислоцировалась в Туркмении недалеко от Государственной границы.
Город Кандагар и одноименная провинция на юго-западе Афганистана всегда занимали особое положение. В провинции Кандагар группировки оппозиции проявляли очень высокую активность на протяжении всех лет пребывания наших войск. Это объяснялось как историческими причинами, так и целями оппозиции.
Как известно, с образованием в 1747 году Афганистана столицей страны стал город Кандагар, и в течение десятков лет он был центром общественной и политической жизни страны. Поэтому на этапе вывода советских войск вынашивались планы захватить город и создать там оппозиционное правительство в противовес законной власти в Кабуле.
Кроме того, в конце ХІХ века Кандагар был центром, сплотившим народ в борьбе против английских экспедиционных войск, пытавшихся покорить Афганистан. В местечке Майванд вблизи Кандагара англичанам было нанесено сокрушительное поражение, сорвавшее их захватнические планы. С тех пор битва при Майванде стала гордостью и символом доблести афганцев. О ней сложено много песен и легенд, ей посвящено много книг. Играя на чувствах и достоинстве афганцев и их любви к родине, лидеры оппозиции призывали жителей провинции Кандагар устроить русским "второй Майванд" и, приравнивая советские войска к английским захватчикам, призывали всех жителей, включая стариков и детей, взять в руки оружие и стать на защиту "ислама и поруганной родины".
Надо признать, что в ряде случаев их пропаганда была эффективной. Народ стоял на стороне оппозиции. Но в то же время многие люди понимали прогрессивную роль пребывания наших войск. Многие племена поддержали проводимый НДПА курс на развитие страны и миролюбивые отношения с советскими частями.
Но, несмотря на это, обстановка в провинции все годы пребывания наших войск была очень сложной.
С ноября 1988 года обстановка приняла критический характер. Кандагар был блокирован мятежниками. Под контролем госвласти оставались лишь город без предместий и территория аэропорта. Обороной руководил генерал-лейтенант Улюми, командир 2-го армейского корпуса, в составе которого было всего 1500 бойцов и командиров. В центральной части областного центра размещался полк, на аэродроме - батальон, центральную дорогу в аэропорт прикрывал батальон 7-й танковой бригады 4-го армейского корпуса. Кроме того, вооруженные формирования представляли смешанные отряды НДПА, МГБ, царандоя.
Кольцо блокады вокруг Кандагара имело форму эллипса, вытянутого с юго-запада на северо-восток. Расстояние от центра города до расположения бандформирований на внешнем кольце блокады - от 40 до 10 километров.
Тактика и характер действий группировок мятежников во многом определялись тем, что местность в Кандагаре в основном равнинная и малонаселенная. Это лишало необходимости проводить крупные подрывные акции против экономических объектов, нападать на посты ВС РА с привлечением больших сил и средств, создавать крупные базовые районы, склады оружия и боеприпасов. Исламские партизаны предпочитали действовать в составе мелких (20-40 человек), хорошо вооруженных групп.
Национальный состав жителей провинции был достаточно однороден. Кандагар населяли пуштунские племена - дуррани (жемчужные), нурзаев, баракзаев. Показательно, что все короли Афганистана были выходцами из группы племен дуррани. Среди многочисленных племен нурзаев было много сторонников бывшего короля Захир-Шаха. Наиболее воинственным племенем были баракзи. О силе баракзаев свидетельствует тот факт, что с их помощью была сделана попытка восстановить правление Захар-Шаха в 1976 году. Все названные племена объединяла ненависть к кабульской власти. К осени 1988 года они стали объединяться в более крупные формирования для ведения открытых боевых действий с подразделениями ВС РА.
