Українська Спілка ветеранів Афганістану (воїнів-інтернаціоналістів) - Презентація книги ГЕННАДІЙ КУЗЬМИЧОВ: "АФГАН

Цьогорічний приїзд Геннадія Кузьмичова до Умані, як він зізнався під час зустрічі, сповнений особливим хвилюванням. Адже у 2009-му минає 50 років, як він, тоді студент Київського політехнічного інституту, вперше вступив на уманську землю. З нашим краєм пов’язані й романтичні спогади автора: так судилось, що його супутницею у житті стала дівчина з Умані.
По завершенню навчання, Умань випала й відправною точкою у трудовій кар’єрі Геннадія Петровича. Молодого інженера було направлено до міста, де саме відбувалось формування потужного промислового комплексу. Працював на "Мегомметрі", брав участь у розбудові заводів "Вега", "Уманьферммаш", за його сприяння тривало вирішення складних технологічних проблем з газифікації міста, водопостачання.
А народився Геннадій Кузьмичов у 1938 році у Росії, в Саратовській області. Вищу освіту здобував у Києві, де у 1962 році закінчив політехнічний інститут. Далі було навчання у вищій партійній школі при ЦК КПРС. Вагомі трудові показники, організаторський талант молодого співробітника не залишились непоміченими: пропрацювавши в Умані, Геннадій Петрович згодом переїздить до обласного центру, де обіймав високі посади в обласному комітеті комуністичної партії.

Набутий під час роботи у нашому місті досвід знадобився для вирішення більш складних завдань, які керівництво країни поставило перед Геннадієм Кузьмичовим. Йшлося, зокрема, про роботу в оборонній та космічній сферах. Так, разом з однодумцями працював над створенням на Черкащині комплексу унікальних підприємств. Серед них — донедавна гіганти промислового виробництва: черкаський "Фотоприлад", смілянський "Оризон", канівський "Магніт".
Умань стала місцем, яке розпочало шлях Геннадія Петровича афганською війною. Пригадав, як у 1985 році перебував з робочим візитом на підприємствах міста, коли "з'явився" посильний — телефонували з ЦК КПРС. Фахівця "оборонки" бажали бачити в Москві. Прибувши туди, Геннадій Кузьмичов отримав завдання — невідкладна робота в Афганістані терміном 1,5 року. Відмовляти наказам він не вмів, тож у складі делегації з 19 радянських високопосадовців у ранзі радника-посланця СРСР в уряді Демократичної Республіки Афганістан відбув до Кабула. З цього й почались афганські будні, які затягнулись на 2 довгі роки і які, власне й лягли на сторінки презентованої книги.
Ведучи мову про видання, Геннадій Петрович наголосив, що в її основі — спогади про афганську війну, роздуми, переживання. Подаються оцінки рівня політичного й військового напруження в азійському регіоні у 80-х роках, автор аналізує причини кровопролитної борні, помилки, яких припустилось радянське керівництво, з прикрістю констатує те складне становище, у якому опинились "афганці", повернувшись додому, те, як колишнім воїнам у мирний час доводиться "відвойовувати" пільги, пенсії.
Війна стала перевіркою для багатьох на професіоналізм, фізичну, психологічну, моральну стійкість. Будучи учасником бойових дій, Геннадій Петрович віддає шану мужності радянських солдат, дивуючись часом, з якою самовідданістю, героїзмом, почуттям відповідальності юнаки йшли у бій, захищаючи не власну домівку, не батьків, дружин і дітей, а чужу землю, політичні амбіції держави. І тут письменник попрохав чітко розмежовувати війну на два рівні. Рівень вищого радянського керівництва, яке своєю недалекоглядністю, бажанням будь-що насадити афганському народу соціалістичну модель розвитку, спровокувало непотрібне кровопролиття. І рівень героїв тієї війни — солдатів.
— Вони чесно боролись, вірячи в ідеали Батьківщини. Про це не можна забувати, цим потрібно пишатися, — резюмував Геннадій Петрович.
Відповідаючи на численні запитання, автор книги розповів про військові й мирні будні, проведені в Афганістані, про спецоперації, які доводилось організовувати, про свою роль у початку виведення радянських військ з цієї азійської країни. Геннадій Кузьмичов подякував за організовану презентацію, подарував членам ради воїнів-інтернаціоналістів та іншим учасникам зустрічі примірники книги з автографами. На завершення у виконанні директора Будинку культури Володимира Трояна прозвучали щемні пісні про Афган.