Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів)

Став найманцем на чужій війні.
Звільнених у запас вертолітників розкидало по гарячих точках світу. До трагічного випадку із загибеллю українського екіпажу вертольота Мі-8, що стався влітку в Афганістані під час виконання гуманітарної місії іншої держави, про наших найманців навіть ніхто й не згадував. Хто вони та як туди потрапляють? Проте вимальовується доволі чітка тенденція у працевлаштування пілотів після звільнення з лав ЗС України.
Вони прагнуть потрапити в закордонну місію, маючи за плечима досвід миротворчих операцій в цих же країнах, але вже в якості цивільних фахівців. Порівняно з можливістю заробити значно більші гроші, виконуючи при цьому практично ту ж саму роботу, що й під час миротворчої місії, привабливість служби у Збройних Силах якось безнадійно блякне. Як не цинічно це звучить, але служити у війську при такому стані фінансування економічно невигідно, і одним контрактом втримати вже важко. Бажання служити непомітно трансформувалося в прагнення влаштовувати власне життя, власну родину. Утім в арміях країн-членів НАТО це поняття ґрунтується передусім на створених державою гідних умовах для військової служби як рядового контрактника, так і офіцера.
Африканська лихоманка
По закінченні терміну контракту намагання звільнитися дедалі частіше стає істотним бажанням для універсальних фахівців українського війська, як, наприклад, пілотів-вертолітників.
Самі вони неохоче розповідають про службу за наймом, на яку більшість прагне в перспективі потрапити після звільнення. При цьому бажання літати за більш пристойні гроші також цілком зрозуміле.
- Я звільнився у грудні 2008 року, маючи за плечима три місії в Ліберії, - розповідає той самий капітан запасу Володимир Н. - В цілому це становило близько двох років моєї миротворчості. Виконували завдання не лише в Ліберії, адже були у відрядженнях і у Сьєрра-Леоне. Але все це вже в минулому. Тепер готую документи, щоб влаштуватися в закордонну місію, але вже як цивільний пілот. Такий шлях порадили колишні співслужбовці, які вже працюють таким чином в інших місіях не один рік.
Загалом за час служби Володимир встиг налітати понад 1000 годин, що для армійської авіації доволі непоганий показник. Але для цивільної, виявляється це небагато.
- Не слід плутати нальоти цивільної та військової авіації, - пояснює колишній офіцер. - Адже цивільний наліт - це зліт-посадка, польоти за маршрутом, плюс перевірки відльотів. Втім військовий - це виконання тих чи інших фігур пілотажу, виконання поставленого бойового завдання тощо. Щодо польотів у Ліберії, то вони виконуються в жахливих спекотних умовах. До кліматичних незручностей слід додати обмежені за розмірами майданчики для зльоту і посадки та складність орієнтування на місцевості - адже всюди суцільні джунглі.
Малярія стала хворобою номер один для миротворців. Проте, як вони самі вважають, малярія - це лотерейний білет - як кому пощастить.
- За час місії деякі хлопці хворіли на малярію по два рази. При цьому користувалися протималярійними препаратами і всіляким засобами профілактичного захисту, - згадує Володимир. - Але, як свідчить досвід, людина, навіть захистивши себе таким чином, не може стовідсотково гарантувати уникнення цієї хвороби. Як карта ляже. От я ніколи не бризкався і жодного разу не хворів. У цю лотерею зіграв успішно.
Білі та чорні схеми
Володимир - не один такий. Ще десятки наших співвітчизників з нетерпінням чекають шансу легально або нелегально потрапити на чужі війни. При цьому в закордонних місіях наші пілоти виконують завдання на найнебезпечніших маршрутах удень і вночі.