По данным советской разведки мятежники собрали 260 отрядов и групп общей численностью более 10 тысяч человек. Из них 3,5 тысячи имели хороший боевой опыт. Силы явно были на стороне противника. Из Пакистана осуществлялось бесперебойное снабжение оружием, боеприпасами и продовольствием (4-6 караванов в неделю).
Афганские правительственные войска, наоборот, испытывали острую нехватку боеприпасов, продовольствия, топлива и были измотаны непрерывными боями с середины августа (вывод в СССР 70-й и 22-й советских бригад).
Обстановка в районе Кандагара потребовала принятия экстренных мер, направленных на предотвращение захвата города мятежниками и образования в нем контрреволюционного правительства.
Вот почему именно Кандагару, а не Джелалабаду или другому оставленному советскими войсками городу, было уделено такое внимание в конце афганской эпопеи.
Предложенный 40-й армией план проводки колонн 56-й ДШБр с территории СССР в Кандагаре не был утвержден как нереальный, потому что мятежники провели массированное минирование местности вдоль предлагаемого маршрута движения колонн. Исламские партизаны захватили все сторожевые заставы и посты, что были переданы советской 70-й мотострелковой бригадой "зеленым". Используя захваченные заставы, посты, 9 танков, 5 БРТов, 5 БМП, 3 БРДМ, установки реактивного огня БМ-21 "Град", и гаубицы Д-30, 18 76-мм пушек, 67 автомобилей, мятежники создали группировку войск высокой боеготовности, более половины которой находилось под контролем Исламской партии Афганистана Хекматиара.
Исходя из сложившейся ситуации, была разработана боевая операция, получившая кодовое наименование "Воздушный мост". Руководителем оперативной группы по проведению операции в Шинданде был назначен генерал-майор Николай Павлович Пищев.
Продолжительность операции определялась в 15 суток. Планировалось 21 января 1989 года пятью самолетами Ан-12 перебросить первый эшелон десанта, состоящий из разведчиков, связистов, оперативной группы армий и средств охраны. За две-три последующие ночи, наращивая усилия, перебросить главные силы 650-го отдельного разведбата (около 600 человек) для удержания под своим контролем территории аэродрома Кандагара. До 4 февраля обеспечивать прием самолетов и выгрузку грузов в интересах 2-го афганского армейского корпуса.
Для обеспечения операции планировалось перебросить 20 бронетранспортеров, 6 гаубиц, 2 БМ-21 "Град", пять тягачей ГАЗ-66, ТЗМ-Урал, 2 станции космической связи, 2 радиостанции Р-145 и одну Р-140.
Однако все получилось не так, как планировали.
...Переброска началась на сутки раньше, глубокой ночью. В 6.10 утра первым десантировался комбат подполковник Н. Н. Мауренко и с ним 52 разведчика. Риск при этом был очень большой. Самолет садился на аэродром Кандагара на свой страх и риск - без связи, без диспетчеров, без информации о погоде...
В момент закрытия рампы первого самолета Ан-12 внутрь фюзеляжа смотреть было страшно. Он под завязку был забит оружием и боеприпасами. Основной задачей этого первого борта с десантом был внезапный захват аэродрома и прием последующих самолетов десанта. И они свою задачу выполнили отлично. Сходу захватили по периметру аэродрома выгодные огневые позиции и создали опорные пункты обороны.
С небольшим разрывом по времени сели еще два борта. На втором самолете были десантированы солдаты и офицеры под общим руководством и командованием офицера оперативного отдела штаба армии подполковника А. И. Чесакова. Третьим бортом были доставлены семнадцать радистов с радиостанцией Р-140.
Первая высадка десанта лежала особой ответственностью за экипаж военно-транспортных самолетов. Только пилот, пожалуй, может полностью понять, что это было такое - ночной полет на тяжелом, нагруженным до предела корабле, посадка без огней, без прожекторов на обожженную "эрэсами" кандагарскую полосу.
Подавив волнение, подполковник Виктор Царалов инструктировал свои экипажи: "Садимся, не выключая движков. На разгрузку пехоте минуты. Следить за мной, взлетаете следом".
Прогноз опытного летчика оправдался. Не успели мы выпрыгнуть из самолетов и стянуть основную часть грузов, как два душманских "эрэса" шлепнулись с правого борта невдалеке от нас... В тот первый знаменательный день по аэродрому было выпущено 47 "духовских" ракет.
В ответ артиллерия "зеленых", по уточненным целеуказаниям нашего офицера-артиллериста из оперативной группы, выпустила 88 снарядов и в течение ночи вела беспокоящий обстрел и подсветку местности в районе аэродрома...
Юго-западнее Кандагара советской авиацией был нанесен бомбо-штурмовой удар по Короту, где сосредоточилось много мятежников. По данным разведки у противника потери там составили 20 человек убитыми, уничтожено одно безоткатное орудие, один миномет. Потерь с нашей стороны не было.
Но это было начало...
На другой день в результате массированного обстрела полосы и аэродрома с нашими оборонительными позициями был поврежден санитарный самолет Ан-26. В результате полученных повреждений он взлететь уже больше не смог.
Нашей авиацией из Маров (28 самолето-рейсов), из Шинданда (4) перевезено и разгружено 326 тонн грузов, в том числе 241 тонна боеприпасов для артиллерии. Для усиления разведчиков переброшено шесть бронетранспортеров, два миномета, три "Утеса", три автоматических станковых гранатомета АГС-17, шесть пулеметов и 14 огнеметов.
Третьи сутки начались с интенсивного обстрела из минометов и "эрэсами" всего аэродрома. В непосредственной близости от разведчиков и опергруппы упало 28 снарядов. В результате был поврежден еще один военно-транспортный самолет, что находился под разгрузкой. За сутки 37 бортами переброшено 313 тонн груза.
Наша артиллерия, совместно с правительственной, "зеленой", как мы ее называли, выпустила по врагу 220 снарядов.
23 января летчики смогли перебросить, а мы разгрузить только 17 бортов (173,5 тонны). На полосу упал 31 "эрэс". При посадке очередного борта Ан-12 с боеприпасами он был обстрелян сосредоточенным огнем и получил существенные повреждения. Героический экипаж сделал невозможное и посадил сбитый самолет на аэродром. Но удар о землю был такой силы, что самолет развалился и загорелся. Летчики чудом остались живы.
По данным радиоперехвата в район аэродрома из глубины провинции выдвинулись две автоколонны противника из восьми грузовых автомобилей с моджахедами и различным вооружением. В темное время суток диверсионная группа мятежников проникла на территорию аэродрома с целью повреждения восстановленной системы освещения ВПП. В завязавшейся перестрелке получили ранения наши разведчики младший сержант А. Ю. Аристанов, сержант В. Р. Чечелюк, ефрейтор С. П. Богуцкий, рядовой С. Н. Бабенко.
В ночь на 24 января противнику удалось сорвать воздушные перевозки. В 21.54 по двум садящимся самолетам Ан-12 с боеприпасами был произведен мощный огневой налет "эрэсами", из минометов, из пулеметов и стрелкового оружия. Самолеты вынуждены были круто набрать высоту и уйти на аэродромы базирования.
Рассвело. Я запомнил, что в этот день было удивительно тихое утро. Но около двенадцати часов нас всех подбросило вверх взрывной волной. Оглушительный взрыв накрыл, окрестности. Оказалось, что диверсионная группа "духов", пользуясь усталостью афганских часовых, спрятавшихся от раскаленного солнца в укрытия, "сняла" сарбосов, проникла на завезенный из Союза склад боеприпасов и уничтожила его взрывом. К счастью, все наши военнослужащие отделались легкими ушибами и временной потерей слуха.