Географія "миротворчості без погонів" доволі широка - Ангола, Сьєрра-Леоне, Конго, ДРК, Чад. На ринку праці колишні українські військові користуються чималим попитом, адже їхня якість висока та й коштує замовнику не дорого, що дозволяє заощаджувати на зарплатах. Водночас, слід наголосити, що служба в іноземних контингентах забороняється Кримінальним кодексом України. Зокрема, найматися на чужі війни зі зброєю в руках українцям заборонено статтею 447 КК України, яка передбачає покарання від 3 до 8 років позбавлення волі тому, хто наймає, та від 5 до 10 років самому найманцю. Це якщо фігуранти діють за чорною - нелегальною схемою. Але існують й білі схеми, за якими можна завербуватися лише на допоміжні - перевізні або інші - армійські роботи для НАТО або ООН.
Повітряне таксі
Тож після звільнення військовий пілот може влаштуватися на службу в місії ООН або НАТО абсолютно легально. Для цього існують різноманітні способи. Було б бажання. Проте, на жаль, чимало з тих, хто зняв погони, попри всі законодавчі заборони йдуть найманцями "по-чорному". Звісно, що такі контракти ретельно відслідковуються, але їх це не лякає. Схоже, навіть економічна криза не зруйнувала бізнес із постачання живої військової сили в гарячі точки. І чомусь ніхто не зауважує, що влаштуватися за наймом можна і у будь-які інші цивільні компанії, і не обов'язково закордонні. Адже вітчизняні вертолітні компанії теж охоче приймають на роботу колишніх військових фахівців.
- Можна податися в "повітряне таксі" та возити бізнесменів. Хоча в цьому є й свої мінуси - ні вихідних, ні прохідних, - розповідає колишній офіцер. – Але в грошах "таксистів" не обділяють. Щоправда, скільки вони отримують насправді не кажуть - комерційна таємниця.
Повітряне таксі - це Мі-8, один з найбільш комфортних і надійних вертольотів, який за своїми характеристиками вважається навіть кращим за схожий вертоліт американського виробництва. У гвинтокрила цієї марки багато досягнень: за весь час існування цій машині належить шість рекордів. Він літає в усіх країнах світу, деякі компанії мають по кілька екіпажів.
При цьому багато звільнених у запас пілотів перенавчилися літати на французьких єврокоптерах "Газель" і на американських "Белл", які вважаються вертольотами високого класу універсальності та багатофункціональності для цивільних цілей. Те, що в Україні вистачає олігархів, які вже давно пересіли з "мерсів" та "майбахів" на єврокоптери, не афішується. Проте автору цих рядків особисто довелося бути знайомим із одним з них. Він має свій вертолітний майданчик на березі Дніпра та два екіпажі пілотів. При цьому для перенавчання на інший вертоліт військовому льотчику багато часу не потрібно. Як розповідають пілоти, вже за місяць практичних вправ та незначної базової підготовки вони готові до роботи. Тож влаштуватися після звільнення начебто не складно. Вертолітники нині затребувані, при цьому їх не так уже й багато.
Але останні часто обирають "екстрим". Так, за підрахунками самих льотчиків, в Україні на сьогодні є близько 50 пілотів, які постійно літають у гарячі точки. Їхня робота пристойно оплачується - в середньому 5-7 тисяч доларів на місяць. А за бойові вильоти, наприклад, свого часу у ДР Конго, зарплатню у 5-10 тисяч доларів пілоти сміливо множили на два, бо ж і більше.
Проте, повторюсь, цей бізнес залишається абсолютно незаконним, хоча й привабливим способом заробітку колишнього українського бойового пілота.
Утім українцям, які побували в Африці кілька разів, починає набридати цей континент. І річ не в спеці чи джунглях, які ніколи не стануть затишними для білої людини. Схоже, світова фінансова криза також внесла свої корективи, що призвело до затримок у виплаті зарплат вертолітникам у деяких африканських країнах. Альтернативою чорним африканським контрактам, як уже згадувалося, залишається легальна робота на НАТО і США. При цьому союзний контингент в Афганістані витрачає на виліт вантажного російського Мі-8 зі слов'янським екіпажем утричі менше, ніж на виліт аналогічного американського або британського вертольота. Та й нашим льотчикам менше головного болю, адже робота на американців у Афганістані гарантує їм легальний контракт на суму 5-10 тисяч доларів, страховку та відсутність проблем з українським законодавством. Щоправда, навіть за такого розкладу вони теж летять на чужу війну...