Наиболее пострадал старший сержант Саидмуратов - он получил закрытый перелом таза и тяжелую контузию. Это был опытный разведчик, узбек по национальности. К осени 1988 года закончилась у Халмурата срочная служба, но он, кавалер медали "За отвагу", написал рапорт с просьбой не увольнять его в запас до вывода батальона на территорию СССР, то есть до 15 февраля 1989 года.
И таких сознательных ребят "пятого периода службы" в частях оставалось много, они понимали, что прибывшие вместо них молодые необстрелянные солдаты просто не успеют вписаться в боевой строй. А вывод войск был сложной войсковой операцией.
Радиостанция би-би-си в тот день сообщила: "В районе южного и северного Саланга идут тяжелые бои. Убиты сотни гражданских лиц. Несколько деревень стерты с лица земли обстрелами артиллерии и бомбо-штурмовыми ударами. Основная цель советско-афганского командования - пробить дорогу на север".
Все последующие дни противник на нашем фронте подтягивал свежие силы к аэродрому. Наш артиллерист подполковник Исаченко запросил дополнительно взвод гаубиц Д-30 и одну машину БМ-21 "Град".
Шиндандский авиационный истребительно-бомбардировочный полк стал активнее прикрывать посадку на аэродром советских транспортников Ан-12. Благодаря принятым жестким мерам безопасности и прикрытия в дневное время на аэродром сел борт, доставивший техническую группу для демонтажа разбитых и поврежденных самолетов, а также запчасти к артиллерийским системам.
Однако противник наглел на глазах. Применив "Стингеры", моджахеды поразили наш Су-25 (пилот - старший лейтенант Б. В. Гордиенко). Штурмовик так и не вышел из пике на выявленную им пусковую установку и взорвался при столкновении с землей. На удаление 110 километров от Шинданда не дотянул до аэродрома и упал в горы Миг-27, который работал над районом боевых действий в режимной зоне Кандагара. Летчик, к счастью, сумел катапультироваться и был найден поисково-спасательным отрядом.
С каждым часом наши разведчики физически ощущали повышение активности мятежников, которые, подтянув тяжелое оружие, стреляли по ним по аэродрому, как в тире.
Стемнело. Во время посадки нескольких самолетов вновь сосредоточенным огнем был поврежден один борт. Однако нелегкая работа продолжалась и через час - при посадке бортового номера 804 трассеры и дым вновь закрыли фюзеляж. Самолет проскочил полосу и сломал переднее шасси, попав при рулежке в арык.
Потери авиации начали раздражать командование армии, округа, министра обороны СССР.
В эти часы и минуты много добрых слов мы мысленно сказали нашим летчикам, совершавшим те полеты. Среди них не было суперменов без страха и упрека. Даже зная о поддержке боевой авиации, лететь в зону сплошного огня было страшно.
В последние дни января по приказу командира дальняя бомбардировочная авиация из Союза сбросила в районе Домана (скопление "духов") трехтонные бомбы.
После нескольких удачных бомбо-штурмовых ударов активность противника на некоторое время спала. Но они уже вплотную вышли к северной окраине аэродрома и дважды подрывались на выставленном нами минном поле.
Разведчикам пришлось провести перегруппировку сил и выделить дополнительно еще пять на дальний привод аэродрома.
Несмотря на трудности, операция выполнялась успешно. На 1 февраля общий завоз составил 2600 тонн.
Газета "Правда" в те дни писала: "Снова наши в Кандагаре? Разве не "ушел" этот город из советских армейских сводок мучительно жарким августом прошлого года? Да, из наших сводок ушел. Несколько месяцев не было в этом городе ни одного советского солдата. Сейчас они есть, безостановочно действует воздушный мост. В афганских же сводках кандагарский мотив обязателен. Там не прекращаются тяжелые бои - в этом смысле ситуация стабильная..."
Появилась нервозность и в наших отношениях с "зелеными". Чем меньше времени оставалось до вывода советских войск, тем сложнее мы понимали друг друга. Генерал Улюми и его подчиненные осознавали, что это последние активные действия шурави, и скоро они останутся одни. Их разведка перестала делиться с нами полной информацией о противнике.
Анализируя представленные ими данные, мы приходили к выводу, что наша артиллерия бьет по одним и тем же целям. А по тем местам, где наши разведчики сами выявляли огневые точки "духов", "зеленые" просили не стрелять. Сами засекать точные координаты мы не могли, не было артразведчиков, да и задача перед нами стояла другая.
Полеты авиации неожиданно прекратились по метеоусловиям. Низкая облачность, дождь и ветер, несущий пыльную бурю. "Аллах на стороне моджахедов", - горько шутили мы.
На исходе 3 февраля радисты оперативной группы получили приказ командарма Громова о немедленной эвакуации всего десанта. Это было полной неожиданностью. Приказ знали немногие. Об этом даже не были оповещены наши союзники - "зеленые".
Да и для нас, знающих и ожидающих, оказалось неожиданностью, когда с неприветливого неба на аэродром буквально "свалились" шесть Ан-12.
"Духи", расслабленные непогодой, сначала опешили, а затем открыли по садящимся самолетам очень плотный огонь. Ситуация была драматическая.
Представьте себя на месте командиров разведчиков, которые, как утки за своими утятами, следили за подчиненными. По полосе, раскрыв рампу, катит самолет, а к нему со всех сторон бегут, закрывая лицо руками от песка и мелких камней, наши солдаты и офицеры. Падают, поднимаются и, матерясь, на ходу заскакивают в чрево самолета. Фонтаны разрывов справа и слева, треск очередей и мелькание трассеров...
Всю эту картину покрывает грохот работающих двигателей. Самолеты выруливают, закрывают рампы и один за другим резко уходят вверх в черноту ночи...
Когда все стихло, на аэродроме осталось только брошенное вооружение, техника. Советских в Кандагаре не осталось ни души.
В этой экстремальной обстановке высокий организаторский талант, мужество и железную волю проявил прежде всего командир разведбата. Во время операции были потери техники, потери людей, но, главное - его разведчики не потеряли ни одного человека. Это ли не показатель воинского таланта и мастерства руководителя!
К пяти утра 4 февраля вся авиагруппа с батальоном разведчиков и офицерами оперативной группы благополучно приземлилась на шиндандском аэродроме.
По приказу командира Громова все участники операции "Воздушный мост" были представлены к правительственным наградам. Заместитель командующего армией генерал Пищев. Командир батальона подполковник Мауренко были награждены орденами Боевого Красного Знамени.
...В ночь на 15 февраля 1989 года погода испортилась окончательно - разыгралась сильная метель. Последним в колонне советский войск, как и положено, выходил наш разведывательный батальон.
На небольшой территории Кушкинской таможни собралась большая группа советских и иностранных журналистов, чтобы запечатлеть этот исторический момент. Но кино- и фотосъемки разведчиков не удались. Был такой сильный снегопад, необычный для этих мест, что даже прекрасная японская видеотехника не смогла качественно заснять выход последней колонны. Да для нас это и не было самым важным.
17 февраля глубокой ночью я прилетел на военном Ан-12 в Ташкент. На аэродроме было очень холодно, хотя снега, как в Кушке, в столице Узбекистана не было. Взвалив на плечи свою парашютную сумку с нехитрым скарбом, я смело сошел по трапу на родную советскую землю.
На душе было радостно от чувства исполненного долга и одновременно тревожно от мысли - что же ждет впереди? Впереди нас ждала новая и, как оказалось, совсем не мирная жизнь.
Афганская же эпопея навсегда уходила в историю...
Через одиннадцать лет, на торжествах, посвященных пятидесятилетию армейского спецназа, я услышал песню А. Балева о том времени и той малоизвестной операции на аэродроме Кандагара. У меня екнуло и учащенно забилось сердце, когда впервые услышал:

Это плавится небо с землей,
И свинцовая воет пурга,
Это лютый февраль, день седьмой.
Кандагар.

В обороне разведка полка,
Только семьдесят восемь ребят,
С ними аэропорту приказ:
Выстоять!

У разведки особенный стиль,
И Аллах ей совсем не акбар.
Только этого ей не простит,
Кандагар.

Вот уже пара диких атак
Захлебнулась тупой тишиной.
Но взлетают, взлетают борта
За спиной...
Олег КРИВОПАЛОВ,
полковник запаса,
бывший заместитель командира
15-й отдельной бригады спецназа.
 
 

Нет в мире долговечней ничего, чем имя настоящего героя

Все дальше в историю уходят от нас суровые годы, опаленные афганской войной. Это были годы тяжелых испытаний и боли не только для тех, кто находился в то время там, "за рекой", но и для их отцов и матерей, жен и детей, которые ждали и надеялись, что их родные вернутся оттуда живыми. Но с огненных полей войны суждено было вернуться не всем. В Одесской области 218 семей потеряли своих отцов и сыновей в афганской войне.
В Суворовском районе города Одессы есть музей, посвященный памяти погибших воинов-интернационалистов. Музей создан в 1988 году исключительно силами участников боевых действий и семьями погибших Суворовского Союза ветеранов Афганистана. Здесь проходят экскурсии для учащихся школ района.
Увековечить память погибших - святая обязанность живых. В каждой школе района, где когда-то учились погибшие воины-интернационалисты, открыты памятные доски, проводятся встречи ветеранов войны с учащимися.
Недавно в средней школе № 67 состоялось торжественное открытие мемориальной доски Похилову Игорю Николаевичу, который учился в этой школе пять лет. Высокий, красивый, общительный, увлекающийся техникой. Игорь был единственным сыном в семье. В 1982 году И. Похилов был призван в ряды Вооруженных Сил СССР, службу проходил в Республике Афганистан. Писал маме короткие письма: "Жив, здоров..." А мама даже не знала, что сын в Афганистане. Он сообщил ей, что просто служит за границей.
Игорь Похилов погиб 7 ноября 1983 года...
Прошло 23 года, но в материнском сердце не утихает боль утраты. Каждый раз, когда мама Игоря, Светлана Кироиллова, рассказывает о сыне, горькие слезы бегут по ее лицу. Во время открытия памятной доски сыну она тоже не смогла сдержать слез.
Родители Игоря Похилова, заместитель председателя Суворовской райадминистрации М. В. Байрак, заместитель военкома Суворовского военкомата В. Н. Комарницкий, председатель городского Союза ветеранов Афганистана Б. Б. Дубчак, председатель Суворовского СВА А. В. Цыба, директор СШ № 67 И. И. Николенко, семьи погибших, участники боевых действий в Афганистане, учащиеся школы почтили минутой молчания память воина-интернационалиста и возложили цветы у мемориальной доски, на которой написано:
"В этой школе с 1974 по 1979 г. учился Похилов Игорь Николаевич.
Родился 07.07.1964 года. Погиб в Республике Афганистан 07.10.1983 года.
Нет в мире долговечней ничего, чем имя настоящего героя".
Суворовский СВА города Одессы установил памятные доски всем погибших воинам-интернационалистам, учившимся в школах района.
Вечная память павшим! Честь и слава живым!
Надежда НУЖИНА,
директор музея Суворовского СВА,
вдова погибшего участника
боевых действий.
 
 

З редакційної пошти

Спасибі за пам'ять, спасибі за дружбу

Є в редакційній пошті листи особливі. Їх пишуть згорьовані мами хлопців, які загинули в далекому Афганістані. Один з таких щемливих листів - від Фросини Федорівни Мельник із села Плисків Погребищенського району Вінницької області. Друкуємо його без скорочень.
До Вас звертається мама загиблого 24 травня 1984 року в Афганістані Мельника Євгена Олександровича. Хочу через газету подякувати за Пам'ять і чисту солдатську дружбу бойовому другу мого сина Лещенку Михайлу Романовичу з міста Тараща Київської області. Він неодноразово приїздив до нас на могилу сина з однополчанином Сергієм Зарицьким, а це через 16 років знову приїхав, цього разу - з дружиною Ларисою Михайлівною і своїм другом - головою Таращанської організації ветеранів війни в Афганістані Олександром Миколайовичем Ільницьким і його дружиною Ліною Степанівною. Дуже вдячна їм за Пам'ять про мого сина. Це справжні друзі. Нехай Господь охороняє й допомагає їм в усіх трудах і ділах. Не так просто буває подолати відстань і в кілометрах, і в роках, але вони її подолали, велике їм за це материнське спасибі!
Дорогі Михайло, Ларисо, Олександре, Ліно! Дай Боже Вам здоров'я, довголіття, щастя, радості від дітей, душевного спокою, щоб клятий Афган ніколи не нагадував про себе. Цілую Вас усіх чотирьох.
З Новим роком, шановні "афганці"! Дуже сподіваюсь, що мого листа буде вміщено в газеті, яку я передплачую весь час її виходу.
Залишайтеся з Богом. З повагою - мама Жені.

Балада про матір

Материнське горе, як безкрайнє море,
Що нема початку і нема кінця.
Мати все чекає, що порадять зорі,
І виходить вранці зустрічать гінця.

І втомилась дуже, бо роки на схилі,
Але все чекає і чогось все жде.
Я вклоняюсь низько тій матусі милій
За святую віру, серденько тверде.

Бо казали люди, що його немає,
Та сердечній рані повік не зажить.
А стара матуся сина все чекає,
Бо, мабуть, не може без віри прожить.

І хоча на цвинтарі, де христи похилі,
Вже давно підвівся вічний монумент,
Мати все чекає, ходить, як у хмілі,
І чутки недобрі все розносить вщент.

І немає втіхи в старості підступній,
Бо батькам не можна хоронить дітей.
Боже! дай хоч змогу у житті наступнім
Їм зібратись разом і зустріть гостей.

Материнське горе, як безкрайнє море,
Горе материнське, туга та журба.
Тяжчого немає в світі, мабуть, горя.
Хто матусю зрадить, хай тому ганьба.

Валентин ГРУДНЕВ.
  
 

Юним боксерам - призи і солодощі

Під патронатом Гадяцької районної організації ветеранів Афганістану у спортивному залі Гадяцької спеціалізованої школи-інтернату відбулася першість району з боксу серед юнаків 1990-1996 років народження.
Головний суддя змагань - майстер спорту СРСР О. О. Ісметов, головний секретар - майстер спорту України А. П. Уніжонний.
Боксери міста Гадяча показали гарні результати і довели свою готовність до чемпіонату області. Переможцями турніру стали Олег Коробка, Владислав Шилович, Віталій Цілуйко, Руслан Лизогуб, Микола Гречкосій, Максим Різніченко, Володимир Демків, Ігор Максименко, Ігор Лісниця, Юрій Кацідан, Владислав Сухно.
Боксери нагороджені грамотами, медалями і солодощами.
Представниками на змаганнях були голова Гадяцької районної організації ветеранів Афганістану, депутат районної ради Ю. Г. Жердєв, головний спеціаліст відділу сім'ї, молоді та спорту Гадяцької РДА С. М. Нестеренко.
Велика вдячність спонсору цих змагань - людині, не байдужій до здоров'я дітей та розвитку спорту у місті Гадячі, приватному підприємцю В. Г. Шиловичу.
А. УНІЖОННИЙ,
тренер з боксу.
Полтавська область.
  
 
Молодь рівнялася на ветеранів
У Полтаві відбувся традиційний міжнародний турнір із настільного тенісу пам'яті воїна-"афганця" капітана Вадима Бикова.
У змаганнях взяли участь понад 400 молодих спортсменів і ветеранів із різних регіонів України, Росії, Білорусі та Молдови.
Непогані результати продемонстрували полтавські майстри. Переможцем у своїй віковій категорії став Олег Ремінець. Серед жінок другою була Яна Закладна. Серед ветеранів "золото" - у Галини Бурцевої, а "срібло" - в Андрія Черменського.
Володимир ВИСОЦЬКИЙ.
  
 
< Попередня   Наступна >
Назад

 
 
 
© 2005-2018, Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)
www.usva.org.ua
pressusva@ukr.net
При любом использовании материалов сайта гиперссылка на usva.org.ua обязательна.
Редакция usva.org.ua может не разделять точку зрения авторов статей
и ответственности за содержание републицируемых материалов не несет.